Підгірчани мандрують стежками Антіна Могильницького

Візит підгорецької делегації збігся у часі зі святом Маковея, коли, за традицією, освячують мак та овочі. 14 серпня на Службу Божу у Комарові зійшлося все село, адже відправити її приїхав єпископ Івано-Франківської Єпархії УГКЦ отець Володимир Війтишин. Відтак, до духовенства приєднався і настоятель церкви Стрітення Господнього, що у Підгірках, отець Михайло Бойчук. У складі делегації  нашого міста були учасники чоловічого хору “Прометей”, місцеві краєзнавці, митці.
Поїздка відбулася у рамках мандрівки стежками Антіна Могильницького на Прикарпатті, яку мешканці Підгірок влаштували до відзначення 200-ліття з дня народження земляка.
Комарів — село давнє і відоме неповторною культурою та високим рівнем благоустрою. Цікаво, що у селі навіть збереглася церква, де служив Антін Могильницький. Вона розташована поряд із новим храмом. Загалом, коли 2000 року звели нову святиню, дехто із селян навіть наполягав на тому, щоб стару церкву знесли. Залишили її, зокрема, і тому, що довідалися, що саме ця церква пов’язує село із людиною, відомою далеко поза межами Галичини.
— Церква була зведена 1816 року, однак, кілька разів була добудована. Не переставала діяти вона й у радянські часи. Загальний вигляд зберігся приблизно таким, як був у 1845-1849 роках. Саме тоді Антін Могильницький заступив на службу до Комарова. Так, це була перша повноцінна робота Антіна Могильницького. Досі він служив у селах Хитарі на Сколівщині та Станькові на Калущині. Однак, там він займав посаду секретаря парохії. Тож, коли у Комарові звільнилося місце священика, повноцінним священиком церкви Вознесіння Господнього став Антін Могильницький. Наприкінці минулого століття постала потреба побудови нового храму, який зводили впродовж шести років: із 1994 по 2000 рік. Потім дехто з селян вважав, що старий храм треба знести, — каже краєзнавець, ініціатор урочистостей із відзначення 200-річчя з дня народження Антіна Могильницького Микола Когут. — Тоді священик виконував у селі подвійну функцію. Він був і парохом, тобто, служив у місцевому храмі, і державним службовцем, який вів церковні книги, де реєструвалися народжені, померлі, ті, хто вступив у шлюб. Ми послуговуємося цими книгами досі.
Делегація приїхала не з пустими руками: дарунком місцевій громаді від калушан була меморіальна дошка, яку виготовив скульптор Ігор Семак. Матеріали на дошку благочинно надали підприємці Галина та Петро Підкамінні. Її встановили на фасаді місцевої загальноосвітньої школи, і відкрили у присутності численних гостей, зокрема, і голови Галицької РДА Григорія Івасишина.
Наприкінці травня Микола Когут та скульптор Ігор Семак звернулися до сільського голови Комарова Миколи Юнгера з пропозицією встановити меморіальну дошку Антінові Могильницькому. Підтримало ідею не тільки сільське керівництво, але і керівництво місцевої школи. Загалом, калушани дещо випередили комарівців щодо відзначення Антіна Могильницького, оскільки досі жодної меморіальної дошки або ж хоча б таблиці у селі не було. Однак, рід Могильницьких відомий ще з XIV-го століття. Окрім священиків, він мав і славних воїнів, стверджує Микола Когут.
— Дехто вказує повне ім’я нашого земляка як Антін Любич Могильницький, вважаючи що Любич — по батькові. Однак, це — не так. Як свідчать історичні джерела, Любич — назва родинного герба Могильницьких, яким предки Антіна були нагороджені за певні заслуги перед польською короною. Хоча сам рід був відомий ще сім століть тому як знатний рід українських боярів. Польський герб отримав від короля, імовірно, за боротьбу з татарами, — припускає Микола Когут. — Колись таким гербом послуговувалися більше ста родин у Польщі, Литві, Білорусі та Україні. Герб Любич мав форму щита, на якому була зображена кінська підкова, яка означала, що у родині були хороші вершники, а також те, що родина брала участь у походах і боях. По боках було зображено два срібні хрести, які свідчили: багато представників роду були священиками. Хрести зображали срібними у тому випадку, коли родинними рисами їхніх власників були вірність, хоробрість, відвага.
Поїздка до Комарова — не остання поїздка підгорецької делегації. З усіх населених пунктів Прикарпаття, де працював Антін Могильницький, залишилася тільки Станькова Калуського району. Уже є попередня домовленість із відділом освіти Калуської РДА про те, щоб наприкінці вересня — на початку жовтня провести у місцевій школі вечір пам’яті нашого земляка. Завершить святкування презентація книги Миколи Когута про життя і творчість Антіна Могильницького. Презентація запланована на листопад цього року.

Довідка. Антін Могильницький народився 3 березня 1811 року у селі Підгірках Калуського повіту. Батько був місцевим священиком. Дитинство Антіна минуло у містечку Солотвині, куди переїхала його сім’я після смерті батька у 1813 році. У 1840 році закінчив Львівську семінарію. Служив парафіяльним священиком у селах Хитарі Стрийського округу і Станькові Калуського округу. Із 1847 по 1859 роки служив священиком у селі Комарові, Станіславського округу. Одночасно працював приватним учителем. У 1859 році Антін Могильницький оселився у селі Бабче Богородчанського округу. 1861 року його обрали депутатом Галицького крайового сейму та австрійського парламенту у Відні, де вже 27 червня він виступив із палкою промовою на захист народної освіти рідною мовою. У останній період життя Антін Могильницький відійшов від письменницької творчості та громадського життя. Помер він несподівано 13 серпня1873 року, перебуваючи проїздом у селі Яблуньці Богородчанського округу.