Сергій Чмихалов: „Претензії влади гальмують залучення інвестицій”

Минулого тижня керівництво ЗАТ „ЛУКОР” та ТОВ „Карпатнафтохім” провело вже традиційний день відкритих дверей для представників обласних та місцевих ЗМІ. Подія варта уваги хоча б тому, що журналісти отримали нагоду не тільки поспілкуватися з головою правління ЗАТ „ЛУКОР” Сергієм Чмихаловим, але й побувати там, куди тиждень перед тим не змогла проникнути навіть голова Фонду держмайна України Валентина Семенюк.
Переглядів: 298

Один з перших об’єктів на території промислової зони, який продемонстрували відвідувачам — предмет особливої гордості „ЛУКОРу” і перший по-справжньому масштабний інвестиційний проект — установка гідрування фракції С4-С5. Її ввели в експлуатацію 21 жовтня 2005 року і економічний ефект не потребує коментарів — кінцевий продукт гідрування як сировина частково замінив дизельне пальне, що дає по 2 млн. $ економії на місяць. Коштувала установка близько 20 млн. євро, а збудували її за французькою технологією німецькі спеціалісти. Нова установка дає сировину, яка дозволяє частково замінити дизпаливо і йде на виробництво поліолефінів.
Мета реконструкції виробництв і залучення інвестицій на ЗАТ „ЛУКОР” і ТОВ „Карпатнафтохім” проста Раніше наш нафтохімічний комплекс фактично був часткою загальнодержавного і виробляв напівфабрикат — мономери, які згодом деінде перероблялися на полімери — сировину у виробництві пластмас. Проте тепер, для того, аби мати прибутки, потрібно виробництво розвивати так, щоб на місці проходив повний цикл. Так, в 1996 році тут запустили завод з виробництва поліетилену і тепер переробляють до 90% усього етилену, який  свого часу по етиленопроводу переганяли до сусідньої Угорщини.
Наразі на виділеному резервному майданчику на 20-30%  змонтовано і майбутнє виробництво поліпропілену. Запуск цього виробництва передбачений в інвестиційній програмі російських інвесторів до 2009 року.
Одне слово, все йде до того, щоб у нас на місці завершувалися цілі виробничі цикли.
Свого часу на калуській „хімії” виготовляли і полівінілхлорид. Проте сьогодні вінілхлорид синтезувати не вигідно, оскільки є проблеми з ринками збуту, а завод полівінілхлориду перебуває у стадії демонтажу — технологія виробництва тут безнадійно застаріла (її  винайшли німці ще за часів Гітлера). Будівництво нового заводу ПВХ планують почати за кілька років. І це вже буде нова сучасна технологія.
Ще одне проблемне місце у промисловій зоні ЗАТ „ЛУКОР” і ТОВ „Карпатнафтохім” — виробництво хлору і каустичної соди, на якому також розпочали реконструкцію. До слова, хлор, який тут отримують шляхом електролізу, йде на синтез вінілхлориду. Це газ, який цистернами доправляють у Румунію, Угорщину, Польщу, Македонію і навіть у Туреччину. Природно, що виробництво хлору потребує особливого режиму і дотримання норм безпеки, оскільки цей отруйний газ становить загрозу для довкілля та людей. Нова установка спалення відходів цього виробництва вже дає добрий ефект: якщо раніше тут викидали в атмосферу близько 8600 тонн відходів на рік, то тепер — у сто разів менше.
Журналісти мали змогу побачити через огорожу і деякі з виробництв „Оріани”, куди прийшли інші інвестори. Дехто з них працює і розвиває потужності, але є й такі, які просто демонтують, ріжуть на метал цілі комплекси, заробляючи на цьому.
Тобто, попри численні спекуляції навколо приходу на калуську „хімію” російського інвестора в особі „Лукойл-Нафтохім”, виробничі потужності таки модернізуються і вдосконалюються, а залучення інвестицій дасть можливість виробляти конкурентноздатну продукцію.

