ЕкоЕнергія




Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Безмежною та безконечною може бути тільки дурість

Дата публікації: 2011.07.22 | Коментарів: 0 | Переглядів: 7353

У 2011 році чиновницька братія потроху відчуває зміни у законодавчому полі. Не можна сказати, що управлінці у захваті від двох дуже особливих нових законів: “Про доступ до публічної інформації” та “Про засади запобігання і протидії корупції”, що вступили у силу. Оскільки дія законів безпосередньо торкається роботи чиновницької машини і дещо її змінює, то і влада, і громадськість зацікавлені у тому, щоб наші державні управлінці добре зналися на цих нормативних актах. Скажімо, Закон “Про доступ до публічної інформації” у парламенті здобув підтримку 408 голосів. За нього голосували практично всі політичні сили, тому і президентський, і парламентський, і громадський контроль з цього питання буде досить ретельним і жорстким. В Івано-Франківській області за доступом до інформації пильнують громадські діячі, зокрема, це — сертифіковані тренери з цього питання Тарас Случик, який представляє “Демократичний Альянс”, та Ігор Ткач як експерт “Комітету виборців України” і представник ЗМІ.

 

Перед тим, як вимагати від державних службовців неухильного виконання закону про доступ, громадські активісти вирішили спочатку провести серію тренінгів-семінарів із цього питання і безкоштовно поділитися знаннями щодо матеріальної та процедурної частини цього законодавства, а також спільно із безпосередніми виконавцями закону обговорити складні питання, суперечності, виклики та перестороги. Так було б справедливо і по-джентльменськи: лежачих не б’ють. Так, уже 1 липня спільно із Центром підвищення кваліфікації для державних службовців був проведений такий семінар, де частина міфів і стереотипних уявлень щодо закону про публічну інформацію було розвіяно. Також важливим стало колективне моделювання ситуацій і виходів з них із точки зору управлінця. ОДА також пішла назустріч громадським організаціям і зробила партнерські кроки, долучивши проведення навчань та роз’яснень закону “Про доступ до публічної інформації” до вже запланованих навчань з антикорупційного законодавства. Таке ж навчання для працівників апарату Калуської міської ради та її виконкому відбулося й у Калуші 13 липня. Але — з деякими особливостями.

Про новели антикорупційного законодавства розповідав начальник юридичного відділу. Розповідав дохідливо та з гумором, адже, як стало відомо, це був його останній день на такій посаді. Також торкнулися і закону “Про доступ до публічної інформації”, але — дуже поверхово. По очах співробітників владної установи можна було зрозуміти, що наші місцеві клерки не розуміють різниці між зверненнями, інформаційними запитами і запитами на інформацію. І взагалі: для чого отой новий закон, якщо досі чинним є і Закон “Про інформацію”, і Закон “Про звернення громадян”… Присутні тренери із цього законодавства здійснили спробу дати відповіді на питання, що дійсно є важливими у роботі службовців, особливо — у світлі останнього антикорупційного закону.

Проте керуюча справами виконкому Наталія Бабій грубо такі спроби припинила. Основним мотивом стало те, що, на думку ясновельможної Наталії Йосипівни, громадські організації не можуть знати більше, аніж начальники управлінь калуського муніципалітету. Цікаво, що калуські чиновники не змогли з подачі керуючого справами не тільки скористатися безкоштовними послугами сертифікованих тренерів Тараса Случика та Ігоря Ткача, котрі причетні до організацій, які працювали над текстом закону і його лобіюванням (процес усього тривав сім із половиною років. — Авт.), але і також до запропонованих освітніх послуг запрошеного головного спеціаліста з питань протидії та запобігань корупції ОДА Мирона Дмитрика. Усі троє ніяк не могли зрозуміти, для чого їх запросили на нараду-навчання, але не дали можливості повноцінно поділитися своїми знаннями і досвідом.

Ясна річ, що така поведінка не залишиться поза увагою облдержадміністрації, Івано-Франківської обласної організації КВУ і “Демократичного Альянсу”, звіти яких із даного питання є вхідною аналітичною інформацією для Адміністрації Президента і профільних комітетів Верховної Ради. А потім знову буде купа лементу і патріотичних “па” на політичному паркеті: мовляв, ображають славне місто Калуш, Українську партію і її лідера…

Отак сидиш на кріслі під час семінару, хочеш допомогти тим чиновникам (вони, як виявляється, також люди), щоб їх потім не тягали по прокуратурах і судах, а вони — впираються. Із виразом на обличчі, як казали наші північні сусіди, “мы и сами с усами”. Тут пригадуються перли світової думки про те, що освіта та знання є обмеженими, безмежною та безконечною може бути тільки дурість.

У зв’язку із тим, що можливості поспілкуватися із чиновниками не було, хочеться навести кілька ключових позицій, котрі допоможуть їм у роботі. Перше — це прочитати сам закон. Він — невеликий: усього 24 статті плюс прикінцеві положення, котрі, до речі, варто прочитати у першу чергу. Тут порада одна: читати, а якщо незрозуміло, — читати ще раз, усе, як у третьому класі на уроці з математики. Друге, що варто запам’ятати: люди, котрі голосували за цей закон, сповідували певну ідею. Суть її полягає у тому, що згідно зі ст. 5 Конституції єдиним джерелом влади в Україні є народ. Тому ось цей народ, найнявши на роботу державних чиновників, має право знати, що ж ті чиновники із тим народом збираються робити (проекти рішень), або роблять (уже прийняті рішення). Відомо, що чиновники — то такі особливі люди, які працюють із документами, тому право доступу до інформації, у першу чергу, стосується доступу до документів та інформації, що задокументована будь-яким іншим способом: відео, аудіо, фото тощо. Якщо раніше люди писали звернення і на них треба було відповідати, проявляючи всі літературні таланти (дехто обходився простими відписками. — Авт.), то тепер усе простіше: зацікавлені особи можуть писати запити на інформацію (документ). Тож, не треба нічого нового придумувати і “творити” — варто просто зробити копію того документу, котрий запитувач інформації просить, і його надіслати. Звичайно, що громадяни, крім таких запитів, будуть писати і звернення, як і раніше, але строки відповіді на них інші: 30 днів.

Доступ до публічної інформації може бути пасивним (інформація вивішена на офіційному сайті, дошці оголошень, опублікована у ЗМІ. — Авт.) й активним — коли запитувач інформації просить її надати. Тут слід зрозуміти, що чим більше інформації про проекти рішень і вже прийняті рішення будуть у пасивному доступі, наприклад, на офіційній веб-сторінці, тим менше запитів будуть присилати громадяни та юридичні особи. Бо добросовісному запитувачу інформації важливо швидко та оперативно отримати доступ до документу, а не надовбувати чиновників своїми “листами щастя”. І навпаки, — чим більше інформації влада буде стискати у кулачку, — тим більшим буде до неї інтерес. На жаль, ще донедавна на сайті міської ради www.kalushcity.if.ua у розділі “Доступ до публічної інформації” висвітлювало повідомлення “інформація відсутня”.

Слава Богу, на нинішній день вже вивісили розпорядження міського голови з цього приводу. Молодці, хвалю! Можна піти ще далі: вивісити тут текст Конституції України і посилання на витяги із Кодексу України про адміністративні правопорушення, де статтею 212-3 за ігнорування вимог такого закону можна притягнути до відповідальності — штрафу у розмірі від 425 до 850 гривень. А також — витяги із тих законів, де відмова у наданні інформації кваліфікується як корупція.

Стосовно тої “страшної біди”, про яку довго говорила Наталія Йосипівна, — нема штатних одиниць, нема ксероксів, нема паперу. По-перше, міська рада уповноважена своїм рішенням розширити такий штат, якщо він необхідний, навіть створити цілий департамент, а не просто відділ. Пригадаймо: як збільшити кількість заступників міського голови, — то рішення можна знайти, а як збільшити кількість виконавців, які працюють із запитами, — вже проблема? Калуш — не один в Україні, де виконується даний Закон. У деяких обласних центрах чиновники умудряються надавати відповідь за 30 хвилин (!), а тут — купа плачу, що за п’ять днів можна не встигнути. Якщо запит дійсно складний, — то є цілих 20 днів згідно із законом. Якщо є труднощі із папером чи ксероксом — можна людині запропонувати прийти зі своєю технікою, цифровим фотоапаратом, зрештою, ознайомитись із документами у спеціально відведеному для цього місці. Не варто також забувати, що поки Кабмін не прийняв рішення стосовно оплати за відповідь на запит, що перевищує 10 аркушів, — ніяких своїх розцінок видумувати не можна. Поки що це має бути безкоштовно.

Запитувач інформації згідно із законом не повинен пояснювати, для чого йому ця інформація чи документ потрібен. Більше того, вмотивовано може бути надана відмова у наданні інформації, а не у копії документу. Тобто, якщо у документі міститься інформація ДСК, конфіденційна чи таємна, то розпорядник інформації зобов’язаний надати копію документу, але таким чином, щоб ті абзаци чи слова, що є конфіденційними, були заретушовані чи іншим чином закриті. Питання захисту персональних даних, інформації із грифами обмеженого доступу важливе, тому, щоб не потрапляти у складні ситуації, держслужбовець повинен звернути увагу на “трискладовий тест” на надання інформації.

Фактично, основними споживачами інформації у вигляді копій документів будуть представники ЗМІ, господарюючі суб’єкти, представники громадських організацій, окремі активісти (наприклад, депутати) і, на жаль, інформаційні терористи — недобросовісні споживачі інформації. Але оця остання група, по-перше, найменша; по-друге, такий страх є міфом, бо і раніше нічого не заважало таким займатися за Законом “Про звернення громадян”; а — по-третє, і на таких знайдеться рада, коли буде прийнято ряд підзаконних актів на забезпечення механізму цього закону.

Тому, на моє особисте переконання, багато з того, що тут вдалося викласти, не було досі відомим калуським чиновникам (на запитання: “Хто читав закон?” із цілого залу підняло руки троє. — Авт.), тому пані Наталія Бабій, повівши себе, м’яко кажучи, неввічливо і нерозумно, позбавила корисного спілкування своїх колег та підлеглих із спеціалістами. Це така калуська специфічна державницька позиція чи відвертий саботаж? Ми залишили калуським чиновникам у загальному відділі “домашнє завдання” у вигляді двох запитів на інформацію. Подивимося, чи це дійсно такий інтелектуальний тягар, чи все-таки вони зможуть прислати ксерокопії двох документів.

Той, хто хоче робити роботу, — той шукає можливості, той, хто її робити не хоче, — шукає причини, як би “пошлангувати”. Не забуваймо, що ми живемо в епоху капіталу: не подобається робота і зарплата — шукай іншу. Не хочеш шукати іншу — терпи. Не хочеш терпіти — стрижешся по-модному, одягаєшся святково, відвідуєш нотаріуса і священика, лягаєш, складаєш ручки і ждеш. Що тут складного?

 

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: