загрузка...

Мандрівка Калушем. Вулиця Ковжуна

Нинішнє приміщення коледжу культури і мистецтв, що на вул. Ковжуна, під час війни облюбувала окупаційна влада


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Мандрівка Калушем. Вулиця Ковжуна

Дата публікації: 2011.08.05 | Коментарів: 0 | Переглядів: 15216

Ця невеличка вулиця міста цікава своїми жителями та історією. Змінювала назву не раз — була навіть Амтштрассе. Адже будівлі центру міста захопила і населила окупаційна фашистська влада.

Вулиця Павла Ковжуна є продовженням вулиці Дзвонарської і закінчується перпендикулярно до вулиці Височанки. Попередні назви: за Польщі Яна Собєського, 1939-1941 рр. — М. Горького, 1941-1944 рр. — Амтштрассе, 1944-1990 рр. — вул. Ватутіна.

Довідка. Павло Ковжун (1896-1938) — український художник-графік, живописець-монументаліст і мистецтвознавець, автор оригінальних екслібрисів, численних барвистих обкладинок книжок та журналів, безлічі мистецтвознавчих статей, відроджував мистецтво книги на західноукраїнських землях, співавтор розписів церкви св. Архистратига Михаїла у Калуші.
По суті — ця вулиця має забудову тільки з одного боку. Тільки наприкінці вулиці можна побачити її двосторонню забудову.
Розпочинається вулиця  всім відомими “хрущовками”, а далі розташовані приватні будинки, збудовані наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.
Навпроти костьолу в одному з будинків, який не зберігся, у період німецької окупації містився “Вaudienst” — будівельна організація, що вербувала українську молодь для примусових робіт у Німеччині та на військових укріпленнях. Цілком зрозуміло, що цей будинок усі намагалися обходити “третьою дорогою”.
На другому поверсі будівлі під №19 у першій половині ХХ століття проживав о. Михайло Майорчак — улюбленець дітей, катехит місцевої школи, людина, яка виховала у любові до Бога декілька поколінь калушан.
У цьому ж будинку жив лікар Білецький. За медичну допомогу пораненому повстанцеві він був репресований більшовицькими каральними органами і засланий у Сибір. Тільки його військові нагороди, зокрема, — за оборону Сталінграда (Білецький працював під час війни у військовому шпиталі. — Авт.), врятували від гіршої долі.
За цим будинком починається маленька вуличка Фельчинських. Саме на цій вулиці і починалася у 1808 році історія дзвонів, які прославили Калуш.
Будинок під №25 — це колишній готель Ляндсмана з рестораном та кав’ярнею. Звісно, що до наших днів він дійшов у дещо зміненому вигляді.
Як зазначає Б. Біленький, у цьому домі (очевидно, згодом. — Авт.) проживав “трудівник і господар Іван Харамбура”, який із родиною також був засланий у сибірські концтабори, звідти він згодом повернувся у Калуш.
Вулиця Ковжуна, 29 — це будинок, у якому майже 10 років мешкав із сім’єю о. Роман Монцібович, який, не зважаючи ні на що, непохитно стояв за свою віру і не один рік терпів за це заслання у Сибіру. Іноді складається враження, що вся вулиця була вивезена в 1940-х роках на далеку північ. Настільки багато згадок про цей сумний час та мешканців цієї вулиці.
Будинок під №31 належав родині Фельчинських і був збудований на початку ХХ століття. До речі, — єдина пам’ятка архітектури на цій вулиці, внесена у Державний реєстр. За ним порівняно новий будинок — №33.
Раніше на цьому місці була розташована будівля, у якій у 1941-1944 роках був розташований відділ німецької спеціальної служби СД — Sondersinkomando, який здійснював каральні операції.
І майже останній будинок на цій вулиці — №47. Тут проживав, а на другий день війни був заарештований енкаведистами вчитель української мови та літератури Калуської середньої школи Филимон Білецький. Аж через півстоліття підтвердилися здогадки щодо місця його поховання в одну з останніх ночей червня 1941 року після виконання вироку, винесеного в Станіславі військовим трибуналом 12-ї армії Київського особливого військового округу. Місцем його останнього спочинку став Дем’янів Лаз.
Навпроти — коледж культури та мистецтв, колишнє Калуське училище культури. Збудоване приміщення наприкінці 1970-років. На цьому будинку 6 жовтня 1996 року була встановлена пам’ятна дошка Павлу Ковжуну (архітектор — Павло Макогін, скульптори — Ярослав Скакун, Сергій Довгалюк). Поруч — одноповерхова будівля, архітектурне вирішення якої відразу кидається в очі. І — не дивно, адже це — споруда колишньої калуської польської гімназії, збудована у 1908 році.
Коротко зупинюся на цій темі. До початку ХХ століття у місті були виключно школи з польською та німецькою мовами викладання. 1874 року працювали 4-класова хлоп’яча (5 учителів) та 1-класова — дівоча (2 учителів) школи. Перед І Світовою війною у Калуші діяли вже 6-класові хлоп’яча і дівоча польсько-німецька школи.
А наприкінці ХІХ століття у місті була відкрита гімназія, яка “оселилася” на теперішній вулиці Ковжуна. Після І Світової війни відокремилася українська гімназія, але у 1922 році польська кураторія наказала її закрити. Із цього часу у місті була тільки польська гімназія. 24 лютого 1926 року гімназія отримала неповне право державної гімназії. У 1931 році вона була приватною. Тоді ж тут навчалося 68 євреїв, 52 латиняни і 21 греко-католик. Гімназія була закрита у 1940-х роках.
Калуська гімназія, вже виключно українська, відновила свою роботу у вересні 1991 року.


Використані джерела:
1. Біленький Б. Калуш, вулиця Павла Ковжуна // Рани. Спецвипуск “Галичини”. — 1998. — 24 жовтня.
2. Грабовецький В. Історія Калуша з найдавніших часів до початку ХХ ст. — Дрогобич, 1997.
3. Коломиєць М. Історія Калуша і Калущини у датах, цифрах і цікавих фактах. — Брошнів, 1996.
4. Костишин А. Історія церкви Святого Архистратига Михаїла у Калуші. — Івано-Франківськ, 2004.
5. Цапів В. Про що розповідають назви вулиць Калуша. — Калуш, 2005.
6. Вісник. Видання Івано-Франківської обласної Ради та Івано-Франківської облдержадміністрації №17. Жовтень 1999.
7. Спогади та матеріали надані Мирославою Іванців, Володимиром Коломийцем та Петром Макогоном.

загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: