Прокурорський поїзд рушив на злочинців у погонах…Чи далеко заїде?

Про випадок з калушанином Олексієм Захаркіним, який, не витримавши знущань івано-франківських міліціонерів, перекусив собі вени на руці, „Вікна” повідомляли відразу ж після цієї жахливої і далеко не поодинокої в умовах сучасної України історії. Таких випадків на даний час трапляються сотні. І лише десятки, а то й одиниці потерпілих від рук жорстоких „охоронців порядку” людей намагаються відстояти свої законні права.
Переглядів: 729

Мати Олексія Захаркіна не опустила рук після трагедії — Ольга Олександрівна, яка, бажаючи справедливого покарання винних у цій справі працівників міліції, звернулася з кількома заявами до прокуратури Івано-Франківської області, а відтак, отримавши незрозумілі листи-відписки, вирішила добиватися правди у значно вищих інстанціях. Відтоді пройшло уже 5 місяців. Тільки днями вона отримала хоч якусь гідну реакцію на побиття її сина та знущання над ним.

ДОВІДКА „ВІКОН”. 24-річний калушанин Олексій Захаркін провів  наприкінці травня тиждень без їжі, сну під градом ударів та вишуканих методів вибивання потрібних показів у різних районних відділах м.Івано-Франківська. Спочатку було звинувачення у зберіганні маріхуани, потім — у скоєнні квартирних крадіжок і навіть намагання “пришити” вбивство”. Тиждень родина разом з адвокатом шукала Олексія, нічого не знаючи про його долю. Довідались тільки тоді, коли Олексій потрапив у стаціонар Калуського ТМО з… перекушеною веною.  сторія, розказана калушанином Олексієм Захаркіним та його мамою Ольгою, не підлягає ніякому свідомому людському розумінню. Знаючи про тортури, яких зазнають затримані у правоохоронних структурах, все ж з фактом публічної заяви про це Вікна стикнулися вперше.

