Наталя Табачук прийшла у команду міського голови Калуша Ігоря Насалика як радник. Фото з особистого архіву Наталі Табачу — Наталю, Ви прийшли до міської влади з району. Чому? Приміром, екс-заступник міського голови, а нині — голова РДА Василь Петрів запевняє, що, порівняно із містом, у районі значно комфортніше, а працівники РДА — більш дисципліновані і працездатні.
— Почну з того, що я не прийшла із району, а — повернулася. Фактично — у відділ, де я раніше працювала і робота у якому мені добре знайома. Не згідна із тезою про те, що працівники районних установ влади більш дисципліновані. Із власного досвіду можу стверджувати, що вони — просто змушені бути такими, адже не мають простору для маневрів, їхня робота — чітко регламентована. У міській раді працівники мають більше простору для творчості та самовираження. Оце — і вся різниця.
— Перед тим, як посісти нинішню посаду, Ви були радником міського голови. Чи оплачується робота радника з міського бюджету і що входить до обов’язків радника? Скільки зараз у міського голови радників на платній основі? За чим можна судити про ефективність їхньої роботи? Адже раніше, будучи ранииком, Ви були присутні практично на всіх публічних заходах за участю міського голови і навіть оперативно отримували доручення, а зараз, скидається на те, що радники — у глибокому підпіллі?
— Міський голова може мати стільки радників, скільки затверджено штатним розписом, тобто — скільки погодить міська рада. Радник міського голови може працювати і на громадських засадах, але, зазвичай, є посадовою особою місцевого самоврядування й отримує за свою роботу зарплату із міського бюджету. Заробітна плата радника приблизно така ж, як і головного спеціаліста відділу (нині — більше 2 тис. гривень). Про ефективність роботи такої людини може судити тільки міський голова. І саме він розуміє, чи потрібні йому радники, і — з яких питань. На цю посаду навіть не оголошується конкурс. Тобто міський голова може обрати радником ту людину, у якій він відчуває необхідність. Такі посади існували і при попередніх міських головах.
Свою роботу на посаді радника вважаю як мінімум корисною для громади. За півтора року з подачі міського голови я практично самотужки організувала дводенний фестиваль пива, підготувала всю документацію, необхідну від виконавчого комітету міської ради про розпуск міської ради попереднього скликання (було зібрано більше 7 тис. голосів, проте в останній момент Ігор Насалик загальмував процес та дав можливість переформатувати стосунки. — Авт.); несла всю відповідальність — юридичну і моральну — за відправку школярів-переможців міських КВН за кордон; готувала різні розпорядження міського голови, у тому числі і такі, підготовку яких він міг доручити тільки невеликому колу людей. Іноді таких розпоряджень було дуже багато, особливо — у пік загострення стосунків між головою та радою. На мою думку, помічник міського голови — потрібна посада, якщо на ній перебуває розумна людина. Вона може донести до керівника ту інформацію чи виконати такі доручення, які він самотужки не встигає або ж не може охопити.
— Міський голова періодично вимагає публікацій про відвідуваність депутатами міської ради сесій. Особливо обурюють його прогульники тоді, коли йдеться про прийняття важливих рішень, а більшості, яку він контролює, не вистачає голосів. Що можете сказати про дисципліну депутатів? Депутати яких фракцій є найбільшими прогульниками, а чи, може, котрісь встановили особисті “рекорди”? Якщо порівнювати ради двох скликань, чи можна стверджувати, що постійна напруга, у якій тримав депкорпус міський голова, позитивніше впливала на дисципліну?
— Навіть, якби ми спробували порівняти ради двох скликань, то результати порівняння були б досить відносними і, загалом, не показовими. Річ у тім, що кількість сесій зростає із кожною каденцією ради. Так, якщо за 2 роки депутати нещодавно зібралися вже на 36-у сесію, то депкорпус минулої каденції за 4,5 роки провів 68 сесій. За Романа Сушка депутати відпрацювали 44 сесії, а за Степана Різника — 24.