Сергій Чмихалов про…
... підсумки роботи ЗАТ „ЛУКОР” і ТОВ „Карпатнафтохім” торік
На своїй прес-конференції голова правління ЗАТ „ЛУКОР” Сергій Чмихалов охарактеризував 2005 рік як важкий. В принципі, початок року був багатообіцяючим, проте у підсумку фінансовий результат роботи — від’ємний.
„Завод готовий до роботи непогано, готовий до добрих показників. Непокоїть цінова політика на світовому ринку”, — повідомив голова правління.
Річ у тім, що майже вся продукція йде на експорт, тому все залежить від цінової політики на світовому ринку. Сировина для виробництва (головним чином —нафтопродукти) за рік подорожчала вдвічі і ця динаміка, скоріш за все, зберігатиметься і надалі. Тенденція, без перебільшення, загрожує катастрофою для нафтохімічних підприємств.
Найуспішнішим для ЗАТ „ЛУКОР” був 2004 рік. Плани на 2006 рік є доволі амбітними, проте перспектива їхньої реалізації — сумнівна. Так, протягом першого кварталу виробничі потужності працюють зі зниженим навантаженням. Проте, незважаючи на песимістичні прогнози, заробітна плата працівників зростатиме — у середньому на 14,8% до кінця року.
Загальний фінансовий підсумок минулого року — збитки у розмірі 6 млн. $ (прогноз на 2006 рік — мінус 7,5 млн. $), тому акціонери, природно, ніяких дивідендів не отримають.
Але для бюджету Калуша ЗАТ „ЛУКОР” і ТОВ „Карпатнафтохім” все рівно залишаються головним джерелом надходження коштів: торік до міської казни перерахували понад 12 млн. гривень податків та платежів і ще 27 млн. — до Пенсійного та інших фондів. Крім того, на виробництві мають роботу і гарантовану зарплату близько 5400 чоловік.

... доцільність створення ТОВ „Карпатнафтохім”
Єдиний вихід для підприємства — зменшити залежність від цін на сировину. Це стане можливим тільки після реалізації масштабної інвестиційної програми. Саме для залучення інвестицій від компанії „ЛУКОЙЛ” і створювалося ТОВ „Карпатнафтохім”.
За словами Сергія Чмихалова, через „ЛУКОР” бажаючих інвестувати не буде. Ситуація є такою: 52% акцій ЗАТ належать „Лукойл-Нафтохім”, 48% — „Оріані”.  Українське підприємство практично є банкрутом і ніякої участі у розвитку „ЛУКОРу” не бере. „Цей акціонер, як гирі на наших ногах, а „Карпатнафтохім” — це звільнення від них”, — прокоментував доцільність створення торік нового ТОВ голова правління ЗАТ „ЛУКОР” і відразу пояснив, що тільки такий крок дозволяє отримати кредити та інвестувати їх у розвиток.
Крім того, несправедливо, що один акціонер вносить мільйони („Лукойл-Нафтохім” вже вклав понад 500 млн. гривень) і при цьому володіє тими ж 52% акцій, а другий – не вкладає нічого і продовжує володіти своїми 48% акцій. 
„Ми готові викупити акції „Оріани”, — заявив Сергій Чмихалов.

... мирову угоду
Наприкінці грудня минулого року „Лукойл-Нафтохім” подав проект мирової угоди. Зрозуміло, що каменем спотикання стало питання наповнення статутного капіталу. Це і є основною претензією Фонду державного майна. Момент перший: „Лукойл-Нафтохім” замість грошей вніс акції.  „Це не папери, а акції”, — відповідає інвестор. Другий момент, яким оперує ФДМ, полягає в тому, що ці акції незареєстровані в Україні.  Тут аргументи Сергія Чмихалова є наступними: ці акції і не можуть бути зареєстрованими, оскільки належать Закритому акціонерному товариству.
Загалом претензії української  влади до російського інвестора, на думку пана Чмихалова, є надуманими: „Добре, ми заберемо акції і обміняємо їх на 100 млн. доларів. Що від цього зміниться? Може, ці гроші підуть до державного бюджету на пенсії, зарплати, як це пробує подати голова ФДМ України Валентина Семенюк? В жодному випадку. Ці гроші  підуть у статутний фонд „ЛУКОРу” і будуть використовуватися винятково на розвиток підприємства. До слова, щороку „Лукойл-Нафтохім” одноосібно вкладає у виробництво по 15 млн. гривень. Протягом чотирьох років набігла серйозна сума, і, в принципі, ми могли б обмінювати на неї акції. Думаю, що жодних претензій до нас тоді не було б”.
До речі, усе вказує на те, що „Оріану” оголосять банкрутом. І тоді вона змушена буде продавати свої частки і в „ЛУКОРі”, і інших підприємствах. Проте боргові зобов’язання „Оріани” є настільки великими, що цих грошей все рівно не вистачить, аби розрахуватися з кредиторами.
„ЛУКОР” готовий йти на компроміси. Справа тільки за підписанням мирової, що є в інтересах і української держави. Тому що, в принципі, знайти бажаючого працювати на такому підприємстві — завдання з розряду неможливих. Більшість світових компаній через подорожчання нафтопродуктів намагаються позбутися подібних підприємств. Якщо з Калуша піде „Лукойл”, то ще велике питання, чи захоче хтось прийти на його місце (таке виробництво може потягнути тільки той інвестор, що має доступ до сировини).
Від того, що не підписана мирова, користі не має ніхто. „Претензії влади гальмують інвестиції. Так, якби вдалося провести заплановану реконструкцію на виробництві хлору і каустичної соди, подорожчання газу на рентабельність практично не вплинуло б. А тепер ми відстали і будемо мати збитки”,— резюмував Сергій Чмихалов.

