Позначені Чорнобилем

Сумнозвісна аварія на Чорнобильській атомній електростанції, яка сталася у ніч на 26 квітня 1986 року, на тривалий період змінила життя і долі українців. Чорно-бильську аварію за наслідками та впливом на навколишнє середовище вважають найбільшою планетарною катастрофою XX століття. Тому друга половина 1980-х років для пожежних Івано-Франківщини, як і для вогнеборців із багатьох інших областей України, стала періодом великих випробувань та напруженої праці не тільки у своїх регіонах, але і за їхніми межами.
Переглядів: 493

Виконуючи службовий обов’язок, першими прийняли на себе удар ядерного монстра черговий персонал станції та працівники пожежної охорони, для яких він став непередбачуваним іспитом на мужність, стійкість, героїзм і вміння професійно виконувати свої завдання в екстремальних умовах.
Через замовчування, безпідставне применшення біди та намагання не зіпсувати комусь із високих посадових осіб святкового першотравневого настрою, про подробиці перших трагічних годин боротьби з ядерною стихією і пожежею ми дізналися надто пізно, коли побачили у ЗМІ портрети шести загиблих пожежних із ВПЧ-2 охорони ЧАЕС і СВПЧ-6 м. Прип’яті — Володимира Правика, Віктора Кібенюка, Василя Ігнатенка, Миколи Титенка, Володимира Тишури і Миколи Ващука.
Враховуючи великий обсяг завдань, покладених на пожежну охорону Урядовою комісією, для виконання багатьох видів важливої і небезпечної для здоров’я людей роботи почергово залучалися створені ще задовго до біди на ЧАЕС з ініціативи управління пожежної охорони МВС України зведені загони протипожежної служби, а невдовзі також були відмобілізовані батальйони військово-пожежної охорони МВС. Також було сформовано батальйон протипожежної служби Івано-Франківської області, у якому  були і працівники Калуського гарнізону пожежної охорони:
Шептинський Петро Ілліч — заступник начальника ППЧ-27, смт Войнилів (08.09.1986 — 08. 10.1986, м. Чорнобиль);
старшина внутрішньої служби Боднар Степан Васильович — водій СВПЧ-7, м. Калуш (28.07. 1987 — 11.10.1987, м.Чорнобиль, ЧАЕС);
прапорщик внутрішньої служби Крук Микола Васильович — командир відділення СВПЧ-7, м. Калуш (20.05.1988 — 20.11.1988, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
капітан внутрішньої служби Мудрик Петро Степанович — старший інспектор СВПЧ-7, м. Калуш (20.11.1988 — 21.04. 1989, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
старший сержант внутрішньої служби Савчак Мирослав Миколайович — командир відділення СВПЧ-7 м. Калуш (20.04. 1989 — 21.09.1989, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
полковник внутрішньої служби Паламаренко Володимир Петрович — начальник ЗДПО-1 по охороні в/о „Хлорвініл” (17.02.1987 — 30.04.1987, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
старший сержант внутрішньої служби Возняк Іван Васильович — водій ВПЧ-4 по охороні в/о „Хлорвініл” (11.07.1987 — 27.09.1987, м. Чорнобиль, в/ч 43187);
старший сержант внутрішньої служби Заболотний Богдан Іванович — старший пожежний ВПЧ-4 по охороні в/о „Хлорвініл” (20.04.1988 — 20.09. 1988, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
старшина внутрішньої служби Палагній Орест Ярославович — старший пожежний ВПЧ-4 по охороні в/о „Хлорвініл” (20.11. 1988 — 20.04.1989, 20.09. 1990 — 21.10.1990, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
сержант внутрішньої служби Луговий Микола Анатолійович — старший пожежний ВПЧ-5 по охороні в/о „Хлорвініл” (20.11. 1989 — 20.04.1990, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
прапорщик внутрішньої служби Петрина Ігор Миколайович — старший майстер ГДЗС ВПЧ-5 по охороні в/о „Хлорвініл” (20.05.1990 — 20.06.1990, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
сержант внутрішньої служби Шушемоін Олег Валентинович — старший пожежний ВПЧ-5 по охороні в/о „Хлорвініл” (22.11. 1990 — 21.12.1990, 20.03. 1991 — 21.04.1991, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
старший прапорщик внутрішньої служби Заболотний Володимир Іванович — командир відділення ВПЧ-4 по охороні в/о „Хлорвініл” (23.07. 1990 — 21.08.1990, м. Чорнобиль, ЧАЕС);
майор внутрішньої служби Морозко Омелян Михайлович — заступник начальника ЗДПО-1.
Усі, хто був тоді на бойовому чергуванні, хто гасив пожежі, займався евакуацією і охороняв громадський порядок, проводив дезактивацію об’єктів і територій, лікував чи обслуговував потерпілих від аварій людей або виконував іншу вкрай необхідну роботу в умовах радіації, потребують зараз соціальної допомоги і підтримки. Невимовний смуток викликає втрата тих, кого вже немає серед нас у живих, та доля дітей-інвалідів.
Але у пам’яті тих, хто брав участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС, вони залишаються на все життя.

24.04.2009