Покинути все — й оселитися у Камарґу! Про рожевих фламінго, Чорну Сару і Нотр-Дам...

Ось які перші думки викликає цей край у Франції. Важко передати красу Камарґу у словах, його треба побачити, а ще краще — відчути на собі.
Переглядів: 934
Покровителька Сан-Марі-де-ля-Мер — Сара Чорна. Фото з архіву Ірини Михалків

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК КАМАРГ

Болотиста місцевість, але сухий клімат.  Лагідне сонце і безкрайнє, просторе, блакитне небо… Тут воно якесь особливе. Надзвичайне світло, яке так притягувало художників й манить їх сюди досі. Меланхолійні осоки та очерети на болотах, поміж яких прокладені добротні асфальтовані дороги, прозорі плеса, солончаки, де в пошуках їжі бродять тисячі рожевих фламінго. На пасовищах, наносних піщаних островах пасуться дикі, білі коні. Людей вони підпускають близько до себе, не боячись їх. Це є своєрідна візитівка Камарґу, як і чорні бики. Відмінність камарзького бика від іспанського — у рогах: в «іспанців» вони пологі, а в «камаргців» — у небо. Також м’ясо цих биків є їстівне. Саме голову бика часто видно, як символ, на будівлях, у кафе, на автомобілях у Камарґу.

Камарґ (з фр. Camargue) — заповідник  на півдні Франції, у дельті річки Рони, де розташовані кілька природоохоронних територій. Загальна площа — 930 кв. км. Це єдина територія у Європі, де все ще збережені реліктові природні комплекси. Флора і фауна тут унікальна. Велика кількість перелітних птахів знаходять собі тут пристанівок дорогою до Африки. Тільки у цьому заповіднику у Європі гніздяться рожеві фламінго. Коли вони здіймаються у небо, то виникає дивне «явище природи»: небо зафарбовується у рожевий колір. Усього у заповіднику налічується близько 300 видів птахів. Що цікаво — у заповіднику відсутні будь-які види хижаків, тому і коні, і бики пасуться вільно, а птахи підпускають до себе людей. Тут — рай для фотографів! Принадні пейзажі, мальовничі заходи сонця, потрясаюче світло — це все притягає фотоаматорів і майстрів фотографії.


УЗБЕРЕЖЖЯ СЕРЕДЗЕМНОГО МОРЯ

На південь від заповідника, між двома рукавами Рони, розташоване містечко Сан-Марі-де-ля-Мер. Тут панують три кольори: білий, червоний та блакитний.  Вже здалеку видно червоні дахи двоповерхових будиночків, стіни яких пофарбовані на білий колір. Віконниці кожного будинку — блакитні, зачинені весь день, щоб тримати прохолоду всередині приміщення. Ошатні, вузькі вулички, мощені тротуари та дороги, багато квітів. Вздовж доріг ростуть платани та сосни пінії, характерні дерева для всього Півдня Франції. У містечку багато туристів, проте немає великих готелів. Та й все узбережжя не забудоване, збережено натуральну флору. Чисті пляжі, прозора вода в прибережних водах, але не надто глибока. Треба пройти з 300-500 метрів, щоб дістатися глибини до пояса. До вух долинає шум хвиль, крик чайок. Навіть якось стає не по собі. Після  українських пляжів, де тільки і чути: «сладкая, сахарная кукуруза, свежиє мідії, халоднає піво, бичкі, пахлава медовая…», а також з усіх боків просто захлинає музика, тут — то неймовірна тиша. Відчувається справжня гармонія з природою. Від моря до кемпінгів — усього 5-8 хвилин. Вздовж лінії узбережжя розташовані шато, будиночки на 2-6 осіб, місця для наметів та автомобілів — хаток на колесах. Усе облаштоване для відпочинку, з якого й користають туристи зі всієї Європи.


Звідсіль везуть чудові сувеніри. Найперше — це, звісно, лаванда і все, що з нею пов’язане: мило, олія, парфуми, сухі квіти, також інші олії, місцевий сир та вино, ромський одяг та прикраси.


САН-МАРІ-ДЕ-ЛЯ-МЕР — СТОЛИЦЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ РОМІВ

На перший погляд, атмосфера у місті — лінива та напівсонна. Але, насправді, все не так. Сан-Марі-де-ля-Мер — столиця європейських ромів. А тиша і роми, як відомо, — —поняття несумісні. В обідню пору у місті сієста, але під вечір щораз більше людей виходить на променад, багато туристів вечеряють у місцевих кафе та ресторанах. У повітрі витають запахи морських делікатесів, оливок та місцевих сирів. Жива музика у виконанні ромських музик привертає до себе безліч зацікавлених. Можна побачити ромок  у кольорових, блискучих одежах, що контрастують зі смоляного кольору волоссям. Усі роми Європи схожі між собою і мають однаковий спосіб буття. Так і тут під головною святинею міста, церквою Нотр-Дам де ля Мер, також є роми. Одні просять милостиню, інші — чіпляються до туристів, пропонуючи їм медальйони їхньої святої покровительки Сари. Чорну Сару (Sara-la-Kali) також вважають ромкою, слово kali в давнину мало також значення «циганка».  Собор — велична фортифікаційна будівля, яка домінує над містом і яку видно здалеку. До неї два рази в рік, а саме 25 травня та 22 жовтня, з’їжджаються паломники — роми з усієї Франції та інших країн. Тут влаштовують свято, одягають свою святу у розкішні одежі, браслети, сережки, притаманні їхній культурі. Місто стало «ромською Меккою», куди  кожен циган-католик мусить приїхати хоча б раз за життя.


Але чому саме Сара — Чорна Мадонна — стала покровителькою циган та рибалок? За переказами, у 40 році після народження Христа на беріг між озером і морем викинуло човен.  У ньому були Марія Магдалина, Марія Саломея, Марія Якові, Марта, Лазар, ще двоє послідовників Христа Максимус та Сідоніус, а також єгиптянка Сара. В подяку за чудесне спасіння вони збудували у тій місцевості капличку Діви Марії.  Сара і дві Марії залишились у Камарґу, де і були поховані, їхні мощі зберігаються в соборі. На місці їх поховання пізніше збудували церкву, як стала фортецею у IX ст. Решта врятованих з човна пішли з проповідями в інші міста південної Франції, на той час Галлії. Таким чином, християнізація Європи розпочалась саме з Камарґу авторитетними свідками головних подій у християнстві — Розп’яття і Воскресіння Христа.


Всередині храму немає розписів. Замість них — дерев’яні, розмальовані скульптури святих.  Головні скульптури — це дві Марії у човні та чорношкіра Сара.  Скульптура Чорношкірої Мадонни знаходиться в гроті під головним вівтарем. Біля неї — сотні світлин ромів, яким вона допомогла, а також — багато скручених записок із проханнями та свічки. З 1912 року храм дозволено відвідувати і не-ромам.