Єврейський цвинтар у Калуші відвідують для розпиття спиртних напоїв. Фото з сайту http://explorer.lviv.ua Наприкінці січня у світі відзначають день пам’яті жертв Голокосту. Дата вшанування припадає на 27 січня, оскільки саме того дня 1945 року радянські війська розпочали звільнення полонених із концентраційного табору Освенцім. Уперше цей день відзначили доволі активно у нашому місті.
У історико-краєзнавчому музеї Калущини відбулася відеопрезентація історії єврейської громади Калуша. На зустрічі були присутні і представники сучасної єврейської громади. Як підрахував голова єврейської громади Калуша Ігор Кернер, наразі із третини населення Калуша, яку у довоєнний час становило саме єврейське населення, залишилися 4 родини. Хоча перші згадки про євреїв на території Калуша датовані ще XIV-м століттям. А вже у XVI-му столітті, зі здобуттям Магдебурзького права, громада була повністю сформована.
— Калуська земля наразі нікого не зробила надзвичайно багатим. Не збагатила вона і єврейську громаду. Проте, і досі, коли п’ємо калуське пиво, варто згадати Мюльштайна, Шпінделя і Вайсмана, які 1870 року відкрили у Калуші пивоварню. І досі пиво розливають на тій лінії, — каже директор музейно-виставкового центру Уляна Паньо. — Були і ремісники, нащадком яких, зокрема, є нинішній керівник єврейської громади Ігор Кернер, і навіть — непогана фотостудія доктора Хабера, деякі фото якого збереглися і досі.
А тоді, під час Другої світової війни, була знищена чи не вся єврейська громада. У архівах є матеріали, які свідчать, що вижило всього 17 осіб. Проте, достовірність цих даних підтвердити, практично, неможливо. Хоча, відомо, що у Калуші були численні гетто. У обласному архіві можна натрапити на свідчення сучасників, що неподалік від Калуша було масове захоронення вбитих у гетто. Проте, саме гетто існувало за таким самим принципом, як і багато гетто у тогочасних окупованих містах. Євреїв із Калуша переселяли у подібне гетто у Белшц (Польща), і — навпаки. Тому невідомо точно, де загинули калуські євреї: на території України чи — Польщі.
Представник єврейської громади. Калуш, 1917 рік
Синагога на перетині перпендикулярних
Уляна Паньо наголошує: етнічна карта Калущини — біла пляма. Якщо у довоєнні роки єврейське населення становило 30% населення Калуша, то, звичайно, вони якнайбільше долучилися не тільки до розвитку нашого міста, але і до збору та поширення відомостей про нього. Нині краєзнавці мають цінні матеріали єврейської общини, які просто не можуть перекласти. Оскільки більшість із них написані івритом. Наразі цієї мови не знають навіть представники сучасної єврейської громади Калуша, а переклад могли б зробити одиниці — в Івано-Франківську.
Усе ж, історику Богданові Яневичу вдалося віднайти англомовні матеріали, перекласти які — легше. Наприклад, ось так Мойше Еттінгер описує загальний вигляд нашого міста: “Ставши на східній околиці єврейського кладовища, яке розташоване на рівнинній частині міста, вулиці Загробище, і дивитися на захід до міста, то, здавало б, що тераси будинків сходять до неба. На синьому горизонті — два хрести на банях — польської (римо-католицької — Авт.) і грецької православної (греко-католицької — Авт.) церкви. Складається враження, що єврейський Калуш рішуче утвердився на могилах євреїв, які будували місто, був виплеканий його турботою і ніжністю, управлявся за принципом мирного співіснування із сусідами-неєвреями. Калуш побудований, як і більшість галицьких міст, які засновані у 16-17 століттях. Його центральне “кільце” було на площі Ринок. Довкола із 4-х боків були розташовані одно- і двоповерхові будівлі, вітрини крамниць і підвали, які мали більш заможних власників. Це був торговий центр, із якого променями виходили вулиці і провулки міста. Три головні вулиці, які зв’язували Калуш із зовнішнім світом, були Залізнична, Салінарна і Станіславівська”.
Вочевидь, генеральне планування міста збереглося і досі. Центр і нині, із незначними змінами, складається із єврейської забудови першої половини ХХ століття. Єдиним місцем, у яке таки спробувала “вклинитися” архітектура доби соцреалізму, є південно-західна частина центру міста — приміщення тепер напівзруйнованого кінотеатру “Відродження” і готелю “Асторія”. Саме там, як відомо, була розташована велика єврейська синагога.
Проте, точне розташування синагоги, як і її доля, — невідомі. Історик Володимир Грабовецький у своєму дослідженні “Історія Калуша” зазначає, що синагогу звели у 1825 році, і там проводили обрядові відправи і наради.
Наразі приміщення синагоги — не збережене, і чому воно не збережене — є кілька версій.
Щодо точного розташування синагоги, то приблизна її локація — від кінотеатру “Відродження” до вул. Цеглинського. Проте, всі краєзнавці й історики сходяться на думці, що, окрім великої, у Калуші були ще кілька малих синагог. Часто це були просто приватні будинки, де люди сходилися на молитву. Проте, особливістю нашого міста було те, що ці синагоги були створені за цеховим принципом, тобто, об’єднували людей за професійною належністю. За різними даними, синагог було від 5 до 7.
Першочергово побутувала версія, що синагога була зведена на місці, де тепер — руїни кінотеатру “Відродження”. Цієї думки дотримувалася калушанка Ірина Сохацька.
