Що таке Едвокасі, або З чого все почалося?
Термін “громадянське представництво” звичний і доволі часто вживаний у західному світі. Але для більшості з нас це претензійне словосполучення схоже на терміни „громадянська свідомість” чи „громадянська активність”. Ці терміни доволі заїжджені й добряче поексплуатовані мас-медіа й трансформовані нашим розумінням як щось стороннє від нашого життя, схоже на „совкові” гасла. Виявляється, що термін „едвокасі” та “громадянське представництво” означає одне і те ж. Але нам від цього ні холодно, ні жарко, правда? Це тому, що слово „едвокасі” викликає асоціації з юриспруденцією чи правом, з адвокатською роботою, з судовою тяганиною та ще чимось нудним та нецікавим. Але слово едвокасі, як і громадянське представництво – це захист та просування інтересів будь-якої групи небайдужих, зацікавлених у позитивних суспільних змінах (не без власної вигоди) людей, що обов’язково закінчується перемогою добра над злом. Іншими словами — відбувається подолання будь-якого найменшого прояву недемократичності в демократичному суспільстві, як от: систематичне порушення прав, невідповідність законів дійсним реаліям чи неможливість скористатися діючими законами через те, що люди при владі вміло приховують сенс цих законів для тих, кого вони називають „масами” або „низами”, тобто нас з вами.
Фонд нових ідей „Соціум-Еко-Арт” доторкнувся до вивчення цієї діяльності у 2001 році на навчаннях, які були розроблені мережею дитячих та молодіжних організацій України „Нова хвиля” за ініціативи „Клубу „Компас”. Тренінги знайомили представників неурядових організацій зі структурою державної влади та місцевого самоврядування, з політичними рівнями, на яких здійснюється комунікація влади та громади, з прикладами едвокасі-діяльності, щоб зорієнтувати небайдужих, працьовитих, ініціативних людей, як і з ким досягати соціальної справедливості в умовах сучасних українських реалій. А цьогоріч відбулася згадана поїздка в США в Інститут Едвокасі…
В Америці на вулицях нічим не пахне
Мандрівка до США – явище не буденне. На українську делегацію у Вашингтоні очікували працівники Інституту Едвокасі – неурядової організації, що досліджує всі складові громадянського представництва: громадське лобіювання (просування інтересів ініціативної групи в коридорах влади), створення коаліцій (об’єднань усіх, хто вміє працювати в команді на досягнення спільної мети), інформаційні кампанії (мистецькі дії, спрямовані на зміну громадської думки на користь соціальної справедливості, ідеї якої сповідує уже згадана група інтересів). Своїми знаннями вони впродовж 19 днів ділилися з нами — українцями з Одеси, Калуша, Донецька, Чернівців, Києва, Херсону, Рівного та Сум. Засновник Інституту Девід Коген проводив на рівні з іншими тренерами заняття для нас. Його коментарі стосовно напрацьованих нами завдань та проектів були, ніби голосом Мойсея з Синаю – такими ж авторитетними та впевненими у власній силі.
Довідка „Вікон”. В Україні організатором навчальної подорожі став проект UCAN – Мережа громадянської дії. Її мета – створення організацій громадянського суспільства, здатних зробити своє життя якісно новим, справедливішим. UCAN розробляє та сприяє проведенню навчальних курсів для громадських організацій України. Тренінги скеровують ці ж організації діяти всупереч стереотипів. Приміром, що все безнадійно запущено, все в руках купки олігархів. Або ж: влада, псуючи людину, завжди приводить у глухий кут всі позитивні починання тих, хто її, цю людину, проштовхував до влади. Виявляється, є відпрацьована система дій, яка допомагає тим, хто не бажає жити по-старому, без крові й надмірного епатажу, добитися соціальної справедливості шляхом внесення змін до законів, розпоряджень, рішень, шляхом зміни громадської думки на свою користь, шляхом створення кампаній по захисту інтересів. Цими технологіями володіє Інститут Едвокасі (Вашингтон, округ Колумбія, США).
Нас зустріли, після безкінечного, здавалось, паспортного коридору, американка Кей та арабка Даліа. Вони були з нами щодня, як і Надер – єгиптянин та Шарвел – афроамериканка. Останні, крім того, виступали ще й у ролі тренерів, організаторів навчального процесу. Кожного з українців поселили в окремий готельний номер. В номері були два величезних ліжка з шістьма подушками. На кожному кроці — вмикачі для світла, мармурові столики: один – туалетний, другий — з двома м’якими високими барними стільцями, третій – кухонна стійка з електричною плиткою, холодильником, кавоваркою й мікрохвильовою пічкою. Були в місцевому маркеті „Safe Wase” (безпечна дорога). Купівельна спроможність долара в США така ж, як купівельна спроможність гривні на Україні – 1:1. Більше того, хліб їстівний коштує 3$, хліб гумовий – 99 центів.
Телевізія їхня також переважно вся мовить тільки про ціни та знижки (sale) і розпродажі (clearens). З 75 каналів музичні – два, та й то на кожному з них музика лише вночі, а вдень тривають фантастичні передачі про те, як правильно зробити пластичну операцію, аби стати ексклюзивним двійником, наприклад, Брітні Спірс. А ще показують фільми — ті, що любимо ми, тільки на англійській мові, звичайно. Немає крові та безкоштовного порно. Напевно, ці задоволення зараз виключно для нас – європейських країн, які розвиваються, розвиваються і ніяк не розвинуться. А американські діти не дивляться агресивних телепрограм. Зараз вони більше в Інтернеті перебувають.
