Гетьмана Павла Скоропадського могила в Німеччині
Моя подруга, журналістка з Києва Леся Шовкун й її чоловік Дмитро Лиховій подали минулого 2011-го року в грудні на своїй інтернетській сторінці звідомлення про їх візиту в Оберстдорфі й знимки з могили останнього гетьмана України – Павла Cкоропадського, могила якого знаходиться на цвинтарі в містечку, а може селищі міського типу, в Оберстдорфі. Я прочитала цю довідку і рішила, що коли буду знов в Мюнхені, то треба буде туди поїхати. Рішили поїхати 29 вересня.
Що цікаво, що ще в Бельгії, заки ми поїхали до Німеччини, ми бачила уривок в одному фільмі кадри про Гетьмана Павла Cкоропадського, так немов би нагадати нам, що треба туди поїхати.
Оберстдорф – що на півдні Німеччини, це спортово-туристичне місце, де відбуваються міжнародні змагання сходу з гір лижами. Знаходиться 180 кілометрів від Мюнхена, недалеко границі з Aвстрією.
Їхали ми казковими краєвидами, ставали в селі Розенгайм, де були підчас війни тато і мама. Потім автобан змінився на звичайну двох-полосову дорогу. Погода була чудесною, як і краєвиди гір, скелястих пагорбів, які все більше появлялися.
Як і чому родина гетьмана Cкоропадського опинилася і мала будинок в Оберстдорфі можна прочитати у численних статтях на Інтернеті.
Aле коротко: ... « Рід Скоропадських бере початок із XVII ст. Пращур Федір служив Богданові Хмельницькому. Його брат Іван був гетьманом України 1708–1722 років. Прапрадід і дід Павла Скоропадського служили у війську. Батько Петро — офіцер російської армії, учасник кавказьких походів. Мати Марія Миклашевська — із давнього українського роду, що походив від київського князя Мстислава і великого литовського князя Гедиміна.
... Павло Скоропадський, який народився в Вісбадені, в Німеччині, був Гетьманом Української Держави від 29.4.1918 року до 14.12.1918 року, вчився в Петербурзі, брав участь в російсько-японській війні, генерал-майор царської армії.
Після березневої революції 1917 року у порозумінні з Генеральним Секретаріятом Української Центральної Ради генерал Павло Скоропадський українізував 34 корпус, який був перейменований на 1-ший український корпус. Ця дисциплінована одиниця мала 30.000 вояків.
Генерал Павло Скоропадський користувався популярністю серед військовиків на з’їзді Українського Вільного Козацтва 18.10.1917 року і був обраний його почесним військовим отаманом.
Державний переворот і проголошення Скоропадського гетьманом Української Держави відбулося 29.4.1918 року на хліборобському конґресі, скликаному Союзом землевласників України. Був створений Гетьманський Уряд під головуваннням Ф. Лизогуба. Не зважаючи на дуже несприятливі обставини, уряд Скоропадського мав чималі досягненння в зовнішній та внутрішній політиці, провадив нормальні дипломатичні відносини з рядом Центральних Держав, здобув визнанння й домігся підписання перемир’я з Сов’єцькою Росією 12.6.1918 року. Було упорядковано фінанси, налагоджено адміністрацію, засновано державні університети в Києві й Кам’янці-Подільському, розбудовано шкільництво, утворено Українську Академію Наук в Києві, Український Національний Музей, Українську Національну бібліотеку, Державний Національний Театр.
Намагання Павла Скоропадського злагіднити опір опозиції запевненням незалежності Української Держави не увінчалися успіхом, всі неполадки привели Павла Скоропадського до федерації з майбутньою Росією. Це прискорило протигетьманське повстання, яке закінчилося перемогою Директорії Української Народної Республікі.
Павло Скоропадський зрікся влади, вислав перше дітей на еміґрацію і виїхав до Швайцарії, потім - до Німеччини. Жив у місцевості Ванзее, на Альзенштрасе, 19 біля Берліну, в домі, в якому було 15 кімнат. Скоропадські мешкали там в 1921–1945 роках. Їх фінансував німецький уряд. По війні дім знесли, поставили тенісні корти.
На еміґрації Павло Скоропадський очолює Гетьманський рух в співпраці з В’ячеславoм Липинським і Дмитром Дорошенком та іншими.
Павло Скоропадський був важко поранений під час бомбардування авіяцією залізничної станції Платтлінґ поблизу Мюнхена 16 квітня 1945 року. Пораненого Скоропадського привезли у монастир у містечку Меттен неподалік Мюнхена. Там він помер і через 10 днів і був похований на кладовищі монастиря. Через рік тіло Скоропадського було перепоховане на кладовищі містечка Оберстдорф.
Вдова гетьмана Олександра Петрівна Скоропадська померла 1951 року. А доньки Марія, в заміжжі графиня Монтрезор, — 1959-го; Єлизавета, у заміжжі Кужін, — 1976-го. Сина Петра не стало 1956 року, Данила — 1957-го. Донька Олена Отт-Скоропадська є громадянкою Швейцарії. Вона коли пишу ці рядки ще там живе. Її 93 роки, вона переїхала зі свого семикімнатного будинку в швейцарському містечку Кюснахт на березі Цюріхзее до госпісу і ні з ким, крім рідних, бачитися вже не хоче.
Оберстдорф
Приїхали ми до місцевості, яка нам відразу подобалася. Aвто запаркували на стоянці перед цвинтарем. Хотіли зайти заднім ходом, так як писала Леся Шовкун, там блище до могили, але фіртка була закритою колодкою. Ми вернулися до головного входу.
На цвинтарі людей не багато. Де не де жінки збирали зів’ялі на могилах квіти...Cадили нові. Пластикових квітів таких, як кладуть в Aвстралії чи Бельгії на могили тут немає. Живі квіти окрашають могили.
У нас на руках фотокопія пляну Лесі Шовкун. Плян вказує де знаходиться могила Cкоропадських. Якби не той плян, треба було би шукати, а розпитатися не було би у кого. Ми дійшли до могили. Вона без огорожі, як всі там могили. На гранітних плитах у траві імена й прізвища німецькою мовою: Павло Скоропадський, гетьман України, Олександра Скоропадська з Дурново, Петро, Марія де Монтрезор, Єлизавета, Василь Кужім (чоловік Єлизавети), дати життя. На плитах — герб роду Скоропадських і тризуби з хрестом.
Невеличкі мармурові плити — брудні. Бурян, який був напевно по середині могили, — хтось повиривав. В нас ні лопатки, ні приладдя якогось. Нaдя пішла по лійку-відро і помила, радше злила плити водою, ми з Олею витирали їх мокрими серветками. Поклали квітів. Якби знаття, що по середині могили — пустка, були би привезли більше квітів. Хто опікується могилою нам не вдалося довідатися, бо небуло в адміністративному бюрі нікого. Зрештою то був відпустковий день і все навкруги і в місті було закрите.
Кілька прохожих німців дивилися дещо здивовано на трьох жінок, які біля незнаної, їм, німцям, могили. Зробили ми багато знимок і поїхали до центру місцевості.
Походили по невеличких вуличках. Деякі сувенірні крамниці були відкриті. Купили ми сир місцевого виробу, ковбасу й шоколяду, як інакше. Коли верталися до авта, здивувалися, як побачили у вікні одної крамниці аж дві знимки — радше намальований портрет Юлії Тимошенко. Якийсь художник пропонує свою працю – намалює портрет зі знимки й як приклад видніє портрет Юлі. Де не посієш там вродиться.
Верталися ми дуже задоволені з побаченого в Оберстдорфі до Мюнхену під вечір. Милувалися поновно чудовими краєвидами й зауважили, що на полі багато корів, але всі вони сірі...
Коли ми вже в квартирі переглядали зроблені в Оберстдорфі знимки, мій племінник Назар твердив, що в Оберстдорфі живе один українець пластун – він назвав його прізвище, але я не пригадую його. Потім пан Aндрій Куцан (з’ять Ст. Бандери) це підтвердив. Родина українців дійсно проживає в Оберстдорфі, а спровадили вони туди маму з Aвстралії...Ось такий припадок.
А 3-го жовтня ми їздили на цвинтар в селі Лaufen — LAUFEN, де поховано 54 -ьох українців, але про те — іншим разом.
Спеціально для “Вікон” Марічка ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН
