Інший бік медалі пролив трохи світла на темну та похмуру картину життя людей у гуртожитку. Як виявилося, минулого року у „Дружбі” робили ремонт. Влітку 2007 року міський голова Ігор Насалик особисто контролював за роботами, які проводили у гуртожитку. Ремонт тоді охопив усі поверхи. Туалети, коридори, сходові клітки були повністю оновлені, на кожному поверсі встановили пральні машини та за¬мі¬нили газові плити, вентиляційну систему, вми¬валь¬ники, унітази і сантехніку. Підлогу у коридорах пов¬ністю вкрили лінолеумом. Однак все це прослужило дуже недовго. Зараз від ремонту, на який з міського бюджету було виділено 200 тис. гривень, лише де-не-де залишилися сліди.
Де дві газдині,
там хата неметена
Ця народна мудрість стосується і гуртожитоку „Дружба”. Щоправда, газдинь на кожному поверсі є значно більше. Чомусь дуже рідко їм приходить у голову бажання прибрати за собою бодай на кухні. Дітям не вистачає місця у маленьких кімнатах, тому вони бавляться на коридорах. Чомусь і їх прибирає лише прибиральниця. Вона ж повинна помити всі плитки, туалети, сходові клітки.
Те, що ніхто не прибирає, — це ще півбіди. Але навіщо ламати те, що є спільною власністю? За словами Василя Фурди, нові пластикові вікна розкрадали та ламали швидше, ніж майстри їх встановлювали. Крани пообкручували, вмивальники порозбивали. Знайти винних у гуртожитку, звісно ж, неможливо.
— Мешканці гуртожитку взагалі живуть за кому¬ністичною системою і ніяк не можуть від неї від¬вик¬нути, — каже Василь Фурда. — Вони звикли зви¬ну¬ва¬чувати усіх комунальних працівників у без¬ді¬яльності. Але при цьому чомусь забувають те, що ма鬬¬же у кожного з них є по кілька сотень, а то і ти¬сяч гривень заборгованості. Час¬тина з них роками не сплачує за проживання, бо знає, що ніхто їх не вижене на вулицю (загальна за¬боргованість за проживання у “Дружбі” на сьогодні — близько 200 тис. гривень. — Авт.). Так тимчасове місце проживання стає пос¬тійним. Люди освоюються, зви¬кають, знаходять друзів… Часті п’янки нерідко закін¬чу¬ються дебо¬шами; дехто з’ясовує стосунки, вико¬рис¬то¬вуючи ножі чи інші небезпечні предмети. Заспокоювати ж компанії часто приїжджає наряд міліції. Газ на ок¬ремих кухнях взагалі ніхто не вимикає. А цим дихають самі діти мешканців. До того ж, з газом пов’язана ціла низка інших небезпек. Не можна до цього ставитися так байдуже. Те саме стосується й обігріву кімнат. Люди хочуть жити у теплі — це зрозуміло. Для цього кожен може утеплити вікна, поставити додаткові батареї. Натомість вони використовують різні обігріваючі прилади, які не призначені для обігріву приміщення. Ніхто не дотримується правил пожежної безпеки. Навіть недопалки кидають прямо у коридорі, забуваючи, принаймні, загасити їх.
Порівняти
непорівнюване
Начальник ЖЕО знає, що у гуртожитку протікає дах, що його потрібно ремонтувати. Каже, що, звичайно, його працівники проводитимуть необхідні роботи. Але він також зізнається, що допомагати людям, які не лише не цінують того, що їм дають, а й сприймають все як обов’язкову данину, іноді просто не хочеться. За його словами, щоб навести хоч якийсь лад у гуртожитку, вдень працює завідуюча. Але одній жінці впоратися з усіма проблемами дуже важко, а іноді й узагалі неможливо. Тому ввечері у гуртожитку зазвичай за порядком стежить міліція. Вахтера на прохідній у гуртожитку немає, бо його неодноразово били під час чергових розборок. Тож він там просто безсилий.
Для порівняння Василь Фурда розповідає про ще один гуртожиток — „Мрію”, який обслуговує його комунальне підприємство.
— Частина цього гуртожитку реконструйована під квартири. Але навіть там, де квартир немає, ставлення людей до спільної власності зовсім інше. Мешканці самі дбають про чистоту, не порушують дисципліни. Більше того, ремонтних робіт там останнім часом проводили значно менше, ніж у „Дружбі”. Але результату навіть зараз видно більше. Боржники, звичайно, всюди є. Але загальна заборгованість цього гуртожитку у чотири рази менша і становить близько 50 тис. гривень.
Ватикан: коли час зупинився