Цей табір став особливим і багато у чому відрізнявся від попередніх. Найбільшим нововведенням цього року стало розширення вікової категорії учасників. Окрім юнацтва, були діти і підлітки віком від 10 до 17 років, у тому числі — і члени дитячої організації “Сурма”, яка недавно почала існувати у Калуші. Тому цьогорічне таборування у Грабівці можна вважати їхнім “бойовим хрещенням”.
Вже перший день засвідчив, що тут зібралася молодь, яка бажає бути всебічно розвиненою, яка сама бажає творити не тільки своє майбутнє, а і майбутнє своєї держави. Тому на гутірках таборовики були надзвичайно зосередженими і намагалися якнайбільше перейняти від своїх лекторів, оскільки тематика лекцій була надзвичайно багатогранною і широкою. А ввечері відбулося знайомство і представлення роїв, де кожен зміг показати свою креативність та акторські здібності. Також поспівали пісень біля вогню, провели декілька цікавих конкурсів, але злива вирішила зупинити всі ці веселощі і таборовики розбіглися по палатках, щоб набратися сил перед наступним днем.
Програма другого дня була найбільш насиченою. Паралельно з гутірками, проводилися і безліч спортивних ігор. Напевно, найяскравішою була теренова гра. Команди-суперники відчайдушно боролися і складалося враження, ніби у лісі дійсно ведуться справжні запеклі бої. Несподіванкою цього дня став приїзд Олега Нижника — “батька” калуських “молодорухівців”.
А ввечері була велика ватра, яку склали хлопці табору. Всі заворожуюче дивилися на вогонь, а обличчя кожного світилося щастям, не зважаючи на втому. Проте після оголошення відбою на таборовиків чекало ще одне випробування. Нічний алярм ще раз довів, що в Україні є люди, які будуть відважно боротися за неї і захищати її від ворогів.
Комендатура табору на закінчення підготувала таборовикам ще один сюрприз. До учасників таборування завітав “рухівець” зі стажем Мирослав Фринсько. Разом зі своїм побратимом він виконував клятву, яку вони дали один одному, а саме: відвідати місця, де у наступному році на Євро-2012 буде виступати збірна команда України. Як повідомляли “Вікна”, двоє друзів пішки подолали шлях від Варшави до Києва за 16 днів. Тому всі надзвичайно уважно слухали його розповідь і просто “засипали” пана Мирослава своїми запитаннями.