У селі останнього вояка УПА Петра Пасічного живе 70 вдів

Віче зібрало жителів села, гостей із Івано-Франківська, Калуша, смт Войнилова, сіл Голиня, Студінки, представників Народного руху, Конгресу українських націоналістів, партії «Свобода», організації «Національний вибір», Товариства політичних в’язнів і репресованих.

Перед пам’ятником Петру Пасічному, який відкрили у селі рік тому, встановили мікрофон. Представник КУН Калуша Степан Мисевич та Антон Мазур кладуть до пам’ятника Петру Пасічному вінки із квітів. Загиблого у підпіллі бійця вшановують хвилиною мовчання. До слова запрошують голову Калуської райради Василя Дзундзу.

— Це був такий час. В Казахстані готувалися до запуску Гагаріна, в Москві — до останньої в СРСР грошової реформи, в Києві відкривали першу лінію метро. Пройшло десять років після смерті командира УПА Романа Шухевича. Світовий авторитет Радянського Союзу був такий, що виступити проти них зі зброєю міг хіба що той, хто не боявся за життя. Такі люди знайшлися. Повстанська боївка кілька років переховувалася на кордоні Івано-Франківщини та Тернопільщини. Тепер таких людей ми називаємо героями, — каже Василь Дзундза.

Біля пам’ятника чоловіки із Калуської станиці ОУН-УПА несуть почесну варту із прапорами України та УПА. Представник КУНу у військовому строї символічно вистрілює догори із пістоля. Небо хмариться, збирається на дощ. Голова парафії села Середнє отець Святослав служить панахиду за загиблими підпільниками.

— За наслідками того бою двох чоловіків, Петра Пасічного і Олега Цетнарського було поранено і вони дострілилися, а третій учасник — жінка, Марійка Пальчак, псевдо «Стефа», останнім набоєм вчинила невдалу спробу самогубства, — говорить священик отець Святослав.

Його голос сильно відлунює і переривається. Оголошують хвилину мовчання. Люди замовкають, чоловіки знімають шапки. Лунають ритмічні удари,що звучать як стук годинника. В колі слухачів 90-річна землячка загиблого підпільника пані Софія втирає хустинкою очі. Поряд біля неї дівчинка років п’яти також тре очки серветкою.

— Останній бій дали Петро Пасічний зі своїм соратником. Коли бій відбувся, то лейтенант ходив дивився, хто живий. В них була клятва — не здатися живими. Останню кулю бійці залишили для себе. З ними була дружина Пасічного Марія Пальчак. Вона вистрілила собі в голову, але куля пройшла повз мозок. Коли кадебісти забирали полеглих, помітили, що Марійка жива. Її відвезли в лікарню, і там поставили вартових. Вже через дві години її допитували, — розповідає Василь Дзундза. 

Голова райради видає подяку секретарю Івано-Франківської міської організації Конгресу українських націоналістів Модесту Севериновичу Конраду за активну громадянську позицію та надання інформаційної довідки про останній бій УПА, який відбувся 14 квітня 1960 року під керівництвом Петра Пасічного на Тернопільщині в Підгаєцькому районі.

Марія не видала нікого. «Я була при чоловікові, варила» — такі були її слова, — розповідає Модест Конрад.

Бронзове погруддя Петру Пасічному, який прожив всього 35 років, установлено в центрі села Середнього до 70-річчя УПА коштом меценатів, розповідає голова райради. Пам’ятник, на якому вказано роки життя підпільника, зображає довговидого молодого чоловіка із буйною чуприною. Монумент, розташований поряд із могилою Героям, гармонійно вписується в архітектурний ансамбль села і вже не вперше стає місцем збору селян. Поряд працює школа, народний дім, в приміщенні якого розташувався клуб і бібліотека. Наклеєна на дверях дому афіша запрошує селян 14 квітня переглянути фільм «Нескорений», який знімав у Канаді режисер Олесь Янчук.

Учасниці хору “Надвечір’я”

Віче продовжується. Співанку про Петра Пасічного за мотивами стрілецької пісні «Десь там далеко на Волині» виконує сільський самодіяльний хор «Надвечір’я». До його складу входять сільська бібліотекарка Ірина Іваночко, вчительки, пенсіонерки колишнього колгоспу. Серед жінок — племінниця Петра Пасічного. Вона стоїть посередині. Після виступу учасниця ансамблю пенсіонерка Параскевія розповідає, що сільська громада мріє збудувати в центрі села ще церкву. Вона показує будівельний майданчик тут же поряд.

— Вже відлили фундамент і привезли цеглу та дошки. Головне, щоби була в селі, бо в нас церква є тільки на Божій горі. То дуже далеко, — дивиться в бік гори Параска Савка.

Сільські жінки збирають гроші на церкву. Самі робитимуть оздоблювальні роботи. Шукають спонсорів, які виділять кошти чи допоможуть будівельними матеріалами.

— Я вам хочу сказати, що я дуже люблю бокс. І дуже люблю своїх хлопців Кличків, — говорить тітка Параска. Її сині очі захоплено блищать. — У мене вдома висить на стіні їхня фотографія. Дідо сміється з мене — «Паранько, вклякай!» А я службу Божу за них замовляю. Ксьондзи, як я даю карточку на службу Божу, мусять прочитати. Як були вибори, я ціле село прописала проголосувати за Віталька. Я вмру, аби не виділа, що їх хтось переможе! Я всі його бої пам’ятаю.

Параска Савка розповідає, що із села до Калуша возять лікувальну воду, якою лікують очі. Біля річки — встановлено два хрести. За річкою на вигоні селяни випасають худобу. Параска Савка розповідає, що вдвох із дідом тримають господарство — корову, свиню, козу, курей та індиків.

— Ми спонсорів шукаємо, бо у нас у селі сімдесят вдовиць. А що вони дадуть? Я двадцять років корову доїла і маю пенсію тисячу шістнадцять, — каже жінка.

Будівельник майданчик церкви

У селі Середньому 442 жителі. Більшість із них — пенсіонери. Вздовж дороги кілька хат зруйновані, але вдалині видно високі новобудови.

— Ви думаєте, то із села? То — американки. Побудувала і не живе. Ні одно тут не живе. У мене дочка в Білорусії, а син в Києві. Іде Пасха, то не можу вікна вимити, такі великі, — скрушно зітхає Параска Михайлівна. — Я тільки церкви дуже хочу!

Каже, що отець Святослав і районний депутат Володимир Шиян підготували документи для будівництва церкви. На будівництво треба не так багато — 200 тисяч гривень.

— Нам би тільки вимурувати, а щикатурити я сама умію, — каже баба Параска.

У Калуші у неділю, 14 квітня, була злива і випав перший град. Зранку дощ ішов і в районі, а село Середнє минув стороною. Присвячене Петру Пасічному віче пройшло спокійно і з належним пафосом. Івано-франківський краєзнавець Модест Конрад, який отримав подяку за розвідку історії криївки, на народному віче у селі Середньому запропонував надати Петру Пасічному статус Героя України.