На електроприладах написано внизу: „Читай інструкцію”. Це кілька схем без слів. За малюночками не помилишся. Все дуже зручно. Дуже комфортно. Без надмірної тривоги і зовсім без бруду та пилу. Нема цього у Вашингтоні. Взуття не треба мити. Дороги чистіші від наших офісів. Ну, ви знаєте…
Бездомні солодко туляться під мальовничими ґанками центральних будинків. Вони так, як і наші, тягають величезні мішки з лахміттям, зате одягнуті в… білісінькі шкарпетки та новісінькі черевики. Просто в Штатах, виявляється, діють пункти обміну шкарпеток та черевиків поруч з гарячими обідами. Просто гуманно все. Не те, що в нас. Тяжко нам бодай в кожному дворі поставити окремий сміттєвий контейнер (або хоча б виділити для цього вже діючий смітник) і викидати туди зношений одяг. Адже наші бідаки шпортаються в напіврідкій багнюці несортованих відходів і витягують з гниючих купок „ароматні” старі піджаки та сукенки… А все тому, що ми ще не додумалися соціалізувати наші смітники так, як це зробили вже не лише в Штатах, а в нашій українській Одесі-мамі.
Вікна мого номеру виходять у двір. Як і вдома в Калуші. Але я бачу акуратний будинок з бордової цегли. Смітники, як вулики, яскраві й чистенькі. Все решта я бачу під час п’ятигодинних піших прогулянок щодня столицею США.
Сум за… українською кухнею
А в Інституті Едвокасі висить оголошення – типове для всіх офісів – „Прохання співробітників офісу не користуватися парфумами та ароматизованими дезодорантами, адже це може викликати алергію”. Отак-то. Та нас, слов’ян, це аж ніяк не проймало. Ми пахли парфумами. А взагалі – чи це один з напрямків політики США, чи результат генетичних перетворень, чи, хто його знає — у місті не пахне. Отак нічим не пахне – ні вихлопними газами (бензин, кажуть, як сльоза), ні квітами, яких на вулицях рясно-рясно, так само, як сірих міських білок, ні скошеною травою, яку, проте, косять регулярно, ані парфумами. Лише іноді чути легким гігієнічним милом, що використовують для миття вулиць та авеню.
Ми живемо на Дюпон-Циркл – це такий район – прихисток секс-меншин. На Дюпоні дорого жити, як кажуть наші емігранти. А ще там багато написів на кшталт: Бог нас створив рівними перед Його законом, тож в людському суспільстві ми також маємо право на визнання і рівність у прийнятті рішень поряд з тими, кого більше. Один з таких написів я побачила на баптистській церкві напроти… пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку. Напис „Наші двері завжди відкриті для всіх” красувався на прапорі-веселці, який, як відомо, є символом геїв, трансвеститів та лесбіянок всього світу. Чесно кажучи, вечірній Дюпон закрадає сумнів: так кого ж більше? Тих, кого менше і вони ходять за ручку й проводять романтичні вечері в тайських та мексиканських ресторанах? Чи тих, кого, буцімто, більше, хто скромно опускає очі й посміхається стоматологічною посмішкою назустріч закоханим одностатевим парам? До речі, біла американська більшість поводить себе асексуально. Жінки доборолися за свої права, вони перемогли, можуть себе з цим привітати! І чоловіки переважно не тільки не дивляться на них, але й не хочуть дивитися. Але це особисте спостереження, суб’єктивне.
В Штатах особливо ностальгійно, навіть щемко якось згадується українська кухня. Ви не здогадуєтесь чому? Так-так, питання смаку чи то його відсутності в кожній яскравій і неповторній американській страві (якщо вона не китайська, не в’єтнамська, не італійська і не мексиканська). Нашим борщем (на американських продуктах, правда) ми погодували знайомих емігрантів: не скажу, що їх пробило на сльозу, але ляскіт за вухами було чути неозброєним вухом.
Любителів добре поїсти багато. Але гурманами їх назвати важко: хворі люди – товсті й драглисті, як силіконові кулі – специфічна повнота систематичних відвідувачів „Макдональдсів” та інших гамбургерних забігайлівок. Продукти без пестицидів та генних мутацій дорогі і продаються часто в українських та російських магазинах. Значна частина тих, хто не бажає уподобитись драглистим кулям, бігають: зранку до вечора, в спеку й під дощиком. Бігунів так само багато, як і повних. Це факт!
Переважна більшість вашингтонців – афроамериканці. А взагалі це місто – мозаїка націй. Тут впевнено почувають себе всі, хто легально приїхав в гості, чи оселився для того, аби інвестувати в економіку Америки. Всі, хто знає англійською більше десяти слів, можуть бути почутими і навіть отримають відповідь. Але працювати за спеціальністю – це атавізм минулого століття. Тепер потрібні та затребувані дизайнери персоналу, генератори ідей, перекладачі, в чиїх агентствах не менше ніж десять мов і т.д. і т.п. А ще викликає непереборний інтерес активістів громадянського представництва на Україні одна з найпопулярніших американських професій – лобіст. У нашій уяві лобізм – це підкуп та зрада, або шкурний інтерес за домовленістю. В Америці лобіст – це престижна робота, офіційно оплачувана та високопрофесійна.
Ватикан: коли час зупинився