загрузка...

Мандрівка Калушем. Вулиця Чорновола

100 років тому калійний завод на теперішній вулиці Чорновола був промисловим центром Калуша


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Мандрівка Калушем. Вулиця Чорновола

Дата публікації: 2011.08.26 | Коментарів: 0 | Переглядів: 17559

Вулиця Чорновола у свій час була поділена на дві: Салінарну та Гірничу. За радянської влади вулиця була Шахтарською, а з 1999 року — названа іменем В’ячеслава Чорновола (1938-1999) — видатного українського політика, державного діяча, літературного критика, публіциста.

Попередні назви вулиці пов’язані з тим, що вулиця вела до калійного комбінату та шахт, де добувалася калійна сіль. На цій вулиці збереглося чимало приватних будинків початку ХХ століття, які належали калійному комбінату та приватним особам.
На межі вулиці Чороновола та майдану Шептицького впевнено руйнується споруда української торговельної школи. Українська торговельна школа була відкрита у вересні 1941 року. Тоді ж був оголошений перший набір учнів. Заснував цей навчальний заклад доктор Михайло Гуцуляк, у минулому — викладач географії та історії Рівненської української гімназії. У Калуші він із сім’єю проживав з 1940 року. Школа розміщувалася спочатку у приміщенні теперішньої школи №1, де і проживав тимчасово директор. Згодом навчальний заклад, у якому навчалося 150 учнів, “оселився” у новому приміщенні на вулиці Салінарній (деякі джерела подають помилкову назву — Солідарній. — Авт.), про яке зараз і йдеться. Ця торговельна школа стала першим українським вищим навчальним закладом у місті Калуші, за нинішніми мірками — І рівня акредитації.
У школу приймали осіб, які закінчили 6-річну школу і склали вступні іспити з української та німецької мов, а також з математики. В. Дозорський організував при торговельній школі бурсу (інтернат), адже тут навчалися не тільки калушани, а й учні з Рожнятова, Перегінська, інших населених пунктів.
У червні 1942 року відбувся перший випуск учнів. Скоро новим директором школи став професор Михайло Король. Також при торговельній школі, де вивчали фінансові спеціальності, діяла кравецька школа для дівчат, якою керувала Наталія Варениця.
Історія торговельної школи закінчується у 1944 році з другим приходом на Прикарпаття радянської влади. Після закриття навчального закладу, у приміщенні розмістилися дитяча лікарня, банк, а згодом — управління соціального захисту Калуської міської ради.
Сьогодні це приміщення у самому центрі міста пустує і вже майже цілком зруйноване.
Майже на початку вулиці — палац культури “Мінерал”, збудований як палац культури калійного комбінату. Він був відкритий у серпні 1953 року. Як зазначається у пресі, його створили для міста невтомні руки шахтарів та хіміків під пильним керівництвом його колишнього директора Олександра Нєверова. Проте хто був архітектором цього будинку, — невідомо. Хотілося б дізнатися більше про історію будівництва цієї споруди, адже вона є насправді окрасою міста і вельми багатою в архітектурному та оздоблювальному плані.
25 березня 2000 року, у першу річницю смерті В’ячеслава Чорновола, на споруді палацу культури “Мінерал” було встановлено меморіальну дошку лідеру Народного руху України (скульптор — Ігор Семак).
Навпроти ПК “Мінерал” є два будинки-близнюки, споруджені у 1922 році. Вони належали калійному комбінату. Про це свідчить герб, який можна зустріти на всіх спорудах, які мали відношення до видобутку калійних солей, тощо: це — складені навхрест два молотки.
Далі видніє міст через колись повноводну річку Сівку, яка зараз більше нагадує потічок.
Перед мостом — каплиця Івана Хрестителя, колишня — святої Варвари, яку у першій половині ХХ століття збудували гірники калуського комбінату. Свята Варвара є покровителькою гірництва, тому, йдучи на роботу, працівники віддавали себе під опіку цієї святої.
Це — єдина збережена до сьогодні з початку ХХ століття каплиця міста. А за часів радянської влади цій споруді приписували страшні легенди про привидів. Мабуть, щоб віддалити від храму вихованців сусіднього дитячого садочка.
Ще одним цікавим об’єктом майже наприкінці вулиці є стадіон “Хімік”, збудований у 1950-х роках. На цьому стадіоні починав свою кар’єру відомий футболіст Йожеф Сабо — майбутній гравець і тренер київського “Динамо” та збірної команди України.
