Ілюстрація. Зараз ситуація кардинально інша: до найвищої влади народ привів антисистемного політика Ольга ДЗУНДЗА, Олег ДЗУНДЗА, калушани
У державі існує багато проблем, але більшість з них є наслідковими, де наріжною є монополії, що пронизали всі сфери суспільних та економічних відносин.
Відкрита монополія (монополія за рахунок «ноу-хау»: українського інноваційного продукту), можливо, існує на теренах держави, але це — мізерний відсоток і його можна не брати до уваги. Здебільшого монополізація економіки відбулася за рахунок преференцій окремим бенефіціарам, надані політиками через владні корупційні дії. Природні багатства, географічне положення дозволяли владі так-сяк виконувати соціальні функції, і в той же час при її потуранні та участі було сформовано кілька фінансово-промислових груп, які і поділили Україну на сфери монопольного володарювання та експлуатують сировинні можливості держави.
Відбувся взаємовигідний симбіоз, де монополії отримують всеохоплюючий захист, а влада (апріорі маючи монополію на насилля) — корупційну ренту за захист та підтримку на виборах, якщо «правильно себе веде» щодо монополій (промислово-фінансових груп або, як називають в народі, — олігархів). Корупція — основа існування цього симбіозу, а цей симбіоз розкладає українське суспільство.
З огляду на те, що ресурси є державного та місцевого значення, то по аналогії з центром будувалася влада на місцях: в областях, районах, містах. Спершу місцева влада була флагманом симбіозу з монополіями місцевого значення, але останні з посиленням своїх фінансових можливостей помінялися ролями.
Для держави стали типовими схеми функціонування бізнесу:
1) Для закордонної господарської діяльності: кредит (погашення якого намагаються перекласти частково або повністю на держбюджет) — товар (сировина) — кошти за товар — вивід капіталу;
2) Для внутрішньодержавної господарської діяльності: кредит (погашення якого намагаються перекласти частково або повністю на держбюджет) — товар чи послуга за монопольною ціною — кошти за товар — виведення капіталу.
Тому закономірно, що основне багатство зосереджено в невеликої групи людей, статки яких зростають, а держава (бюджет) і суспільство залишаються в кращому випадку без суттєвого доходу, в гіршому — обкрадаються. На жаль, за президентства Петра Порошенка в 2014 -2019 роках ситуація суттєво не змінилися, але на неї наклалася війна та додаткові видатки на оборону і армію. Крім того, після Євромайдану прийшла команда, яка в цілому не мала плану та й не знала, як управляти та розвивати державу. Трьохкратна девальвація гривні в 2014-2015 роках як торнадо пройшла по економіці держави і від неї вона не оговталася до сьогодні. Девальваційний обвал можна звалювати на війну, але це не зовсім коректно. У 2008 році Росія окупувала понад 30% території Грузії. Крім того, грузинську економіку «накрила» світова криза, а девальвація грузинського ларі склала 10-15% щодо долара. З 1939 по 1945 рік Великобританія вела виснажливу війну, а девальвація фунта також була в межах 10-15%.
Монополії, з огляду на свої владні позиції, провели перерозподіл держбюджету з мінімальними втратами для себе і максимальними — для суспільства.
У цілому, ситуація дуже сприятлива для олігархо-монополістичного існування, а от для України ця конструкція управління себе вичерпала. Ось її наслідки:
1) Розбалансованість державного управління, адже ілюзією виявилася українська вертикаль влади та патріотизм чиновників. Крим продемонстрував, що всеукраїнські промислово-фінансові групи витіснено з півострова, а всі інші державно-бізнесові структури (за невеликим винятком) — місцеві бізнес-еліти, чиновництво, правоохоронці, судді, військові — швиденько змінивши символіку, хвацько почали служити новому сюзерену.
2) Плачевний стан фінансів держави і більшості громадян як наслідок монополістичного деребану, до якого додалася війна на Сході, продукують внутрішню напругу та нестабільність, яка в попередні роки, при будь-яких внутрішніх чи зовнішніх «подразненнях», приводили до Майданів і ще більше послаблювали та розбалансовували державу .
