— Михайле Васильовичу, нещодавно відбулося засідання молодіжного виконкому, на якому Ви запропонували представникам молодіжних організацій на день місцевого самоврядування, 7 грудня, заступити на державну службу, посівши місця міського голови та його заступників. Чи можуть ці ініціативні молоді люди згодом стати політичними наступниками нинішньої влади?
— До мене звернулися представники молодіжних громадських організацій із питаннями про те, як міська влада бачить їх роль та місце у житті міста. Я запропонував їм експеримент: на день місцевого самоврядування обійняти посади міського голови, його заступників, начальників управлінь. Свіже бачення проблем може внести деякі позитивні корективи у роботу міської влади.
Однак, щоб втілити проект у життя, молодіжні організації повинні запропонувати свою структуру і кандидатури, ознайомитися із посадовими інструкціями тих державних службовців, на чиї місця вони “претендують”. Тоді вони зможуть максимально вникнути у роботу, а не бути просто пасивними спостерігачами.
Шляхом втілення таких чи подібних ідей ми зможемо формувати кадровий потенціал влади. Адже на сьогодні питання кадрової політики у місті — відкрите й актуальне.
— Нещодавно міський голова висловився за розірвання договору із підприємцем, депутатом міської ради Ігорем Хемичем, який орендує і реконструює басейн ЗОШ №3. Мотивація — калушанам потрібен ще один басейн, бо діючий на сьогодні басейн “Посейдон” — перевантажений. Між тим, Ігор Хемич уже 5-ий рік орендує басейн ЗОШ №3 і досі не закінчив реконструкцію. Міська рада ж рік у рік невмотивовано звільняє підприємця від орендної плати. Чи робляться реальні кроки щодо розірвання договору? Який варіант пропонує місто?
— З 2006 року підприємець Ігор Хемич орендує басейн ЗОШ №3. До того часу басейн був законсервований. Підприємець запропонував умови, які на той час були досить вигідні для міста: до 14.00 — безкоштовні заняття для школярів. Після — використання басейну з комерційною метою. Плюс облаштування сауни та бані. Міська рада погодилася на такі умови і віддала басейн в оренду на 25 років. Ігор Хемич розпочав роботи з реконструкції, і чисто візуально я бачу, що кошти там вкладені немалі. Але, за твердженням підприємця, економічна криза 2008 року стала на заваді завершенню робіт. За словами Ігоря Хемича, щоб завершити реконструкцію, потрібно ще близько 3-4 млн. гривень. На мою думку, власними силами завершити роботи він не зможе. Або ж це буде тривати дуже довго.
Ми можемо повернути басейн у комунальну власність, компенсувавши підприємцю його витрати. На це повинна бути воля обох сторін і, звичайно, висновок експерта про суму вкладених коштів. Інший варіант — створення спільного підприємства із залученням бюджетних коштів.
— Чи зможе міський бюджет взяти на себе ще одне навантаження — реконструкцію другого басейну та у подальшому — фінансування його роботи?
— У будь-якому випадку — це соціально значущий і потрібний проект. Адже те, що у місті, після великої перерви, запрацював басейн “Посейдон” — велике досягнення міської влади. Більше того, в області є тільки один аналог “Посейдону” — басейн коледжу культури в Івано-Франківську. Усі інші — на значно нижчому рівні. У “Посейдон” за три роки було вкладено 1,2 млн. гривень — як бюджетних, так і залучених коштів. Басейн має свою локальну котельню, яка обійшлася у 600 тис. гривень.
Однак басейн — бюджетна установа і ніхто не ставить за ціль його самоокупність. У середньому за місяць адміністрація басейну акумулює 45-48 тис. гривень власних надходжень. А видатки на утримання установи — вдвічі більші. У Івано-Франківську вартість 1 години занять становить 20-30 гривень. У Калуші позиція міського голови однозначна: басейн — це соціальний проект, тому про підняття цін на абонемент не йдеться (на сьогодні вартість абонементу для дітей становить 60 гривень на місяць, для дорослих — 120 гривень. — Авт.).
У рамках соціального проекту відбуваються і безкоштовні навчання школярів навикам плавання. За рахунок уроків фізкультури учні 3-4-х класів мають 16 занять на рік у басейні. Вважається, що навіть якщо дитина абсолютно не вміє триматися на воді, то цієї кількості занять цілком достатньо, щоб вона отримала потрібні навички.
Між тим, басейн заповнений навіть більше, ніж на 100%. За нормами безпеки, 1 тренер повинен проводити заняття не більше, ніж з 20-а учнями. Реально, дітей на заняттях більше. Удень басейн відвідують приблизно 350 осіб, з яких 250 — діти. Заклад працює навіть у суботу та неділю, однак, усе ж не може повністю задовольнити попит калушан. Тому постало питання про відкриття другого басейну.
— Не так давно міський голова Ігор Насалик ініціював ще один соціальний проект — заняття спінінгом. За кошти бюджету придбали обладнання, що вже було у використанні. Чи «прижився» у Калуші цей вид спорту і чи виправданими були витрати?
— Спінінг є досить поширеним видом спорту. За допомогою занять на велотренажерах укріплюється серцево-судинна система, тренуються м’язи, відбувається боротьба із зайвою вагою. Щодня спінінгом займаються 60 осіб (у трьох групах). Для працівників бюджетної сфери ці заняття — безкоштовні.
Щодо обладнання, то ми закупили 20 тренажерів по $250 кожен. Крім того, фірма-постачальник помилилася при підрахунку і “подарувала” нам 1 тренажер.
Обладнання справді не нове, але — добротне. Наприклад, половина нових тренажерів, які закупила фірма на місце тих, що продала нам, уже вийшла із ладу. У нас — ще жодної поломки, і — мінімальні витрати на обслуговування. Вважаю, що для мешканців міста, які ведуть малорухливий спосіб життя, заняття спінінгом — прекрасна можливість поліпшити своє здоров’я.
— Михайле Васильовичу, чи вирішилася, нарешті, доля Льодового палацу ім. Степана Бандери? Місто вибороло право в обласного центру на будівництво льодової арени за державний кошт. Відтоді почалися проблеми: держава не віддає спортивну споруду в управління ні міській, ні обласній раді і водночас її не фінансує. Місто самотужки не у змозі утримати Льодовий палац, який схожий на чемодан без ручки: нести — важко, а кинути — шкода.
— Спортивна споруда такого масштабу у великому місті могла б бути самоокупною. У Калуші, звісно, — ні. Тому з першого дня її функціонування ми шукаємо джерела фінансування. На сьогодні Льодовий палац фінансується за таким принципом: 20 тис. гривень на місяць виділяє обласний бюджет як плату за оренду льоду для занять дітей з обласної спортивної школи (відділення хокею); 20 тис. гривень оплачує міський бюджет за навчання 8-класників усіх шкіл міста техніки ковзанярського спорту. Плюс власні надходження льодової арени, які досить незначні. Звісно, тут є питання до директора Льодового палацу, який, на мою думку, мало працює над популяризацією занять на льоду.
Водночас, тільки оплата за використану електроенергію становить близько 50 тис. гривень на місяць, заробітна плата — майже 20 тис. гривень. Є ще й інші видатки. Виникає питання: за які кошти виживає спортивна споруда? Тут нам дуже допомагає ТзОВ “Карпатнафтохім”, яке оплачує левову частину витрат на електроенергію, за власні кошти підключило льодову арену до постійної схеми електропостачання.
І міська, і обласна рада своїми рішеннями підтвердили готовність взяти спортивну споруду на баланс. Відповідні листи ми направили у Київ, але відповіді і досі немає. На мою думку, ідеально було б передати Льодовий палац на баланс області. Спільними зусиллями ми б знайшли схеми фінансування споруди.
— Головним ініціатором спорудження Льодового палацу у Калуші був Ярослав Дорош. Хокейний клуб “Олімпія” під його керівництвом брав участь у Західноукраїнській хокейній лізі (ЗУХЛ) та сприяв розвитку професійного хокею у Калуші. Зараз “Олімпія”, через брак фінансування, припинила свої виступи. “Олімпійці” не знайшли розуміння і фінансової підтримки у міської влади. Проте. Нині міський бюджет утримує нову хокейну команду вже без Дороша.
— Сьогодні у Льодовому палаці займаються діти з обласної спортивної школи. Це — 60 юних хокеїстів, які займаються у трьох вікових групах. На базі однієї з груп батьки та діти утворили громадську організацію “Білі ведмеді”, яка, у свою чергу, створила ХК “Калуш”. Варто відзначити, що, справді, піонером у цьому був Ярослав Дорош, який створив “Олімпію”. Цій громадській організації міська рада виділила земельну ділянку для спорудження спортивної споруди. На жаль, на сьогодні вона ніяк не використовується.
ХК “Калуш” фінансується з міського бюджету. Якщо діти беруть участь у домашній грі, то це обходиться у 840 гривень. Якщо ж грають на виїзді — 660 гривень добових плюс транспортні витрати. З міського бюджету ми оплатили для них пошиття окремих елементів одягу. Шукаємо спонсорів для того, щоб закупити дітям ключки. Загалом, за видатками хокей — один із найдорожчих видів спорту. Нова амуніція хокеїста коштує у межах $1,2 тис. Одна ключка — від $100, а хокеїсту потрібно мінімум 2 ключки. І ці видатки беруть на себе батьки. Тому я дуже вдячний батькам, які є фанатами цього виду спорту, і, попри все, згідні витрачати стільки грошей.
Щодо ХК “Олімпія”, то, на мою думку, місто не може дозволити собі повністю утримувати хокейну команду. Так, на сезон (півроку) “Олімпія” “просила” 250 тис. гривень. На “Калуш” потрібно у середньому 60 тис. гривень. Учасники цього хокейного клубу також беруть участь у ЗУХЛ.