Вулицею Чорновола розпочинається невеликий район, який у народі здавна називають Банею. Бані — це чани, у яких колись виварювали та випарювали сіль. Тож, не дивно, що тут можна побачити, наприклад, магазин “Саліна”.
Саме перед поворотом на вулицю Дмитра Вітовського видно комплекс будівель початку ХХ століття — так званого старого калійного комбінату.
З середньовіччя у Калуші розвивалося соляне виробництво, яке поряд із броварським становило основу промисловості міста. Після першого поділу Польщі і приєднання Галичини до Австрії калуська солеварня перейшла у державну власність. На той час у місті були три соляні шахти: “Могила”, “Варвара” і нова шахта глибиною 50 м, у якій згодом було відкрито ще і поклади каїніту. Ця копальня солі стала основою промислового розвитку Калуша.
Калуська сіль містила у собі поклади камінної солі, яка утворювала верхні шари. Під ними формувався шар властиво кухонної солі, що містив її понад 60 відсотків. Багаті поклади солі особливо використовувалися від 1869 по 1876 роки.
Більшість приміщень, пов’язаних із солеварною промисловістю, були розташовані у присілку Баня, у якому і був збудований калійний комбінат.
Отже, калійну сіль було відкрито у 1804 році. Калуська калійна промисловість почала розвиватися від середини ХІХ століття. Наприкінці того ж століття, а особливо на початку ХХ століття, випуск її продукції значно збільшився. Щорічно видобувалося по 10-15 тисяч тон калійної солі.
У 1907 році австрійський уряд створив акціонерну спілку “Kali”, яка володіла калійним промислом, що містився на трьох гектарах землі. У 1912 році на видобуванні та переробці калійних солей працювало 415 робітників. Директором спілки був С. Маєвський.
В 1914 році створене Товариство експлуатаційне солі поташової — ТЕСП, згодом — калійний комбінат. На цьому підприємстві тривалий час була чи не найбільша заробітна плата. При ньому діяла футбольна команда, окремий медичний пункт, стоматологічний кабінет та спеціалізована школа. Влаштуватися на роботу на це підприємство означало гідно забезпечити свою сім’ю. Багато молодих калушан чи не кожного дня стояло під ворітьми комбінату, щоб хоча б один день тут попрацювати, отримавши гідні гроші за свою працю.
У 1940 році при калійному комбінаті відкрився навчальний заклад, який готував освічених людей для роботи на комбінаті. Це і була та торговельна школа. Знаходилася вона неподалік калійного комбінату. Точного місця розташування наразі встановити не вдалося.
Будівлі на вулиці Фабричній №№ 3, 7, 9, 12 — це пам’ятки архітектури початку ХХ століття.
Особливо варто звернути увагу на адміністративний будинок із ратушею. Не кожне місто може похвалитися одразу двома ратушами. Але спочатку докладніше — про саму споруду, а точніше про її окрасу — годинник на верхівці будівлі.
Цей годинник виготовила фірма з міста Кросно, як вважається — на ексклюзивне замовлення, у 1903 році, про що вказує напис на корпусі годинника. Тому можна зробити висновок, що сам будинок був зведений у 1903, можливо, у 1902 році. У 1992 році його знову повернули до життя калушани Василь Звір та Мирон Лозинський. Біля годинника є дощечка, на якій вписували свої імена майстри, які за ним доглядали у різний час.
Вулиця Дмитра Вітовського веде у район “Новий Калуш”, але по дорозі можна на декілька хвилин повернути на вулицю Банянську (колишня назва — Зої Космодем’янської. — Авт.), щоб подивитися будинок польської централі — ще одиного культурного центру поляків Калуша на початку ХХ століття (вул. Банянська, 9).

Використані джерела:
1. Грабовецький В. Історія Калуша з найдавніших часів до початку ХХ ст. — Дрогобич, 1997.
2. Когут М. З історії калуської торговельної школи // Дзвони Підгір’я. — 1999. — 25 жовтня.
3. Коломиєць М. Історія Калуша і Калущини у датах, цифрах і цікавих фактах. — Брошнів, 1996.
4. Мельник Д. “Мінералу” храму мистецтва — 50 // Дзвони Підгір’я. — 2003. — 13 грудня.
5. Цапів В. Про що розповідають назви вулиць Калуша. — Калуш, 2005.
6. Шевчук П. Історична реліквія на башті біля “Меркурія” датується 1903-ім роком // Калуський нафтохімік. — 2006. — 30 грудня.
7. Спогади та матеріали, надані п. Мирославою Іванців.

загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: