Завдяки Провіднику ОУН Степану Бандері, його рідне село Старий Угринів та й уся Калущина загалом вважається своєрідним осередком національно-визвольного руху, епіцентром українського націоналізму. Така репутація нашого краю є обґрунтованою численними фактами з історії визвольних змагань 30-50-их років вже минулого століття. Варто назвати хоча б декілька найвизначніших діячів ОУН-УПА, які є нашими земляками: брати і сестри Бандери, Ярослав Мельник “Роберт”, Григорій Перегіняк “Коробка-Довбешка”, “Марко Боєслав”, Микола Климишин. Яскравими свідченнями звитяги залишаються пам’ятні місця того часу, яких на Калущині є немало.
Села району — знахідка для туристів
Безперечно, справжнім заповідником Українського Націоналізму можна вважати малу батьківщину Провідника. В Старому Угринові збереглась частина родинного будинку Бандерів, церква Виїзду Господа в Єрусалим, у якій служив батько Степана Бандери, капличка Покрови на обійсті славної родини, на місцевому цвинтарі - могили матері та сестри Національного Героя. Тут же розташована колишня сільська школа, де вчителював батько і де народився Микола Саєвич — сотник УГА, відомий вчений і просвітянський діяч.
55 років тому, в урочищі “Медвіцьке” між Угриновом і Бережницею загинув увесь провід ОУН-УПА Калущини. 18 листопада 1950 року відбувся бій, в якому загинуло 8 людей, а саме: Степан Слободян (“Єфрем”, “Клим”, “12”) — Крайовий Провідник, член крайового проводу ОУН “Захід-Карпати”, начальник політвиховного відділу; Марія Німа (“Марта”) — друкарка крайового проводу, провідник жіночої сітки Калуського окружного проводу; Прокіп Духович (Мар”ян”, “Дора”, “Іван”) — провідник СБ Калуського окружного проводу; Василь Ганівський (“Галенко”) — охоронець проводу; Іван Юрків — житель Старого Угринова, член охорони керівника пропаганди Калуського окружного проводу ОУН; Іван Морис — уродженець Середнього Угринова, член боївки кущового проводу ОУН. Тепер про смерть героїв нагадують залишки криївки та пам’ятний хрест.
У сусідньому Середньому Угринові у 30-их парохом був о.Володимир Марчак, який мав дружні стосунки з родиною Бандерів. Його син Роман Марчак “Моргун” був під час Другої світової війни Провідником ОУН Житомирщини. Діючим у Середньому Угринові залишається старовинний (ХVІІІ ст.) місцевий храм.
Різноманітнішою має стати діяльність Меморіального комплексу Степана Бандери, фонди якого поповнюються, розширюється експозиція. Тут проводились наукові конференції, кілька разів на рік відбуваються культурно-масові заходи і громадсько-політичні акції районного і обласного рівня. Сюди, щоб ближче познайомитись із тим середовищем, що формувало Провідника ОУН, детальніше вивчити документи з життя і діяльності славної родини, з “перших уст” почути слова живої історії української звитяги, приходять все більше наших краян, а також гостей з усієї України та з-за кордону.
Повстанською столицею в сорокових роках була Грабівка, де на базі збережених пам’яток створюється музей “Чорний ліс”. А у Завої, на місці загибелі “бандерівського” лікаря “Береста” (Ярослав Мартинець) нещодавно була зведена капличка. Бережниця ж — місце народження “Роберта”, провідника ОУН-УПА Карпатського краю. Тут минулого року йому було встановлено пам’ятник.
Багато чим можуть похвалитися і більшість інших населених пунктів Калущини, що були театром жорстокого нерівносильного протистояння наших батьків і дідів з людиноненависницькою комуно-більшовицькою окупацією. Можна навести кілька показових цифр: участь у діяльності ОУН-УПА взяв приблизно кожний десятий житель Калущини, всього — 6621 особа.
„Чорний ліс” — місце слави і… туризму
Наприкінці 1945 р. на Станіславщині почалося переселення мешканців найбільш “бандитських” сіл, що були розташовані в зоні Чорного лісу. Ініціатором такої форми боротьби з ОУН-УПА виступив тодішній командувач 38-ї армії, яка дислокувалася на теренах області, генерал-полковник К.С.Москаленко. Вагомою підставою для виселення мала стати потреба у стрільбищі для військових частин армії. 20 серпня 1949 р. провели спільний пленум, а 23 серпня — обласну нараду радянсько-партійного активу з питань переселення. Всього впродовж 1950-1952 рр. масове виселення торкнулись 40 сіл області, в тім числі 26 населених пунктів сучасної Калущини, звідки тоді депортували (за даними дослідника І.Семаньківа) 289 сімей (приблизно 867 осіб). Більшість репресованих виявились справжніми патріотами своєї малої батьківщини. Як тільки МГБ, після смерті Сталіна, почало давати довідки “про звільнення”, вигнанці будь-якою ціною намагалися знову ступити на вітцівську землю. І це незважаючи на сувору заборону, передбачену Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 березня 1958 р., знятим з обліку переселенцям повертатись в Станіславську область. Проте наші земляки поверталися, незважаючи на величезний тиск, проблеми з пропискою, значні фінансові втрати, пов’язані з переїздом.
Саме колишні жертви депортації, які з різних обставин залишились на чужині, тепер, приїжджаючи на Батьківщину, обов’язково відвідують історико-меморіальний комплекс Степана Бандери.
Іншою відносно чисельною категорією відвідувачів музею є українські емігранти з Європи і Америки. Останнім часом активізуються безпосередні контакти всередині України (Схід-Захід). Організатори, здебільшого, вважають найкращим засобом подолання посіяних енкаведистами стереотипів у свідомості братів-українців Донбасу, Слобожанщини і Таврії екскурсію до джерел “бандерівщини” у Старий Угринів.
Популярнішим стає такий напрямок, як “ностальгійний” туризм. Бережниця — колишнє місце поселення багатьох поляків, Зелений Яр — місце проживання німців. Аналогічні колонії існували в інших селах району. Тож можна прогнозувати зростання потоку “пілігримів” названої категорії з числа громадян сусідніх держав,. І цього не треба боятись. Звичайно, справа має бути чітко продумана і організована, щоб такі мандрівки не ставали засобом посилення іноземних шовіністичних впливів.
Якщо ж згадати найчистішу річку Європи Лімницю, та ті околиці масиву “Чорний ліс”, що розташовані якнайдалі від нафтохімічних підприємств, добре збережені народні звичаї та обряди, відродити призабуті народні промисли і ремесла, то можна сміливо говорити про неабиякі туристичні перспективи Бандерівського краю. Історико-краєзнавчі мандрівки визначними місцями, пізнавальні маршрути повстанськими стежками Калущини, “зелені” (екооселі) мають стати ще однією формою розвитку туризму на Прикарпатті. Не на противагу карпатським краєвидам Яремчі, “Скелям Довбуша” Болехова, а як доповнення, додаткова родзинка славної галицької землі, що була і завжди буде оплотом Українства.
Ватикан: коли час зупинився