— Синагога була розташована на тому місці, де нині — кінотеатр “Відродження”. Від Ірини Сохацької довідався, що будівля була спалена ще під час окупації у Першій світовій війні. Є свідчення, що окупанти її пограбували, а відтак — підпалили. Занепале приміщення простояло ще кілька років, і було розібране ще “за поляків”, тобто, до початку Другої світової війни. Детальних описів синагоги не збереглося. Єдина легенда, яка може бути пов’язана із цією спорудою, належить уже до 60-х років минулого століття. За однією з версій, приміщення було розташоване за приміщенням сучасного кінотеатру “Відродження”. Тож, зводячи кінотеатр, робітники знайшли багато золотих єврейських монет. Проте, скарб не дістався нікому: його забрали правоохоронці, — розповідає краєзнавець Микола Когут. — Мені доводилося бачити карту приблизного розташування синагог у Калуші. Крім цієї, великої, їх було, загалом, ще 5 — за цеховим принципом. Зокрема, одна з них була розташована поблизу ЗОШ №3, а ще одна — у центрі, де за радянського часу був розташований центральний універсам, знаний більше, як крамниця “на сходах”. У цих, маленьких, синагогах люди збиралися до щоденної молитви. У велику синагогу йшли на великі свята. Вочевидь, довкола синагоги було щось на кшталт площі. Адже, лінія одно- і двоповерхових єврейських будинків тяглася від місця, де нині перебуває управління освіти — уверх у напрямку парку. Лінія таких самих будинків була розташована позаду сучасного приміщення готелю “Асторія”.
Проте, є й інша версія, де точно була споруда. Краєзнавець Юрій Онисько на “Вільному форумі міста Калуша” стверджує, що синагога була розташована на метрів зо 100 далі, ніж вважає більшість краєзнавців. Точніше — якщо провести уявні прямі лінії через повздовжню вісь “Асторії” і римо-католицького костелу, то синагога була розташована на їхньому уявному перетині.
Із таким місцем розташування будівлі погоджується й Уляна Паньо. За її інформацією, синагога була у районі автостоянки на вул. Цеглинського. Зрештою, версію розташування синагоги саме там, на вул. Цеглинського, підтверджує і голова єврейської громади Калуша Ігор Кернер. Його батько — один із небагатьох, які врятувалися після єврейських погромів. Крім того, будинок, зведений батьком Ігоря Кернера, і досі розташований неподалік.
Ігор Кернер, голова єврейської громади Калуша:
— Синагога була розташована у районі сучасної вулиці Цеглинського. Якщо повертати на вулицю із боку вул. Підвальної, то метрів за 20 ліворуч побачите п’ятиповерховий будинок. Це — приблизно те місце, де колись була синагога. Синагога, дійсно, була зведена на початку ХІХ століття, однак, окупанти під час Другої світової війни її підірвали. Я народився пізніше. Тож, синагогу мав можливість бачити тільки на фото з архіву — Там її видно не повністю, а тільки — фрагмент. Адже фото було зроблене з боку вул. Підвальної, і сама будівля була захована на будинками. Це була справжня, велика синагога. Окрім неї, були і невеликі, такі собі будинки для молитви. Часто — розташовані навіть у приватних будинках, де люди сходилися на молитви. У Калуші було 6 синагог. І вони діяли за ремісничим принципом. Наприклад, окремо мали свою синагогу шклярі, столярі, м’ясники, чоботарі. І — збиралися на молитву. На свята всі намагалися відвідати велику синагогу.
При кожній синагозі діяли школи вивчення талмуду, де молодь отримувала релігійну освіту. Обов’язковим вивчення талмуду було для хлопчиків від 13-и років. Проте, добровільно до навчання могли приступати і дівчатка.
Надія на посольство
Наразі не дібратися до свідчень, як виглядала синагога. Якщо і можуть бути якісь фото чи її описи, то, швидше за все, вони перебувають в архівах, причому, дістатися до них доволі непросто, переконана Уляна Паньо. Тож, остання пам’ятка, яку ще можна зберегти, — єврейське кладовище. У
Єврейський цвинтар у Калуші без догляду. Фото з http://explorer.lviv.ua
90-х роках минулого століття представники єврейської громади Калуша спільно із підприємствами привели у порядок занедбане кладовище.
— Відколи упорядкували кладовище, туди люди почали ходити, як до парку. А, відтак, почали там розпивати спиртні напої, палити, вживати наркотики. До нашої громади доходили свідчення, що пробували навіть розмножуватися, — констатував на презентації єврейської громади Ігор Кернер. — Ми зверталися із цього приводу і до влади, і до правоохоронних органів. Правоохоронні органи обіцяли “вжити заходи із подальшого недопущення…”, а влада констатувала, що на поліпшення благоустрою коштів не передбачено. Уже нині кладовище — місце, яким цікавляться шукачі металобрухту. Траплялися випадки, коли звідти зникали камені, які потім знаходили на подвір’ях калушан. Хоча, ще кілька років тому кладовищем цікавилися, і люди, приїжджаючи до Калуша, наприклад, із Ізраїлю, приходили туди. Вони вивчали і, можливо, знаходили могили родичів. Зараз нам соромно їх сюди запрошувати, тому що кладовище перебуває у занедбаному стані.
На зустрічі дійшли згоди і щодо подальшої співпраці, зокрема, щодо можливості влаштування кутка громади у постійній експозиції історико-краєзнавчого музею Калущини, який, власне, колись був культурним центром єврейської громади. Кілька років тому громада неабияк відстояла, щоб центр залишися таким, як він є, без добудови другого поверху.
Результатом зустрічі стала також і домовленість про те, що і краєзнавці, і єврейська громада міста надалі співпрацюватимуть і подаватимуть запити до влади міста, і навіть, можливо, до посольства Ізраїлю в Україні. Щоб наголосити на минувшині єврейської громади міста, точніше, на належному пошануванні того, що від цієї минувшини залишилося, і не гаяти часу для того, щоб зберегти те, що маємо.