Загальновідомо, що фінансування закладів охорони здоров’я стає дедалі проблематичнішим. Скорочують посади медпрацівників, зменшується кількість лікарняних ліжок. З року в рік гостріше постає проблема оновлення обладнання медустанов, Тим більше прикро, коли у нас вже є добротна апаратура, яка через брак коштів так і не може запрацювати.
Далі мова піде про людей, які страждають від захворювань нирок. Звичайно, це не рак і не СНІД, проте від цього дані хвороби аж ніяк не стають менш небезпечними. Принаймні загрозу для життя вони становлять цілком реальну.
Сьогодні в Калуші є більше 100 хворих гломерулонефритом (важке ураження нирок), які, здебільшого, мають їхати на лікування до Івано-Франківська.
Говорить Алла Бук, лікар-гастроентеролог Калуського ТМО, яка проводить поліклінічний прийом нефрологічних хворих:
— Калушани, які хворіють на ниркові захворювання, фактично залишені наодинці зі своїми проблемами. Незважаючи на серйозність та небезпеку таких хвороб, у нас немає жодного спеціалізованого лікарняного ліжка, де б могли пролікуватися такі пацієнти. Свого часу у відділенні гастроентерології було 80 ліжок плюс ще 10 для нефрологічних хворих. Після реорганізації у 1997 році залишили лише 5 таких місць. Згодом скоротили і їх, а у відділенні загалом зосталось всього 30 ліжок. Уявляєте, сьогодні на одне місце у гастроентерологічному відділенні претендує двоє хворих. І це не якась забаганка,— проходити курс лікування в стаціонарі для таких людей життєво необхідно.
Що стосується хворих на гломерулонефрит, то сьогодні на поліклінічному обліку маємо 100 —110 пацієнтів, переважно — це відносно молоді люди, віком 40-50 років. Вони мають два рази на рік проходити курс лікування. На жаль, наразі єдина можливість для них — їхати до обласного центру. А там і своїх пацієнтів вистачає.
Чи можливо створити в Калуші хоча б 5 місць в стаціонарі для хворих на нирки? Алла Бук не втрачає надії, що з часом це обов’язково відбудеться.
———————————
Довідка „Вікон”.
Гломерулонефрит — імуноалергічне захворювання нирок. Протікає гостро або хронічно з повторними загостреннями. Одне з найпоширеніших захворювань, яким переважно хворіють люди віком до 40 років. Може привести до ниркової недостатності.
———————————-
У випадку, коли розвивається ниркова недостатність, хворим обов’язово потрібен гемодіаліз — очищення крові, що при регулярному використанні дає можливість продовжити пацієнтам життя. Часто — це взагалі єдиний засіб, який дозволяє хворому вижити.
Тут калушанам пощастило — у нас є унікальний, один з найкращих у всьому західному регіоні апарат для гемодіалізу („штучна нирка”). Свого часу, лікуватися до Калуша їхали не тільки з усієї Івано-Франківщини, а й з сусідніх областей. Проте це все в минулому — в 1995 р. вийшла з ладу система очищення води для „штучної нирки”. Тепер справа „впирається” в 90 тисяч гривень, які ось уже протягом 9 років ніде не можуть знайти.
Петро Попович, завідувач відділення анестезіології та реанімації каже:
— Справжня біда з тою апаратурою. Дійсно прикро, що в Калуші є такий прекрасний і дуже потрібний апарат для гемодіалізу („штучна нирка”), а через несправність системи очистки води він перетворюється на нікому не потрібний брухт.
„Штучна нирка” з’явилася у нас в 1991 році. Сам апарат німецького виробництва, дозволяє повністю очистити кров за півтори години і вивести майже 100 відсотків шлаків (на вітчизняному апараті процес триває приблизно 6 годин і виводить близько 60 відсотків шлаків). Залежно від важкості протікання хвороби хворим на ниркову недостатність потрібно проходити процедуру раз на 7-10 днів, а декому навіть щодня. Це справжня трагедія, але з усіх, хто потребує гемодіалізу в Україні, вільний доступ до нього мають тільки близько 5 відсотків. На жаль, калушани ось уже протягом 9 років належать до тих невезучих 95 відсотків, хто такого доступу не має. І це при тому, що маємо справну апаратуру, яка коштує 34 тисячі доларів. Проблема тільки в системі очищення води, на яку потрібно 90 тисяч гривень.
Уже дев’ять років ми боремося за ці кошти, проте і по сьогодні — безрезультатно. Причому обіцянки про те, що влада шукатиме можливості допомогти, ми вже чуємо віддавна. Свого часу обіцяв матеріальну підтримку і наш народний депутат.
Ще є надія на недержавні фонди, та й, як каже пан Попович, „ЛУКОР” міг би допомогти. Адже людям, які отруїлися на виробництві, також конче необхідний гемодіаліз. До того ж такий випадок отруєння вже мав місце і тоді постраждалих на виробництві людей для надання допомоги доправляли аж до Чернівців.
Нинішня ж перспектива є туманною. Поки що усіх, хто потребує процедури гемодіалізу, відразу відправляють до Івано-Франківська (там функціонує 6 „штучних нирок”). Хворі ж, які страждають на ниркову недостатність, мусять їздити до обласного центру регулярно.
То невже і справді все так безнадійно?
Євген Процюк, директор Калуського ТМО:
— Щодо системи очищення води, то на 2004 рік коштів для цих цілей ми виділити не зможемо. Крім того, потрібно врахувати, що на експлуатацію апарату для гемодіалізу щороку потрібно виділяти десь 50-70 тис. гривень. Наразі такий фінансовий тягар бюджету ТМО не під силу. А щодо можливості поновлення роботи нефрологічного стаціонару, то такий проект теж не на часі. На сьогодні є нефрологічне відділення на 30 ліжок в Івано-Франківську, і хворих, які потребують спеціалізованої допомоги, ми відправляємо туди. Решта можуть проходити курс профілактичного лікування і в загальних терапевтичних відділеннях.
Звичайно, Євген Олександрович виходить з реальних фінансових можливостей, що існують сьогодні. Дивує інше: чому Івано-Франківськ може експлуатувати шість апаратів для гемодіалізу (вкладаючи щорічно потрібні кошти), а Калуш не подужає навіть один.
P.S. На жаль, ніхто не застрахований від того, що завтра йому чи його близьким не буде потрібна допомога, і саме калуська „штучна нирка” доможе врятувати чиєсь життя.
Ватикан: коли час зупинився