Чи не щомісяця до Ольги Захаркіної приходили листи з відповідями на її численні скарги та прохання. „Порушень законності у діях працівників міліції не виявлено”, — такі слова систематично надходили у листах до Калуша від прокуратури міста Івано-Франківська, причому її працівники навіть не зустрічалися ні з потерпілим, ні з його матір’ю. Лист з прокуратури Івано-Франківської області від 14.08. 2003 р. засвідчує, що і в цій юридичній інстанції великої уваги справі Захаркіна не приділялося: „...Перевірки всіх Ваших звернень, які надходили в прокуратуру області, проведені всебічно, повно і об’єктивно. Підстав про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, винесеної за результатами перевірки Ваших звернень не вбачається, а тому Ваша скарга задоволенню не підлягає”.
Після таких відписок Ольга Захаркіна почувала себе самотньою в пустелі. Але завдяки публікаціям у газетах (першими відгукнулися „Вікна”, далі були „Прикарпатська правда”, „Свобода”) і журналістам „Вікон”, які здійснюють реалізацію проекту „Свобода слова та права людини” за підтримки Посольства США, цією справою зацікавилися юристи Харківської правозахисної групи. Відтак, про жахи в івано-франківських ізоляторах тимчасового тримання дізналися і в парламентському комітеті з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин. Голова комітету народний депутат Геннадій Удовенко під час конференції „Свобода слова та права людини в Україні”, що відбулася у вересні під егідою Посольства США, виступив з доповіддю про катування в Україні і навів лише один приклад — якраз історію з Олексієм Захаркіним: „За кожним таким листом ми направляємо запит у різні правоохоронні органи, але жодного разу мені не відповіли, що хтось винен! Днями я надіслав новому міністру внутрішніх справ Білоконю запит щодо встановлення осіб, винних у жорстокому поводженні із затриманим калушанином Захаркіним…” Надія була слабкою, але вона була.
А відпискам не було числа…
Ольга Захаркіна, відчувши підтримку у своїй боротьбі за справедливість (після публікацій у „Вікнах” телефоном її підтримали десятки калушан), вирішила все ж підсилити свій захист, тому звернулася з листами до народного депутата Ігоря Насалика, в Адміністрацію Президента України, Секретаріат Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової та у Генеральну прокуратуру.
А тим часом на адресу сім’ї Захаркіних продовжували надходити уже звичні і майже аналогічні за змістом листи-відписки з прокуратури м.Івано-Франківська. Відповіді з обласної прокуратури також не вирізнялися великим прогресом у цій справі, а деякі з них мали і досить цинічний характер. Приміром, у листі, датованому 15.09.2003 р., йшлося про події уже наступного дня: „У зв’язку із оскарженням Вами даного рішення, прокуратурою області 16.09. 2003 р. призначено службове розслідування, яке проводиться працівниками УМВС України в Івано-Франківській області і на даний час ще не завершено. Після одержання матеріалів службового розслідування прокуратурою області буде прийняте рішення про обгрунтованість відмови прокуратури м. Івано-Франківська в порушенні кримінальної справи по наведеному факту, про що Вас буде додатково повідомлено”.
Наступне послання з області надійшло до Калуша уже в другій половині жовтня. В листі начальника відділу прокуратури області, старшого радника юстиції О.Аверкової, крім вище наведених загальних фраз, було включено ще й „деталі розслідування”, які вразили Ольгу Захаркіну своєю підкресленою цинічністю. „Вивченням в прокуратурі області, — йдеться у листі, — вказаних матеріалів про відмову  в порушенні кримінальної справи встановлено, що під час перебування в Калуському ТМО Захаркін О.М. претензій до працівників міліції не висловлював і не пояснював причини заподіяння собі тілесних ушкоджень (пошкодження вени). 24.05.2003 р. при огляді Захаркіна О.М. лікарями на його тілі крововиливів виявлено не було.
Згідно акту судово-медичного обстеження від 26.05.2003 р. (тобто через два дні після трагедії. — Авт.) у Захаркіна О.М. виявлено 3 садна правого плечового суглобу, плеча та передпліччя, 3 синці плечового суглобу та плеча, 3 садна та 8 подряпин лівого передпліччя та 2 садна лівої гомілки, що відноситься до легких тілесних ушкоджень”. Якщо б цей лист прочитала зовсім стороння і не ознайомлена з цією справою людина, то вона б неодмінно зробила висновок, що батьки Олексія забрали сина з лікарні, побили, а потім відвезли на експертизу. Абсурднішої ситуації годі і придумати!
Але після таких листів Ольга Захаркіна зовсім не впадала у відчай, надіючись на те, що законність в Україні, бодай наймізерніша, все ж мусить бути. Першими ластівками до можливих змін на краще стали три кореспонденції, які надійшли до неї водночас на початку минулого тижня. Це були повідомлення з Адміністрації Президента України (на ім’я народного депутата Ігоря Насалика та Ольги Захаркіної), з Генеральної прокуратури України (на ім’я заступника прокурора області В.П. Головчака  та заявниці) і з Секретаріату Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової про розгляд її скарг та прохань.
А лист, який надійшов минулої п’ятниці з обласної прокуратури, водночас і втішив, і неабияк здивував її. Зрештою, подивуватися такому раптовому прозрінню правозахисників міг би кожен. „Повідомляю, — йдеться у листі начальника відділу прокуратури області, старшого радника юстиції тієї ж О.Аверкової, — що Ваші скарги, які поступили з Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, в прокуратурі області розглянуті.
За результатами розгляду Ваших скарг прокуратурою області 03.11. 2003 р. порушено кримінальну справу по факту перевищення працівниками Івано-Франківського МВМ УМВС України в Івано-Франківської області своїх службових повноважень за ознаками злочину, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України”...
Кримінальна справа проти міліціонерів таки порушена
Що це, сумлінне виконання покладених на працівників прокуратури правозахисних обов’язків чи передчуття неминучості ротації кадрів від втручання „нової мітли” в особі наступника Святослава Піскуна? Сама Ольга Захаркіна вважає, що на цьому ще рано ставити крапку:
— Але я буду разом з сином боротися до кінця, щоб дати надію на можливість добитися у нашій країні справедливості тим, хто її втратив остаточно. Злочинці у погонах мають бути покарані! Висловлюю подяку за підтримку і неоціненну допомогу колективу газети „Вікна”, народному депутату Ігорю Насалику та його помічникам Тетяні Головатчук та Надії Рим.
На світлині: