Ініціатором та організатором зустрічі став завідувач міської масової бібліотеки №1 Микола Когут. За його словами, ця зустріч мала відбутися раніше, але з об’єктивних причин захід переносили.
Загалом на побачення із відомим письменником прийшли приблизно 30 осіб. Це — працівники бібліотеки, культури, журналісти та школярі. Микола Когут коротко ознайомив усіх присутніх із біографією Юрка Іздрика, особливо акцентуючи увагу на тих моментах, коли письменник із однодумцями започаткував видання літературного журналу “Четвер”. На думку фахівця бібліотечної справи, “Четвер” став своєрідною революцією у галузі культури, і сформував в Івано-Франківську неповторне мистецьке середовище, яке іменували “Станіславським феноменом”.
Юрко Іздрик поділився із присутніми спогадами про започаткування “Четверга”:
— На той час я закінчив львівський “політех” і працював в Івано-Франківську за направленням. Тоді робив ілюстрації до книги дитячих віршів калушанина Ігоря Гаврилюка. В автобусі почув по радіо про путч. Тоді при собі мав ці картинки, подумав: Боже, якими я дурницями займаюся, коли у країні творяться такі події. Потім я кинув свою інженерну роботу і досі займаюся невідомо чим.
Під “невідомо чим” Юрко Іздрик має на увазі усю свою письменницьку та мистецьку діяльність. Сам Іздрик критично відгукується про свою творчість:
— На мою думку, мій перший роман “Воццек” — надзвичайно нудно написана книга, її неможливо читати. Але нам усім трохи поталанило. На той час ми усе починали з “нуля”, така творчість тоді вважалася альтернативою, чимось новим. Якби “Воццек” вийшов зараз, я би залишився непоміченим письменником. А тоді, значить, не було такої книги.
Учні музичної школи привітали письменника музичними композиціями та піснями. А той, у свою чергу, зачитав власні вірші та розділ із нової, ще не опублікованої книги “Таке”. І напівжартома застеріг: його не раз називали батьком духовної отрути, тому приводити до нього на зустріч дітей — ризиковано.
Про виставку і калуський патріотизм
У квітні в івано-франківській галереї “Маргінеси” експонувалася виставка Юрія Іздрика. Спрямування — доволі оригінальне, адже демонструє мистецтво не у його традиційному розумінні: Іздрик виступив у ролі творця оберегів і талісманів. Експозиція мала назву “Всьо по 1 євро. Обереги, талісмани від Іздрика” і відбувалася на фоні виставки художника “Анатомія світу”. Під час цієї виставки талісмани можна було придбати за символічну ціну 1 євро. Найбільшим попитом користувалися талісмани у вигляді поліграфічних листівок. Серед експонатів — обереги “від переслідників”, “для конструктивної крейзухи”, “від сірих буднів”, “від невиліковних спогадів і сентиментів” тощо. Слідами цієї виставки пройшов Микола Когут, зауваживши, що експозиція користувалася успіхом. Сам Юрко Іздрик у коментарі скромно зазначив:
— Я вклав 300 гривень, щоб роздрукувати всі ці штуки, а повернув собі 200 гривень.
Письменник твердить, що “на старості літ” його франківський патріотизм поволі переростає у калуський.
— Ми планували відзначення 20-річчя “Четверга” в івано-франківській філармонії. Я мав розмову з одним із братів Левицьких (гурт “Брати блюзу”. — Авт.) про те, щоб ми щось разом “замутили”, залучили когось із Калуша.
— Письменник заробляє на життя тим, що пише, — каже Юрко Іздрик. — Досі я “доробився” до того, що маю свою сторінку у “Поступі”. Раніше, поки я не увійшов у ритм, то дуже мучився, бо треба було раз на місяць чимось її заповнити, а не завжди було натхнення. Тепер я “спрацювався” з музою, вона чітко приходить раз на місяць. Зарплату можуть затримати, а муза приходять чітко.
Спілкування калуської молоді із відомим письменником має кілька аспектів. Так, можливість поспілкуватися із представником української мистецької еліти — справді унікальна. Тим більше, що Юрко Іздрик — наш земляк і живе “у дев’ятому будинку навпроти через дорогу”. Крім того, його вірші, попри скромні запевнення про те, що вони стали популярними у Польщі винятково завдяки вдалому перекладу — справді хороші, хоча в Україні вони відомі менше, ніж проза Іздрика. Більша частина сучасної молоді — лінива до читання. Список прочитаної літератури, щонайбільше, співпадає із творами, передбаченими навчальною програмою. Читають одиниці. Тож молодь мала можливість не тільки ознайомитися із творчістю сучасника, але і співставити власні уподобання сучасним віянням та скласти думку про творчість відомого письменника. З іншого боку, більшість присутніх школярів були мало знайомі або взагалі не читали книг Іздрика. Тож дещо із прочитаного письменником викликали цікаву реакцію. Діалогу не вийшло, але варто зауважити: зустріч подібного формату — перша у нашому місті. Хоча, цілком можливо, що якби захід більше популяризувався, то на зустріч із Юрком Іздриком зібралася б більша і різноманітніша аудиторія — від прихильників його творчості до антагоністів чи людей, які взагалі його не читали. А у дискусії, як відомо, народжується істина.
Уляна Паньо, старший науковий співробітник історико-краєзнавчого музею Калущини:
— На мою думку, ця зустріч молоді з Іздриком — перший крок до отримання результату. Хоча, у принципі, оцінювати ефект від зустрічі із письменником — неправильно. Ця зустріч, мабуть, цінна і для самого Іздрика, якщо він на неї погодився. Тут поєдналося непоєднуване. Так, у бібліотеці був присутній шкільний учитель української мови Ростислав Михайловський та завбібліотекою Микола Когут — люди традиційних поглядів на життя. Іздрик — письменник нової генерації із відповідним світоглядом. Проте спілкування відбувалося, на диво, спокійно і толерантно, по-європейському. Крім того, діти побачили, що Іздрик, якого називають батьком духовної отрути, насправді не є якимось жахіттям: він з увагою вислухав музичні виступи дітей. Звичайно, тексти Юрка Іздрика — трохи складні, але не варто чекати, коли молодь доросте до них; потрібно прививати їм культурні смаки. Мабуть, зустріч такого формату для початку — більше, ніж добре. Учні мали нагоду переконатися, що, навіть працюючи за фахом інженера, можна стати літератором. Якщо над собою працювати. Крім того, молодь почула про “Четвер” — літературний журнал, який зайняв насправді безконкурентну нішу й у свій час спричинив своєрідну революцію у культурній галузі. Це зараз “Четвер” — солідне глянцеве видання, а тоді це була практично ручна праця, яка базувалася виключно на ентузіазмі.
Ватикан: коли час зупинився