Гроші, зароблені на біді

Маленька 13-річна дівчинка була приречена на смерть. Христинка з 8-ми років страждала саркомою правої гомілкової кістки, яку згодом ампутували. В подальшому злоякісна пухлина поширилась на стравохід, легені та серце. Рідні, а особливо мама боролися за життя дитини. Адже хотіли, щоб Христинка насолоджувалася та раділа життю, як і усі здорові діти. Тому до останньої миті вірила в те, що страшна хвороба не забере життя її маленької кровинки. Дівчинку возили до найкращих медичних закладів України, а також і за кордон, зокрема у Бельгію, де для її порятунку робили чимало операцій.
Переглядів: 462

Бабуся Христинки для одужання онучки і в дощ, і в сніг ходила по селах і просила в людей гроші для того, щоб в Києві дитині провели хімічну терапію (один сеанс якої на той час коштував 3 тисячі гривень). Крім того, вдавалося отримувати в церквах області доброчинну допомогу, на що був особистий дозвіл Івано-Франківської консисторії. Батько Христинки розлучився з матір’ю, але знаючи про біду, яка спіткала його донечку, щомісячно та вчасно висилав з Росії чималу суму аліментів — 700-1000 гривень.
Проте дівчинку врятувати не вдалося. До цього  страшного горя у цій сім’ї додалася… порушена прокуратурою міста кримінальна справа, проти оператора поштового зв’язку Богдани Шмігель. Остання, ввійшовши в довіру до убитої горем Ольги, та дізнавшись, що вона їде з донькою на лікування в Бельгію, привласнила собі аліменти в сумі більше ніж 2,5 тисяч гривень.
За словами прибитої горем мами, усі на поштовому відділенні знали про її горе і необхідність в грошах. Тому на її прохання щоразу повідомляли телефоном про поштовий переказ. Найчастіше телефонувала саме Богдана Шмігель, а інколи (коли Ольга не могла залишити хвору донечку) навіть приносила гроші додому. З часом Ольга Сорокіна почала довіряти працівниці поштового зв’язку: „Я не могла сподіватися на те, що бачачи  мою смертельно хвору дитину, Богдана зможе вкрасти аліменти, які призначалися для доньки…”. 
Наприкінці липня 2002 року Ольга разом з Христинкою поїхали у Бельгію на чотири місяці, де дівчинка мала пройти курс лікування та витримати кілька операцій. Богдана, в свою чергу, запевнила, що перекази, які будуть приходити, вона сама особисто буде приносити бабусі, яка залишилася вдома з другою внучкою. Проте Богдана Шмігель і не думала цього робити. Натомість почала…підробляти в поштових повідомленнях підпис Ольги Сорокіної про нібито отримані аліменти, а усі гроші, які пересилав чоловік Ольги, привласнювала собі.
Минуло чотири місяці і Ольга разом з донечкою повернулася із страшною новиною: Христинці, за підрахунками бельгійських медиків залишилося жити три тижні. Через деякий час приїхав побачити дівчинку (як згодом з’ясувалося востаннє) її батько. Передчуваючи загрозу, Богдана принесла Сорокіним 420 гривень, запевнивши, що більше переказів не було, а корінець квитанції нібито забула на роботі. Згодом Ольга сотні разів ходила на пошту по корінець, але так звана „добра” знайома знаходила різні причини, щоб відмовити. Адже у документі цьому було вказано справжню суму та дату переказу. Доглядаючи прикуту до ліжка Христинку, замучена матір не стала нічого з’ясовувати з приводу поштових переказів. На даний час її серце боліло за рідну доньку, яка гаснула у неї на очах.
Наприкінці грудня 2002 року свекруха повідомила Ользі, що чоловік таки надсилав чималі аліменти. Однак, коли вона про це запитала Богдану, то та відповіла, що ніяких грошей не було. „Я тоді ще поскаржилась їй, — каже Ольга, — що моя Христинка хоче копченої риби, а я не маю за що їй купити. У відповідь ніякої реакції не було, напевне ця жінка має залізне серце…”.
У січні, перед Різдвяними святами, до Ольги зателефонували та повідомили, що на поштове відділення прийшов переказ. Це була не Богдана. Коли Ольга отримала гроші, то з’ясувала, що це аліменти за листопад і тільки тоді вона почала з’ясовувати куди поділася решта грошей за минулі місяці. Разом з працівницею поштового відділення не вдалося розібратися у документах. Тоді викликали з відпустки Богдану. Вона відчувши, що пахне смаженим, зізналася у вчиненому та віддала 250 доларів. При цьому запевнила, що це всі гроші , які вона вкрала. Зрадівши і такій сумі та повіривши на слово, Ольга Сорокіна написала на поштовому відділенні заяву про те, що всі гроші отримала і ніяких претензій немає.
Через півроку у липні Христинка після довгих мук померла. І тільки через певний час Богдана Шмігель зізналася, що за нею залишається ще борг 1 400 гривень і вона прийде до Ольги додому та все розкаже. Як виявилося, Христинка-мучениця, снилася злодійці кожної ночі, ніби нагадуючи про гроші, які висилав їй батько на лікування. Богдана зізналася, що вона не може так жити і написала розписку в присутності голови селищної ради с.Тужилова, де проживала,  що віддасть  гроші. Проте так цього і не зробила. Прокуратура міста порушила кримінальну справу.
У судовому засіданні Богдана просила її суворо не карати, оскільки має на утриманні маленьку дитину. Проте бабуся покійної Христинки у судовому засіданні сказала: „Я наполягаю на справедливому покаранні цієї бездушної жінки, так як вона переступила через біль і смерть маленької дівчинки. Без жалю та совісті забрала гроші смертельно хворої дитини, а тому їй немає виправдання та співчуття”
Калуський суд визнав 31-річну жительку с.Тужилів Шмігель Богдану винною та за судив за двома статтями Кримінального кодексу України 191 ч.1 (привласнення та розтрата чужого майна) та 385 ч.2 (підроблення документів). Згідно зі ст.70 Кримінального кодексу України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим було призначено наступне — 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду оператора зв’язку строком на 3 роки. Проте у відповідності із ст.75 Кримінального кодексу України Богдану Шмігель звільнили від призначеного покарання з випробовувальним іспитовим строком 2 роки. Суд також вирішив стягнути із засудженої на користь Ольги Сорокіної 1400 гривень.