Дітей лікують світлотерапією та басейном із сотнями кульок

За допомогою спеціального обладнання малюки, серед яких більше хлопчиків, вчаться розпізнавати кольори, звуки, форму, намагаються повзати, сидіти і ходити. Для багатьох такі прості здавалося би речі, ще донедавна були неможливими.
«Мені пощастило побувати у польскому  Кракові, де я побачила настільки добре та працюють із дітками з оосбливими потребами, — каже Ірина Трачук, директор Коломийського центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів, показуючи велике просторе приміщення. — Там вони під опікою та почувають себе повноцінними членами суспільства. Тому дуже захотілося зробити щось подібне вдома. Спочатку нове й незвичне лякало малят. Тепер з нових кімнат із сенсорним обладнанням дітей від 3-х до 13 років годі додому забрати. Найбільша радість для нас та батьків — усмішки наших вихованців з особливими потребами. Так, тут займаються кілька діток, у яких слабкий зір. Ось світлова куля, від якої йде проектор, та на всю кімнату неначе розпорошуються різнобарвні кружечки. Наші вихованці настільки ними задоволені, що не лише спостерігають за ними, але і бігають по кімнаті та... ловлять їх».
Наступна дивовижа — світлодинамічне панно. Від нього різноманітними кольорами у вигляді хвильок  вже міниться стіна. Діти у ще більшому захопленні. Ось одна дівчинка чимдуже біжить до матусі  та з неймовірною радістю торкається хвильок на стіні. Наступна забавка — скляна колона з бульбашками. Їх також торкаються. Дехто навіть пробує втримати, обняти і...  лизнути. Ці кружечки, хвильки, бульбашки неначе індикатори емоцій дітей. Вони допомагають не лише слабозорим, але й іншим діткам, які займаються у центрі, зосередитися. Адже не таємниця, що малюки  дітки з особливими потребами, дуже емоційні.
Дивлячись на зміну кольорів, дівчатка й хлопчики заспокоюються. Після такої світлотерапії діткам можна розповідати щось, вивчати букви, звуки, слова, кольори, розповідати казки. А світоловолоконний пучок — улюблена розвага всіх відвідувачів центру. Кожен може перебирати довгі, схожі на рогіз волоконця з світловими пухирчиками на кінцях. «Якщо дитина не бачить, то вона може відчувати, що пучки довгі, їх багато та вони тонкі. Так дітки розивають дрібну моторику пальців», — продовжує пані Ірина.
Згодом діткам дають послухати сенсорну музику зі звуками лісу, шумом  моря, вітру, співом пташок та легкі розслаблюючі мелодії. Під них відпочивають і батьки. Далі—чимдуж до ігрового килимка. На нього можна приліпити клейончаті іграшки у вигляді фруктів, дерев, тваринок та різних геометричних фігурок. Їх можна торкатися та вивчати. Слабозорим ще й запам’ятовувати форму. Інші складають картинки. Навчитися повзати і ходити можна за допомогою спеціальної доріжи, де видно малесенькі сліди. Ступаючи крок у крок по цих «зразках» дітки правильно ставлять ніжку, не викривлюють її, ходять на носочках та п’ятах. На жаль, для багатьох вихованців центру правильна ходьба дається дуже важко.
А як вже вихованці потрапляють  у ванночку, пускають кораблики, витягують іграшки з води, мочать руки, розплюскують її, то відтягнути їх  практично без сліз неможливо. Вода для діток — велике щастя. А ще вихователі дають діткам потримати трохи снігу, На трішки. Аби не змерзли. Сніг топиться в руках, ллється водичка крізь пальці. Часом не кожний батько чи мати мають час, аби дитина з особливими потребами торкнулася снігу та побула надворі, а ми таку можливість їм даємо. Бавляться дітки й піском, квасолею, гречкою, пересипають з однієї долоньки на іншу, масажують ручки.
Наступна радість — басейн з  кульками. Їх сотні — зелені, жовті, червоні, усі тверді, проте приємні на дотик. Можна в них «пірнути» й «покупатися» та отримати добрий масаж. На спеціальному колі малюки з ДЦП крутяться та звикають тримати рівновагу при ходьбі. Працюють з ними медсестра, масажист, вихователь, реабілітолог та психолог. Усі разом з батьками сподіваються значного покращення здоров’я малят.