Витанцював Іван долю

65-річний Іван Курилюк з Івано-Франківська досі щодня...танцює. Та ще й інших, значно молодших навчає. Ще й пак, адже він — головний балетмейстер Національного академічного Гуцульського ансамблю пісні і танцю «Гуцулія» з Івано-Франківська, Народний артист України, голова обласної спілки хореографів. Загалом у колективі чоловік 42 роки.
Переглядів: 858
Іван Курилюк співпрацює із провідними артистами ансамблів імені Павла Вірського та Григорія Верьовки. Фото з архіву Іван

— Я народився у селі Чернелиця Городенківського району, — каже жвавий пан Іван. — Із дитинства я танцював, десь від четвертого класу. Бачив як танцювала моя мама. Якби вона вчилася, то знана танцюристка би з неї була. Але яке навчання: важка робота, родина, діти. І відрада: вишиття, танець, пісня. Танець став і моїм життям. Тому яку обрати професію, довго не думав. Вступив до Снятинського культосвітнього училища. Власне там відкривався уперше за історію закладу хореографічний відділ. Уже згодом закінчив Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника


А далі — служба в армії. У підмосковному містечку Протвіно всебічно обдарований солдат грав у духовому оркестрі та, звісно, танцював. Навіть вів танцювальний гурток.


— Саме там я робив перші балетмейстерські кроки, — згадує з усмішкою чоловік. — У Москві став лауреатом оглядів військової творчості». Навчання Іван Курилюк закінчив лише після служби. Здібного танцюриста помітили та запропонували працювати у Гуцульському ансамблі пісні і танцю. Хоча цю пропозицію Іван отримав ще перед службою, але відслужити мусив, адже в ті часи відкупитися від війська було неможливо. У цю мить Іванові згадалася подія з часу дитинства, коли артисти із цього ж таки Гуцульського ансамблю приїхали до села та виступали на колгоспному току. Тоді допитливе і талановите хлопченя думало, що було би дуже добре, якби так само виступати в цьому колективі. І не знав Іван, що його мрія таки здійсниться.


Працювати в ансамблі було непросто, адже там були танцівники з усієї України, вправні, талановиті, обдаровані. Й Іван почав вчитися  у старших товаришів. Особливо в Народного артиста України Володимира Петрика. Танцював майже цілими днями, до знемоги. залишався після репетицій, аби бути найкращим. І таки став. Згодом зайнявся постановками. Згадуючи сільське дитинство й ті танці, які бачив на толоках, на весіллях, на вулицях, на родинних святах, Іван Курилюк втілює колись побачене на сцені. А також підсилює і поновлює уже відомі постановки. Так народжуються уже відомі в Україні та далеко поза її межами танці у виконанні Гуцульського ансамблю «Тропачок», «Старий гуцул», «Косівські візерунки», «Покутська польска», «Бойківський».


Ставить пан Іван і  танці для районних самодіяльних танцювальних колективів на Івано-Франківщині, співпрацює із провідними артистами ансамблів імені Павла Вірського та Григорія Верьовки, постійно бере участь у постановках вокально-хореографічних та окремих танцювальних композицій. Він є членом режисерської групи і постановок урочистих концертів та великих свят, які відбуваються в багатьох областях України та Києві, а також всеукраїнських та міжнародних фестивалів. У Івана Васильовича чимало нагород і титулів. Але це для нього не головне. Серцем залюблений в танець, він живе, творить не задля регалій, а щоб встигнути за допомогою танцю зберегти та передати наш час, піднести на високий рівень карпатський фольклор, залишити чималий мистецький набуток, щоб його побачили і полюбили люди.


— Працювати в такому великому і  знаному колективі балетмейстром — нелегко, — зізнається митець. — Адже у кожного свій своя манера виконання, комусь треба посміхнутися, на когось нагримати. Але головне — добитися бажаного результату, аби кожен танець був… з характером.

І наразі без танцю і без режисерської і балетмейстерської роботи чоловік не мислить свого життя. І які там роки, коли ще так багато треба зробити.

— Я свої роки, здоров’я, життя та долю… витанцював, — мовить з усмішкою чоловік.


Власне в ансамблі чоловік зустрів  свою долю. Оксана, дружина пана Івана, працювала завідувачем костюмерного цеху. А після весілля покинула роботу, аби глядіти дім та дітей.

— Я не вибирав ані артистку, ані танцюристку, а лагідну, як погідний вітерець, найкоханішу жінку в світі, — розчулено говорить балетмейстер. —І прожили ми з нею у мирі та злагоді сорок років. Тішуся дітьми та онуком. Син Сергій — фізкультурник, кандидат наук, майстер спорту з дзюдо. Донька Галина, завідувачка мистецьким відділом в обласній бібліотеці. Онук Віталій — також спортсмен, дзюдоїст, футболіст, дідова найбільша втіха, радість та гордість.


А футболом онук зацікавився  не випадково, адже ще одне із багатьох захоплень балетмейстера — саме ця популярна гра мільйонів. Окрім танців, з дитинства малий Іванко грав у футбол, займався гімнастикою та акробатикою. Мабуть, тому, складні розтяжки у танці давалися йому напрочуд легко. Подивитися на гнучкого танцівника на численних  гастролях приходили артисти у десятках міст колишнього Радянського Союзу. Сьогодні головний балетмейстер «Гуцулії» завзятий уболівальник івано-франківської футзальної команди «Ураган». За це навіть має відповідну відзнаку клубу. Пан Іван став своєрідним талісманом команди.


А відпочиває душею балетмейстер у саду, в лісі та городі. На останньому вирощує квіти, кущі. А вишень та слив у нього — десятки. Любов до землиці передалася від батьків.


— Я любив щось садити з дитинства, — мовить Іван Васильович. — Потім спостерігати як виростають на городі чи в саду овочі, дерева. А потім збирати плоди. Так само і в танці, ти вкладаєш у танцюристів свої знання, вміння, талант, і вони… проростають композиціями, які ми даруємо людям.