Депутати цього скликання дуже активні. Їхня явка — не менше 42-х депутатів із 50-ти. Проблема полягає у тому, що депкорпус важко збирається вже після обіду: або запізнюються, або ж не приходять взагалі. Нині думаємо над тим, щоб змінити форму роботи: приміром, працювати 2 дні, але лише до обіду. Або ж не давати депутатам можливості пообідати до закінчення розгляду всіх питань. На другий варіант, думаю, буде багато невдоволених.
Проте, робота депутатів полягає не тільки у їхній участі у сесіях: дуже важливою, хоча і менш помітною, є робота у комісіях. І те, як нині “гладко” проходять питання, заслуга, у тому числі, і депутатських комісій, які скрупульозно ставляться до кожного питання. За цієї каденції не пам’ятаю жодного випадку, щоб котрась із комісій не зібралася. При цьому, наприклад, земель¬на комісія засідала вже 60 разів, бюджетна — 49. Проте, з власного досвіду можу відзначити, що активність депутатів іде на спад у другій половині каденції.
Часто “грішать” прогулами депутати-лікарі. Але це — виправдано. Приміром, Ярослав Кущак постійно чемно телефонує і запитує, наскільки важливими є питання, що пропонуються на сесію. Бо часто має вибір: сесія чи — пацієнт “на столі”. Звичайно, що коли питання стоїть так, то ціна людського життя не йде у порівняння ні з чим. Є прогульники і серед підприємців.
Загалом, Закон “Про статус депутата” передбачає процедуру відкликання депутата, котрий пропустив мінімум половину сесій. Проте, реально застосувати цей механізм практично неможливо, адже, згідно із законодавством, для його втілення необхідно провести референдум. Тому, можливо, єдиним методом впливу на депутатів є публічне осудження прогульників, тобто — відображена картина відвідуваності у ЗМІ.
При цьому варто пам’ятати, що депутатська робота здійснюється суто на громадських засадах і не передбачає будь-якої оплати праці.
— Проте депутати можусь користуватися депутатським фондом, який додає депутату особистого рейтингу та відчуття ваги…
— Раніше депутати могли використовувати свої депутатські фонди. Кілька років у місті ця практика не застосовувалася, і тільки торік відбулися певні зрушення. У Калуші депутатський фонд — по 5 тис. гривень на одного депутата (в Івано-Франківську, приміром, торік було по 50 тис. гривень). Однак у нас настільки прозоро відбувається формування бюджету, що враховуються практично усі пропозиції депутатів. Відтак, особливої шкоди через відсутність можливості розпоряджатися бюджетними коштами калуські депутати, думаю, не відчувають.
— На виборах Ви працювали у виборчому штабі Валерія Келестина. Ви — представник команди міського голови. Інші представники штабу — люди також наближені до мера і навряд чи без до¬зволу Ігоря Насалика могли б дозволити собі таку діяльність. Штаб провладного кандидата, практично, ототожнювався зі штабом самовисуванця, в. о. заступника міського голови Василя Турчина. Отож, міська влада працювала на підтримку провладного кандидата?
— Перш за все — міська влада не працювала в інтересах того чи іншого кандидата. Посадові особи під час передвиборчої кампанії виконували лише той обсяг роботи, який був передбачений чинним законодавством: забезпечення умов для роботи ДВК, підготовка списків виборців тощо. Окремі посадовці, і я в тому числі, отримавши офіційні відпустки, дійсно працювали на виборах, але у штабах різних кандидатів. Проте, у виборчому процесі брала участь не лише я. Державні службовці, які є членами різних політичних сил — ВО “Свобода”, ВО “Батьківщина”, НРУ, — також були активними учасниками виборчого процесу. Деякі навіть — не перебуваючи у відпустці. І ніхто нікого не обмежував, не діяло жодних заборон, крім тих, які не дозволяли займатися політикою у робочий час.
Щодо моєї участі у роботі виборчого штабу кандидата у депутати Валерія Келестина, то це — мої внутрішні переконання, які, водночас, збігались із баченням Ігоря Насалика. З іншого боку — думка нашого міського голови для мене була дуже важливою. Адже він має восьмирічний досвід роботи депутатом-мажоритарником від нашого округу у Верховній Раді, тож, знає на практиці всю специфіку роботи. Варто відзначити, що Ігор Насалик багато зробив для свого округу. А, зважаючи на те, що ми у 2010 році довірили йому і надалі керувати містом і ставимо перед ним надзвичайно великі вимоги, то на його позицію все ж таки треба зважати. Крім того, вважаю, що депутата-мажоритарника ми повинні обирати не за політичною складовою, а спираючись на його можливості та бажання працювати для округу.
Щодо Василя Турчина — то це молодий політик, який чесно і відкрито вів свою кампанію, сподіваючись на перемогу. Він — надзвичайно працездатна людина, і, думаю, на виборах робив ставку саме на те, що калушани оцінять його внесок у розвиток міста — не як політика, а як господарника. Його наближеність до місь¬кого голови давала підстави для чуток про його техніч¬ність. Але, зрештою, іншого самовисуванця Василя Дзундзу також можна було вважати технічним кандидатом через його близькість до Ігоря Насалика. Водночас, він розвіяв ці настрої, коли гідно зійшов із дистанції, оцінивши власні сили.
— Одразу по виборах міський голова перерозподілив функціональні обов’язки своїх заступників, фактично, помінявши місцями Оксану Табачук, яка є Вашою сестрою і також працювала у штабі Валерія Келестина, та Галину Романко. Побутує думка, що це — свого року покарання за невдалі вибори. Чи відчули на собі Ви чи інші працівники міської ради невдоволення міського голови результатами виборів до Верховної Ради України?
— Якби я була міським головою, то постійно проводила б ротації заступників. Принаймні, на деякий час. Це дає можливість набути нових знань та внести нове бачення у незнайому тобі галузь. Звісно, тут можна говорити про фаховість та профільність заступників із тих чи інших питань, але, принаймні, короткочасні експерименти були б правильними. На собі я не відчула жодної реакції міського голови. На це не було підстав.
— Багато свят, які стосуються деяких чиновників міської ради, супроводжуються збиранням коштів із працівників виконкому, начальників відділів, причому суми рівнозначні посадам. І йдеться не так про відзначення міського голови (хоча запровадження нагороди до його 50-річчя “відгонить” підлабузництвом), як — окремих високопосадовців виконавчого комітету, що викликає тихе обурення, адже не всі працівники можуть дозоляти собі такі значні витрати. Не кажучи вже про моральний аспект. Якщо у нас — європейське місто, то чому, на Вашу думку, існують такі “традиції”?
— На мою думку, підлабузництво властиве лише тим людям, які внутрішньо згідні із такою поведінкою. Людина, яка себе поважає, не буде принижуватися, навіть, якщо це позначатиметься на її заробітній платі, просуванню по службі чи навіть, коли йдеться про посаду взагалі. Моє оточення, а це — працівники міської ради — не дозволяють собі таких проявів. Як, зрештою, і я. Одного разу мимоволі була свідком святкування дня народження одного із посадовців. І це був такий фарс, від якого при згадці щоразу стає смішно. Окремі особи вимагають особливого до себе ставлення, забуваючи при цьому, що є люди, які не тільки їм не підлеглі, але і вищі або просто автономні за своїм соціальним чи службовим статусом. Однак, такі випадки — це не особливість усього міста, а лише певної когорти людей. І вони лише відображають сутність людини, хоча часто буває, що від цього потерпає багато інших людей.
— Із міським головою Ігорем Насаликом у місті не буває сумно. Він — генератор багатьох ідей і піар-акцій. Звичайно, не всі його ідеї знаходять втілення, але зате про Калуш знають на рівні України. Як вважаєте, у рамках прогнозованої адмінреформи та перевиборів ради і голови: варто калушанам змінити голову чи — залишитись із Насаликом?
— Аби лише Насалик хотів залишитися! Із ним не тільки не сумно — насправді, ніхто не може заперечити його колосальний внесок у розвиток міста. Нехай він і надалі так працює і придумує нові ідеї, навіть, якщо ви називаєте їх піар-акціями.
— Дякую за розмову, Наталю.