Тому становище зобов’язало Олександра Челядина викластися по максимуму, задля збереження діалогу між самоврядуванням і місцевими органами державної влади, а також — безпосередньо із громадою. Як працюється, секретар міськради Олександр Челядин розповів “Вікнам”.
— Олександре Івановичу, складні у політичному і соціальному аспектах 2011-й і 2012 роки тримали, часом, у напрузі все місто. Перебуваючи на посаді секретаря міськради, важко спрацюватися і з громадою, і з депутатами, і з міським головою?
— Робота секретаря міськради — дуже цікава. Вона — більше моя, тому що я звик працювати на ідеологічному фронті. Треба знати проблеми міста, треба знати, до кого підійти, з ким поговорити, як поговорити. У мене у кабінеті завжди людно. Тут відбуваються засідання комісій, приходять калушани. Чесно кажучи, досі не всі усвідомлюють, у чому полягає робота секретаря міськради. Часом до мене телефонують, як до секретарки міського голови, дають доручення. Це — якраз один із тих аспектів, коли треба бути терпимим і пояснювати, що моє функціональне завдання — це зв’язок виконавчої служби із депутатським корпусом, а деколи навіть — і зв’язок депутатського корпусу з міським головою. Не завжди люди правильно розуміють функції органів місцевого самоврядування. Яскравий приклад — громадські слухання з приводу можливого встановлення бюсту Олександрові Пушкіну.
Тоді люди були дещо вороже налаштовані. Хоча, це було просто обговорення, дехто це розцінив, як спробу влади піти на компроміс із “Карпатнафтохімом” чи нав’язування російським інвестором своєї ідеології. У мене було відчуття, що там мали змогу виступити ті, про кого уже забули, оратори, які виступали на віче, на мітингах з нагоди політичних подій наприкінці 80-х років.
Зараз, може, народ і скучив за такими вічами, зборами. Ми ж намагаємося уникати цього. А пам’ятаєте події річної давності? Віталіна Радецька і прапор Перемоги. Нав’язані ж питання! Прапор — спеціально “накручений” із Москви, швидше всього. Питання Радецької, я вважаю, також було накручене. Можна було спокійно зійтися у кабінеті, уладнати проблему. Але люди шукають собі причини для того, щоб покричати, пошуміти. Чимало калушан вийшли протестувати під міську раду. І, що найцікавіше, прийшли дві політичні сили, які одна одну терпіти не могли: “Свобода” і “Батьківщина”. Тож, можна сказати Віталіна Радецька, їх помирила.
Політична ситуація, часом, мирить, коли люди між собою не мають нічого спільного. Зараз союз між Яценюком і “Батьківщиною” також викликаний політичною ситуацією. Я нічого не осуджую. Навпаки, це — нормально. Просто ставлюся до цього дуже обережно. Це — велика політика. Міська рада ж намагалася бути якомога далі від політики, хоча, повністю втекти від неї важко. І коли хтось нас хоче звернути до неї, то іноді вдається вивести когось із нашого керівництва з себе. Проте, тільки через те, що десь зачіпається суто господарське питання. Але — через призму політики.
— Маєте на увазі, що саме цим зумовлені гарячі політичні баталії з приводу продажу землі під кінотеатром “Відродження” і біля нього? Думки щодо мотивів голосування, за продаж землі і відхилення протесту прокурора із цього приводу залежать, радше, від політичних симпатій калушан. На рішення є вже два протести прокурора. Обидва — за зверненням фракції Народного руху України. Чи означає це, що дискусії у міськраді з цього приводу і надалі не вщухнуть?
— У принципі, це — не перший випадок, коли опозиційна сила у міській раді виступає проти певного господарського питання, яке, на їхню думку, призводить до збагачення якогось представника тої сили, яка при владі. Так було за Романа Сушка, коли виділяли частину тієї ж площі Героїв під забудову Ігореві Олійнику (керівнику однієї з будівельних компаній, членові НРУ. — Авт.). Це — та сама площа, ті самі умови. Але тоді це було нормально, бо — під егідою Руху. Чому ж тоді не ставиться під сумнів питання по продажу землі Ігорю Олійнику та Ользі Сікорі?
Перше голосування про продаж земельної ділянки ТзОВ “Відродження-2011” відбулося торік 22 серпня. Наступного дня надійшов протест прокурора. Тоді мене звинуватили у тому, що я допустив порушення, повернувшись до голосування. Хоча, приймаючи рішення, я опирався виключно на розбіжність у підрахунку голосів депутатами і лічильною комісією.
Протест стосувався того, що я, нібито, поставив на голосування питання, хоча не мав би це робити. Я написав пояснення, мотивувавши, що діяв згідно з Регламентом, де передбачено за виникнення сумнівів, повертатися до голосування. Хоча, були певні непорозуміння щодо голосування навіть між депутатами фракції Української партії.
Претензія ж фракції Народного руху України полягала у тому, що це питання вдруге взагалі не можна було виносити, бо воно вже було опротестоване. Хоча, протест прокурора був відхилений.
Другий протест прокурора на рішення від 29 березня надійшов 18 квітня. Протест має бути розглянутий у 10-денний термін. Тож, було прийняте рішення спочатку винести його на розгляд земельної комісії, а потім — чергової сесії.
Переконаний, що це питання постало не стільки із добрих намірів, скільки, можливо, за певним замовленням, щоб його не допустити до розгляду.
— В оновленій шляхом об’єднання з Українською партією партії “Громадянська позиція” ви є членом Центральної ради. Прогнозовано, що за Вами підуть і депутати міськради від УП. Фракція УП стане фракцією “Громадянської позиції” і збереже кількісний склад у міській раді?
— Фракцію буде перейменованю. Анатолій Гриценко доручив мені провести реорганізацію фракцій на місцях, тобто, і в обласній раді, й у всіх районних і міських радах, де присутні депутати від УП. Плануємо закінчити процес переходу і формування вже об’єднаної партії до 14 травня. У Калуші плануємо оголосити про оновлену фракцію вже на черговій сесії міської ради 7 травня. Проте, це не означає, що до “Громадянської позиції” перейдуть всі, навіть — із депутатського корпусу. Адже концепція, вироблена на об’єднавчому з’їзді, передбачає, що членами партії не можуть бути ті люди, які працюють у вертикалі Президента.
Наразі об’єднання партій відбувається як на рівні Міністерства юстиції, так і на місцях. В об’єднаних політичних сил — дещо різні підходи до структуризації.
По-перше, щоб прийняти спільні рішення, мають відбутися загальні збори міської організації партії. Статут “Громадянської позиції” передбачає для рівня столиці проведення з’їздів, для рівня області — конференцій, а для рівня міста і району — загальних зборів. В УП ж було два варіанти: або загальні збори, або конференція. На конференцію могли делегувати одну особу від 10-и. Щоб провести загальні збори, мені треба зібрати, згідно зі статутом, 60 осіб зі 100. Для оперативності це — зле, для роботи — добре.
По-друге, різниця полягає у трактуванні понять організації й осередку. Колись в УП, а перед тим — в УНП, була міська організація, яка ділилася на 12-15, а то і більше, осередків, в які входили від 3-х до 20-и осіб. У “Громадянській позиції” міські організації неподільні. Для полегшення роботи можна робити такі реорганізації. Але вони не будуть закріплені юридично. Наразі до виборів домовлено не вносити жодних змін до статуту.
— Депутатів, окрім партійної належності, об’єднує і спільне дозвілля. Вихідними відбувся обласний етап спартакіади депутатів місцевих рад. Калуська міська рада — на 14-у із 18-и місць. Проте, команда Калуської міської ради подивувала всіх спортивною формою, до закупівлі якої коштом депутатського фонду калушани ставляться неоднозначно. Чому ж не пощастило у боротьбі?
— По-перше, всі команди були обмундировані. Наша, без сумніву, була найкращою, бо ми мали повні комплекти спортивної форми тоді, коли інші мали короткі форми. Однак, я встиг запитати учасників кількох команд, і всі відповіли, що не купували форму власним коштом.
Коли готувалися до спортивних змагань, виявилося, що три члени команди не взяли форми: депутати від фракції НРУ Іван Ляхович, Володимир Тимків і Леся Кирилович. Вони взяли спортивні костюми безпосередньо перед самим турніром. Зараз залишилися тільки костюми Романа Бігуна та Олега Нижника (депутати із фракції НРУ на сесії 26 серпня протестували проти закупівлі спортивної форми коштом депутатського фонду, відтак, міський голова доручив віддати спортивні форми фракції НРУ у спортивні школи міста. — Авт.). Чи будуть депутати-”рухівці” за них платити гроші, чи ні, я не знаю. У нас такої домовленості поки що не було. Завдання ж передати форми депутатів від НРУ спортивним школам міста не було обумовлене визначеними термінами. Ми витримали паузу до змагань. Як складеться далі, сказати важко. Очевидно, остаточне рішення — за депутатами фракції НРУ.