— В один момент йшлося про відкриття у Калуші секції з фігурного катання. Чи буде ця ідея втілена у життя?
— Це моє завдання №1 від міського голови. Проблема у тому, що ні у Калуші, ні загалом у західній Україні немає тренерів з фігурного катання. Ми розглядали можливість запросити студента Київського державного університету фізичної культури. Але тут є проблеми: людина не має закінченої вищої освіти і пропонує вахтовий спосіб роботи. Нам це не підходить. Тому ми звернулися у Київ із проханням допомогти у кадровому питанні. З’ясувалося, що робота тренера у Києві коштує від 100 до 150 гривень за годину для однієї дитини. Неофіційно. Це — занадто дорого і неприйнятно. Тому питання залишається відкритим. Ми надіслали листи-пропозиції в Одесу, Київ та Дніпропетровськ і готові забезпечити тренера тимчасовим житлом.
— Михайле Васильовичу, Ви — депутат міської ради від провладної Української партії. Водночас, — начальник одного із управлінь міської ради, тобто, людина, яка залежна від очільника міської ради. Чи можливо, у такій ситуації, депутату відстояти свій погляд чи точку зору у міській раді, і взагалі мати особисту позицію?
— Я — член фракції УП у міській раді і працюю з міським головою в унісон. Як куратор галузі спорту у Калуші, я не бачу таких кроків міського голови, які б ішли всупереч інтересам цієї сфери міста. Навпаки — міська влада всіляко сприяє розвитку фізичної культури і спорту у Калуші. Звичайно, що хотілося б кращого фінансування, бо потреб — багато. Але таке ж може сказати начальник кожного з управлінь.
Як депутат-можаритарник я представляю виборчий округ №20 (вулиці Молодіжна і Литвина) — один із найважчих мікрорайонів міста. І тут у мене є питання до міського голови.
Звичайно, є принципові питання, які розглядаються пофракційно напередодні сесії. Але навіть після засідання фракції кожен приходить на сесію зі своєю точкою зору. Наприклад, одним із принципових і резонансних питань було виділення коштів для сільських рад району. Моя свідома позиція — за. Як і щодо адміністративної реформи. Поясню чому. Я мрію про об’єднання галузі спорту міста та району. По-перше, місто черпає свій спортивний потенціал зокрема і з району. І багато спортсменів, які представляли Калуш, — родом із району (наприклад, відома важкоатлетка Марія Відливана). По-друге, згідно із формульними розрахунками, на 1 мешканця міста та району виділяється однакова сума по галузі спорту. Для Калуша це 760 тис. гривень на рік при потребі 2,4 млн. гривень. Якби ми жили суто за державні кошти, нам би довелося закрити більшу половину спортивних закладів міста. Водночас, Калуський район отримує практично таку ж суму на спорт. Але тут немає мережі спортивних закладів. Якби ми отримали доступ до цих коштів, це був би додатковий потенціал. Натомість, для дітей із сільських шкіл ми змогли б організувати безкоштовні заняття з плавання, ковзанярства тощо.
— Свого часу, міський голова Ігор Насалик “з’їв” опозицію у вигляді директора міського Центру фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх” Олега Нижника. Після того, як він кілька разів критично виступив на сесії міської ради, постало питання про ліквідацію Центру як відносно самостійної одиниці і введення його у структуру котрогось із управлінь міської ради. Потім питання так і «зависло» у повітрі. Чи така доля кожного управлінця, який посміє висловити незгоду із діями міського голови?
— Тоді не йшлося про ліквідацію Центру “Спорт для всіх”, а лише про його оптимізацію. Держава створила низку структур, які зараз не фінансує. Тож тягар фінансування повністю лягає на місцеві бюджети. Між тим, місто і так фінансує багато проектів, які потрібні калушанам. Наприклад, безкоштовну медицину, ремонти дахів у школах та багатоповерхівках, заміну вікон на металопластикові тощо. Що змінилося б для калушан після реорганізації цієї структури? Фактично нічого.
З іншого боку, я хочу сказати, що в особі Олега Нижника та директора стадіону “Хімік” Володимира Мандрика, як депутатів міської ради, маю потужну підтримку у питаннях, що стосуються фізичного виховання та спорту. І тут немає влади чи опозиції — є тільки однодумці. Взагалі: як можна бути в опозиції, коли бачиш всі конкретні справи, які робляться у місті? Якби я був в опозиції, то тільки б підказував міському голові, на що конкретно ще варто звернути увагу.
— Михайле Васильовичу, Вас називають “сірим кардиналом” у команді міського голови. Кажуть, що останнім часом Ігор Насалик прислухається до Вашої думки.
— Мені приємно чути такі твердження, хоча крила від цього у мене і не виростуть. Загалом, багато цікавих ідей народжуються у неофіційних бесідах, коли голови не зайняті робочими терміновими справами.
— Дякую, Михайле Васильовичу, за змістовну розмову. Успіхів!
Розмовляла Оксана ПІЛЯНСЬКА, журналіст