На підході — циклічна світова криза, а внутрішнього споживача, через девальвацію грошей, суттєво ослаблено, тож, ситуація в державі може бути сумною. Невідомо, як себе поведуть щодо української території в період світової економічної невизначеності і наші найближчі західні сусіди.
«Я люблю свій рідний український народ!»
Наскільки був пафосним Петро Порошенко на прес-конференції після екзит-полів – незрозуміло. Але можна стверджувати, у великій мірі він сам собі підготував результати, отримані 21 квітня. Не міняючи ситуації у економічній моделі розвитку, ресурси міг взяти для розвитку лише «затягуючи пояси» в найбідніших та середнього класу. Однак «затягувати пояси» можна до певної межі, економічна політика в державі — не тільки бухгалтерія. Людина живе надіями та сподіваннями. І на що має надіятися половина громадян країни, яких «присадили» на субсидії, а це красномовний показник статків!? Мабуть, на виїзд за кордон на заробітки (благо — отримано безвіз), тож, нехай іноземна влада думає про працевлаштування та добробут українців. Для західних територій це так і є, бо навіть багато працюючих в державі у свої відпустки їдуть підзаробити. А що робити мешканцям Півдня та Сходу?
Проводячи економічні утиски переважної більшості населення, під приводом, що немає коштів, влада собі, рідній, ні в чому не відмовляє та ще постійно «вляпується» в великі корупційні скандали.
Під час президентської кампанії дуже цікавими були результати першого тура виборів, зокрема, ті, що характеризують підтримку влади. У цьому плані другий тур не є таким показовим щодо влади, адже до симпатиків Порошенка додалися протестні голоси громадян, які з тих чи інших міркувань не сприймають Володимира Зеленського. Тож, до даних першого туру президентських виборів виникають деякі питання, а саме:
1) Якщо проаналізувати дані від 31 березня 4 екзит-полів та офіційні результати ЦВК по шести кандидатах, які набрали найбільше голосів, то спостерігається закономірність, що по чотирьох кандидатах дані ЦВК та екзит-полів співпадають. Лише по Порошенкові та Бойкові — розходження суттєві. Але якщо в Бойка відняти від реальних досягнень близько двох відсотків і додати їх Порошенкові, то результати будуть співпадати з екзит-полами. Можливо, це — випадковість, хоча напрошується і пояснення. Частина виборців, що так чи інакше пов’язана з владою, за жодних умов не хоче оприлюднювати свої погляди, але вони абсолютно протилежні офіційній провладній позиції.
2) Відомо, що будь-яка влада на виборах, крім можливого пасиву, зменшення підтримки, пов’язаного зі своєю роботою і, відповідно, помилками, обов’язково має актив — не менше 5-10%. Це умовний відсоток зацікавлених осіб. Ідеться про громадян, які отримали при даному режимі владу і можуть її втратити, бізнес- партнери, бізнесмени, які отримають преференції, родини названих інтересантів тощо. У двох третіх областях Порошенко отримує 8-12% голосів виборців. Якщо не враховувати інтересантів, підтримка влади прямує до нуля серед пересічних громадян у цих областях. Гіпотетично, Петро Порошенко перемагає та стає президентом, то, з одного боку, як управляти країною, де у двох третіх областей владу ненавидять? З іншого боку, перемога Порошенка — депресія, гнів населення на відповідних територіях і відповідно дуже сумна перспектива цих територій, адже ми перебуваємо в стані війни.
3) Президент обіцяє повернути ДНР і ЛНР до складу України, але як це зробити, якщо навіть на підконтрольних територіях твій авторитет прямує до нуля серед пересічних громадян, віднявши голоси інтересантів за п’ять років «успішного» керування?
4) Одним із основних гасел діючого Гаранта були:
— Мова — мабуть, мається на увазі українська. Питання мови розколювало державу з 1994 року. Понад 10 років «паразитувала» на питаннях мови команда Януковича. У 2014 році під час виборчої кампанії не вкидалося питання мови, адже захищали територію держави від Російської агресії волонтери-добровольці всіх національностей, рідною мовою яких була не тільки українська. Так склалося історично, що Україна — національно неоднорідна, тому пріоритетом виборчої кампанії ставити питання мови, це свідоме провокування дискомфорту в суспільстві та повернення до кампанії часів Януковича. Та не забуваймо, що держава перебуває в стані війни. Невже команда Порошенка цього не розуміла?
— Віра — очевидно, йдеться про Томос УПЦ. Якщо дивитися з точки зору дійсно віруючої людини УПЦ, то отримано Томос не завдяки чи через старання Варфоломія, Філарета чи Порошенка, а як Божа благодать, а перелічені особи — лише руки Господні на землі. Для віруючих інших конфесій чи релігій, чи атеїстів це — взагалі байдуже. До речі, Петро Порошенко переміг лише у Львівській області, де в основному клір та миряни — Української греко-католицької церкви. Однак вводити релігійні питання в політичну боротьбу — це дуже небезпечний прецедент. Якщо команда Порошенка це не розуміла, то які вони професіонали, а якщо розуміли, то як із вірою?
Результати виборів, крім того, засвідчили, що за попередніх п’ять років спеціалісти з досвідом, професіонали-службовці так накерували, що комік став компромісною постаттю, що об’єднує громадян, територіально країну та тимчасово «випускає пар».
«Я — результат Ваших помилок і обіцянок»
Коротка фраза із дебатів, але яка всеохоплююча… Ця фраза замінює аналіз діяльності Порошенка і результатів президентської кампанії 2019 року. Однак, наслідки попередніх років діяльності влади можуть бути значно глибшими. Непомірна жадібність владноможців, причому — на всіх рівнях влади, їх мислення, що заблукало в ХХ столітті, нонконформізм команди Зеленського, що притягнула до себе невелику, але дуже потужну нонконформістську спільноту, зуміли організувати передумови до всеохоплюючих змін в державі. Соціологи називають таку ситуацію розривом «спіралі мовчання», тобто відкриттям порталу можливостей для громадян, а отже — і для держави. Така ситуація на наших теренах існувала востаннє у 1990-1992 роках і її наслідком стало здобуття Незалежності. До речі, події 2004 і 2014 років — трохи іншого плану.
Майдани очолювала так звана політична опозиція. А в Україні політичної опозиції немає — вона давно вбудована у владу. Різниця між нашою опозицією і владою лише в тому, що одні сидять на фінансових потоках, а інші — тимчасово перечікують, а згодом тільки міняються місцями.
Зараз ситуація кардинально інша: до найвищої влади народ привів антисистемного політика. Відкрилися «ліфти» можливостей для команд умовних «зеленських» по всій країні, адже влада в областях, містах, районах по великому рахунку «лежить» — її треба лише підібрати. Крім вирішення власних цілей і свого оточення та злиднів для народу, старі управлінські кадри і політики нічого не можуть запропонувати. Тож, якщо новообраний президент не допустить грубих помилок при перших своїх призначеннях та рішеннях, то зможе повністю оновити політичну палітру України. Це стосується як Верховної Ради, так і влади на місцях. Стара політична еліта відчайдушно буде боротися за виживання, в принципі як і кожний організм на межі вимирання, а основні важелі управління на сьогодні ще в її руках.
Щодо порталу можливостей і скільки він буде відкритий. Це може бути кілька років, а може закритися після виборів до Верховної Ради. Тобто стільки часу, скільки суспільство не відчує фальші в діях нової влади. Надзвичайно важливо, як особисто президент буде реагувати на ті чи інші виклики. Помилки будуть, та найважливіше — як влада буде реагувати на них.
З огляду на те, що Президент Порошенко згадував під час дебатів,що отримав країну з пустими засіками, то наостанок хотілося б подати деякий цифровий фактаж. Для легкості сприйняття та порівнянь, дані подані в американських доларах, крім грошей на єдиному казначейському рахунку. З таблиці зрозуміло,що за 5 років проривів не відбулося, хіба що в гіршу сторону. Зокрема, природній газ у рази подорожчав для найбідніших та середнього класу. Для дуже заможних вартість у доларах практично не змінилася. Вартість електроенергії для заможних — суттєво здешевіла. Сподіваємося, що таблиця доповниться двома колонками з даними на момент вступу нового президента та закінчення його каденції, і там цифри будуть оптимістичнішими.