...інцидент з Валентиною Семенюк
Суть його така: під час візиту на Івано-Франківщину Валентина Семенюк приїхала на „ЛУКОР”, проте, оминаючи управління, намагалася проникнути безпосередньо на територію виробництва. Оскільки промислова зона є закритою, адже тут мають справу з небезпечними речовинами, потрапити на територію можна тільки за наявності перепустки. І охорона пані Семенюк не пустила. Виник скандал.
Не приховував свого розчарування і Сергій Чмихалов: „Ми чекали її тут. Я спеціально переніс відрядження до Києва, але вона чомусь поїхала відразу через прохідну. Для мене очевидно, що Валентина Семенюк не хотіла зустрічатися зі мною. Пояснити це неможливо. Як на мене, тут або звичайний передвиборчий піар, або ідеологія”.

...непрості відносини з Калуською міською владою
Угода між міською владою та найбільшим підприємством сьогодні не діє через низку розбіжностей. По-перше — через земельні питання. Так, навесні Верховна Рада затвердила межі міста. І пред’явила рахунок за землю більше як на 5 млн. гривень. „Рішення ВР є законом, проте давайте подивимося по-іншому, — каже Сергій Чмихалов, — Ми маємо все своє, від міста не беремо нічого, до того ж територія гігантська — 500 га. Тому ми запропонували провести переоцінку землі. В жовтні дійшли компромісного рішення — 3,8 млн. гривень на рік”.  
Другий момент, через який виникла суперечка — інвестиційні відрахування до міського бюджету. Міська влада вирішила, що вони становлять 3%. Коли торік вводили в експлуатацію установку гідрування фракції С4-С5, постало питання про відрахування інвестиційного відсотка. З огляду на великі об’єми інвестицій, що плануються (до  2010 р. — до 500 млн. євро), „ЛУКОР” вийшов з пропозицією зменшити відрахування до 1%. Натомість міська влада хотіла отримати гарантійного листа від Сергія Чмихалова. У підсумку місто не отримало нічого (1% від вже проінвестованих 20 млн. євро становить понад 1 млн. гривень).  Інвестор аргументує свою позицію так: ми будуємо на своїй території і, крім того, без зміни профілю виробництва. Так що питання спірне і наразі залишається відкритим.
Остання страшилка для калушан, пов’язана з „ЛУКОРом”,  полягає в тому, що підприємство запланувало збудувати свою ТЕЦ і відмовитися від послуг ДП „Калуська ТЕЦ”. Це призвело б до того, що остання не зможе вижити і тоді половина міста просто залишиться без тепла. Проте, запевнили інвестори, вони не робитимуть нічого, що може зашкодити калушанам. Тому ідея про власне автономне енергозабезпечення відкладається на невизначений термін — цей проект обіцяють не піднімати принаймні до 2008 року.
На даний час між „Лукойл-Нафтохім”, Івано-Франківською облдержадміністрацією та містом готується нова угода. Її планують підписати у квітні.