Нам кажуть: у вас така гарна форма була, чому ви так недобре виступили? Я кажу, що поняття спортивна форма має два значення: одна — зовнішня, друга — внутрішня. По-перше, Положення про проведення спартакіади було дуже невигідним для Калуша і Коломиї. Бо — дозволено було виступати за районні і міські ради ще і всім депутатам сільських рад. Калуш і Коломия сільських рад не мають. І, одне діло, вибирати склад команди із 50-и депутатів різного віку, а інша справа — вибирати, як у Коломийському районі, із 350-и.
Команду ми формували на основі спортивних уподобань депутатів. Я цього року обрав більярд. Хоча б раз на тиждень після роботи намагаюся тренуватися в одному із більярдних клубів міста. Хоча, програв саме від депутата однієї із сільрад Снятинського району.
— На останній сесії міської ради Ігор Насалик доручив депутатам обрати дату святкування Дня міста — у травні чи у жовтні. Чи дійшли до спільної думки, коли святкуватимемо?
— Вирішили не мудрувати. Депутат Іван Мащакевич, любить казати: “Якщо не знаєш, як вчинити, дій за законом”. Ми вирішили прислухатися до його думки. Юстиційно зареєстровано проведення Дня міста у травні. Значить, — буде у травні.
Наразі, подробиці святкування — невідомі. Їх визначить організаційний комітет. Знаю, що міський голова, скориставшись нещодавнім візитом до Миколаєва, запросив на святкування делегацію. Напевне, будуть делегації від наших сусідів. Через фінансові труднощі, швидше за все, не буде такого яскравого святкування, як торік. Однак, сподіваємося провести День міста на належному рівні. Можливо, не буде столичних “зірок”. Але у нас є чимало своїх. І — багато сусідів, які просто з радістю приїхали б і підтримали.
— До Дня міста, на жаль, не буде відкритий пам’ятник Романові Шухевичу. Проте, Калуш активно готується до цієї знаменної події. Разом із тим, у черзі на втілення перебувають іще кілька пам’ятників: пам’ятник Учителеві, пам’ятник Архистратигу Михаїлу. Доцільно було б і встановити пам’ятник Олексі Гірнику. Можете сказати, що місто самодостатнє в архітектурно-мистецькому плані?
— Попри чималу проведену роботу, Калуш в архітектурному плані ще остаточно не формувався. Треба бути послідовним у доцільності встановлення пам’ятника тому чи іншому політичному діячеві, письменнику чи культурному діячеві. Навіть ініціатива зі спорудження пам’ятника Романові Шухевичу набрала обороти тільки після громадських слухань із приводу встановлення у місті бюсту Олександрові Пушкіну, коли, зокрема, я сказав, що варто спочатку добудувати пам’ятник Шухевичу. Наших людей треба до чогось спонукати. Так само, як і вони спонукають владу. Це — нормальна комунікація.
Наразі триває робота із підготовки площі і спорудження пам’ятника Романові Шухевичу. Виникає чимало спірних питань, зокрема, і з підготовки площі, і навіть щодо напису на постаменті. Вказувати чи ні про звання Героя України? Як би ми не вчинили, будуть противники. До речі, є інформація навіть про певну зацікавленість будівництвом пам’ятника з боку спецслужб. Бояться провокацій. Ви думаєте, ми далеко втекли від злопам’ятних 1990-х років? Тому і нині такі речі — ймовірні. Попередньо вирішено провести відкриття пам’ятника без партійних прапорів, тільки з державним прапором та зі стягом ОУН.
Водночас, я пропонував би створити і кімнату-музей Романа Шухевича у приміщенні Центру художньої творочості. Адже до пам’ятника приїжджатимуть люди. Варто, щоб вони могли дізнатися більше про цю постать.
Раніше планувалося встановити ще кілька пам’ятників. Наприклад, пам’ятник охоронцеві міста — Архистратигу Михаїлу, і пам’ятник Учителю. До речі, ця ідея — досить цікава. Я бачив подібний пам’ятник у Харкові. Актуальним є встановлення пам’ятника воїнам-”афганцям”.
Водночас, я не в образу Євгенові Гірнику, дивуюся, чому він закцентував на своєму батькові тоді, коли він уже не був депутатом Верховної Ради. Адже навіть біля пам’ятного знаку уже було пасувало навести лад і як синові, і як депутатові, і як представникові ідеологічно близької партії. Натомість Євген Гірник звинуватив владу у тому, що вона, нібито, не наділяє уваги постаті Героя України. До 100-річчя з дня народження треба пошанувати пам’ять цього беззаперечного Героя України, і ми обдумаємо, як це належно зробити.
— Спасибі, Олександре Івановичу, за відвертість.
Розмовляла Юля БАЛІЦЬКА, журналіст