Шоу триває: Насалик „добиває” міську раду референдумом

Вчора (28 лютого) Калуська міська рада зібралася на свою чергову сесію. Попередньо планувалося, що вона буде присвячена екології, зокрема проблемам у зоні діяльності ДП „Калійний завод”. Однак це питання вирішили перенести на 24 березня. Найбільше часу і зусиль пішло на обговорення порядку денного. Зокрема, питання про призначення місцевого референдуму.
Переглядів: 332

Сесія проходила у ПК „Юність”. Фактично у концертній залі, яка є непристосованою для проведення таких заходів, зате може вмістити більше людей, ніж „Мінерал”. На думку секретаря міської ради Романа Боднарчука, це не сесія, а суцільне шоу, яке організували з єдиною метою — забезпечити тиск на депутатів і змусити раду вдруге розглянути питання референдуму. До слова: місце проведення сесії було обрано на вимогу зборів громадян Калуша, які відбулися 17 лютого.
У версії міського голови Ігоря Насалика, окрім бажання громади, є ще і протест прокурора на рішення про скликання сесії 25 січня (тоді депутати розглянули питання про референдум і відхилили пропозицію ініціативної групи про його призначення):
— 24-го ввечері депутати зібралися і вранці наступного дня прийняли рішення з важливого для громади питання, — сказав міський голова. — Навіть у надзвичайних випадках потрібно інформувати. Це неправильно, несправедливо і аморально.
Депутат Василь Питлик, у свою чергу, назвав Насалика „хрещеним батьком референдуму”, а події навколо нього — „брутальним методом громадянської конфронтації у Калуші”. Аргументація щодо недоцільності референдуму традиційна: правової бази для припинення повноважень міської ради немає, тому ставити під питання її легітимність не можна.

Протест прокурора
Його озвучив міський голова. У документі йдеться, що секретар міської ради 25 січня видав розпорядження про призначення на цей день сесії міської ради, у той час як сесію мав скликати міський голова. Роман Боднарчук натомість переконаний, що йдеться не про нелегітимність рішень , які були прийняті 25 січня, а виключно про протест на дію посадової особи. Роман Михайлович вже дав пояснення прокурору і повідомив присутнім:
— 25 січня збіг термін, коли міська рада мала прийняти рішення по референдуму. На той час і міський голова, і я були на лікарняному. На прохання Ігоря Степановича було прийнято рішення провести сесію у понеділок, 28 січня. Однак депутати не захотіли порушувати законодавство, і у переддень сесії було зібрано 25 підписів депутатів (для ініціювання позачергової  сесії достатньо 17 підписів. — Авт.). Також депутати склали акт, що 24-25 січня міського голови на робочому місці не було. Тому я вийшов на роботу і скликав сесію. Інакше депутати це зробили б без мене. Сесія зібралася, вона була правомочною.
— Все так, але трохи не так, — апелював міський голова. — Я два рази виносив питання про референдум на сесію і два рази його не розглянули. Чи було оголошення про проведення сесії 25 січня у засобах масової інформації, адже обговорювалося питання, яке стосується усієї громади? Не запросили навіть ініціативну групу. Ви виносите вирок собі. Не дати громаді права оцінити роботу ради — це проступок перед громадою.
Депутат Володимир Климентій озвучив заяву, прийняту на координаційній раді політичних партій та громадських організацій. У ній йдеться, що політична ситуація у нашому місті, мусування питання референдуму викликають у представників політичних сил і громадських організацій занепокоєння. Пропозиція — провести конструктивні переговори і почати нормальну роботу.
У підсумку 33 депутатів із числа присутніх у залі не підтримали повторний розгляд питання про призначення референдуму.
Таке рішення міської ради було цілком прогнозованим (інакшого розвитку подій, за словами Ігоря Насалика, він і не очікував). Тож на даний час міська рада може припинити свої повноваження лише у випадку, якщо відповідне рішення прийме Верховна Рада. Або ж, якщо  ініціативна група вважає, що права значної частини громади порушено (а на підтримку референдуму було зібрано понад 7 тис. підписів калушан. — Авт.), і рада з надуманих причин відмовляється виконувати волю громади, то має можливість звернутися до суду.
Вже після голосування член ініціативної групи Розалія Боднарчук, звертаючись до депутатського корпусу, міської ради сказала:
— Незначні технічні помилки, на які вказали депутати, мотивуючи свою відмову, ми усунули. Чому ви боїтеся йти на вибори? Я поважаю усіх вас, то чому ви не поважаєте таких, як я? Ви нехтуєте нашим правом.

Загалом нічого екстраординарного не відбулося. Так чи інакше, але причини не призначати референдуму у ради знайшлися б: якщо не неточності у документації, то у відсутності правових підстав для розпуску міської ради. Однак друга причина, про яку час від часу згадують депутати, до референдуму за ініціативою громади жодного відношення не має. Якщо є правові підстави для розпуску ради (порушення законодавства і нереагування на рішення суду, або ж рада не збирається на свої сесії у визначений термін), то і референдуму жодного не потрібно. Це є юридична процедура, і повноваження такої ради припиняються навіть, якщо вона має повну підтримку громади. Коли громадянин ставить свій підпис на підтримку про референдум, то для цього не потрібна юридична аргументація. Воля громади (у даному випадку — семи тисяч її представників) є ірраціональною і не ґрунтується на порушенні чи непорушенні  радою законодавства. Це — вираження  права обирати собі владу і впливати на її рішення. І громада спокійно може висловити недовіру ідеально законослухняній і компетентній раді (чи особі) або ж підтримати тих, хто на кожному кроці порушує законодавство. У цьому полягає суть демократії — не ідеальної, але кращої моделі вибору лідерів з існуючих.
До того ж, референдум ще не означає перевиборів — цілком ймовірно, що міська рада отримала б підтримку виборців нашого міста. І тоді міський голова мав би піти у відставку. Можливо, це був би не кращий варіант вирішення конфлікту між міським головою і міською радою. Але коли вони спільно працювати не можуть і добровільно ніхто йти з влади не хоче, то чому не дати право вирішувати питання кому піти, а кому залишитися, громаді? Альтернативний варіант — діалог та пошук компромісу — сьогодні виглядає практично нереальним. Щоправда, міська рада має у своєму арсеналі ще один спосіб подолання кризи влади: дві третини голосів депутатського корпусу цілком достатньо для того, аби без жодних референдумів висловити голові недовіру і відправити його у відставку.
Присутній на сесії депутат обласної ради Ігор Гаврилюк згодом зазначив:
— Якби в обласній раді ставили питання про референдум і недовіру обласній раді, я проголосував би „за”.