Таємниці жешувської підземки

Вітає княже місто
Приємні несподіванки починаються на невеличкому галасливому вокзалі. Виявляється, що майже всі працівники місцевої колії не тільки добре розуміють, але й говорять по-українськи. „У наших людей чимало родичів мають русинське (так тут називають українців. — Авт.) коріння”, — розповідає по дорозі до готелю веселий таксист Томаш, у машині якого чути гуцульські мелодії.
Сам високий та рудий жешув’янин на початку 1990-их майже щотижня їздив на Львівщину, де, як тисячі поляків, скуповував усе, що бачив, та віз додому перепродувати. „Тепер ви до нас на заробітки, — усміхається молодик, — але, нічого, всім місця та грошей вистачить, було би тільки здоров”я”, — підморгує на прощання. Місто має тисячолітню історію. Перша згадка про Жешув зустрічається у документах 1354 року. Король Казиміж Великий подарував місто рицарю і дипломату Янові Пакославцю, який з вдячності від того часу став носити прізвище Жешовський. Його нащадки володіли містом до 1583 року. З того часу багато води поплило у річці Віслок, що омиває Жешув. Сьогодні місто — відомий прикордонний культурний і промисловий центр.

Попід ринком, попід землею
Найсучасніша туристична атракція Жешува веде під землю. Це вже знана серед місцевих мешканців та гостей старовинного міста підземна туристична траса „Жешувські пивниці” завдовжки 369 метрів. З грудня 2007 тут побувало кілька десятків тисяч туристів. 15 коридорів та 25 підземних кімнат, що знаходяться попід площею Ринок та прилеглими вуличками, де колись були склади багатих купців, трохи магазинів, а в буремні часи воєн, знаходили прихисток тисячі жінок та дітей, розчистили та відкопали ще у минулому столітті. З часом підземні комунікації почали валитися. Виникла реальна загроза просідання будинків. Тоді міська влада й взялася за укріплення, а з часом виникла думка приймати під землею приїжджих, розповідаючи славну історію міста.

За кілька метрів від ратуші широкими сходами униз — і ми в „Жешувських пивницях”. Екскурсія розпочинається у великій залі, де можна купити підкарпатські сувеніри, путівники, випити запашної кави та оглянути єдиний в Польщі музей „Добраноцек” Войцеха Ями. Чоловік упродовж десятиліть збитрав усе, що пов’язано із дитячею передачею на зразок „На добраніч, діти”. Тепер іграшки, книжки, дитячі листи виставлені у першій залі жешувського підземелля.
Веселий екскурсовод Анджей веде мереживом коридорів. У кожній підземній добре освітленій, або спеціально затемненій кімнатці, частина історії міста. Тут „годлова стежка”, де представлено герби усіх власників Жешува та різних польских міст, старовинний посуд, ліхтарі, дитячі глиняні іграшки і навіть баночки з-під косметики початку ХІХ — кінця ХХ століть. Анджей весело мовить, що привид жешувської пані, яка ховаючись від чергового нападу ворогів, не змогла знайти вихід з підземелля. Подейкуюють, що жінка тут і загинула.
Проте жешувська Біла пані, напевно була неабиякою кокеткою та любителькою косметики.навіть після смерті її привид дуже полюбляє „мальовидла”. Тому працівники туристичної підземки завжди залишають в імпровізованому підземному салоні краси трішки крему, парфумів чи навіть зубного порошку. Коли цього не зробити, то привид сердиться. Тоді можна почути брязкіт ланцюгів.

Гайда, бездітні, до Янка
Далі усе значно похмуріше, зате нестрашно. В одній з кімнат приїжджим... усміхається скелет, показують диби (знаряддя середньовічних катувань), старовинну зброю та рицарські обладунки. Тут вже господарює Янек — привид одного із захисників міста, якого також залишили пораненого в підземеллі та у сум”ятті...просто забули витягнути на світ Божий.

Анджей, хитро усміхаючись, каже, що до Янка ходять бездітні пані. Після ночі, проведеної у підземеллі, вони народжують здорових красивих хлопчиків. Чи правда це, чи ні, дізнатися все одно неможливо, бо жешув’яни охочі до жартів, музики й пісень. Через кожні три роки у місті відбувається великий фольклорний полонійний фестиваль. До Жешува з”їжджаються поляки зі всього світу. Не оминають столицю Підкарпаття й музиканти та театрали. Щоосені вони тішать глядачів новими концертами й виставами. Тоді і привидам стає веселіше.