Могилу Дмитра Коржинського поки що впорядкували за допомогою сокир та лопат. На черзі — реставрація надмогильної плити. Участь в експедиції взяли голова Калуської міськрайонної станиці Братства вояків ОУН-УПА Степан Петраш, голова Калуського осередку Товариства політв’язнів і репресованих Ярослав Парцей та члени однієї з міських націоналістичних організацій міста.
Дмитро Коржинський прожив 80 років. Народився у 1893 році у селі Мединя, у багатодітній родині священика Нестора Коржинського, відомого у тодішній Галичині своїми новаторськими акціями у пасічництві та просвітницькою діяльністю. Брати і сестри Дмитра не успадкували просвітницького таланту батька. Однак, Дмитро з малих років відчував потяг до нового, прагнув збагатити культуру селян. Зокрема, саме він познайомив жителів Медині із кінематографом. Як переповідають місцеві жителі, завдяки його задуму у селі був продемонстрований фільм під назвою «Ісус» .
Біографія Дмитра Коржинського — це сторінка історії села Мединя. Нині це Галицький район, до війни ж село належало до Войнилівського повіту. Це за 40 кілометрів від Калуша, тож не дивно, що життєпис галицького диригента , керівника хору Дмитра Коржинського, має пряме відношення до Калуша. Саме тут закінчився життєвий шлях Коржинського. Хоча у Дмитра було більше десяти братів і сестер і десятки племінників, могилу з невідомих причин роками ніхто не відвідує.
— Біографія Дмитра Коржинського — це жива історія нашого краю. Вона, на перший погляд, — типова для років національно-визвольної боротьби, — пригадує голова Калуського осередку Товариства політв’язнів і репресованих Ярослав Парцей. — Дмитро був у родині із 18-ти дітей — наймолодший. Отримав початкову освіту у селі, потім, імовірно, навчався у гімназії. У 30-ті роки став сотником УГА. Коли прийшла радянська влада, був у селі Мединя війтом. Коли національно-визвольний рух перейшов у підпілля, потрапив разом із односельчанами у «партизанку». Очолював підрозділ польової жандармерії. Дітей у нього не було. Під час встановлення радянської влади отримав 10 років заслання. Їх із жінкою вивезли на далекий схід Росії — у Хабаровськ.. Коли повернувся, поїхав у Калуш, бо тут на «комсомольській стройкє» — будівництві заводів хімічної промисловості — колишнім політв’язням можна було знайти роботу. Останні роки життя працював на автобазі сторожем. Жив із дружиною на вулиці Хіміків. Потім обоє повмирали, і як то кажуть, «кінці у воду».
Родичі Дмитра Коржинського проживають у Калуші, Львові, Дрогобичі. Однак, могилу родича ніхто не доглядає.
Дмитро Коржинський був відомим хормейстером та диригентом. Фото з архіву
— Я випадково дізнався, що Дмитро Несторович жив у Калуші. На жаль, не встиг зустрітися з ним за життя. Вже після його смерті хотів відвідати могилу, однак, ніяк не міг знайти місця поховання. Відшукати її вдалося не з першого разу, — розповідає Ярослав Парцей.
У Медині про діяльність Дмитра Коржинського ходять легенди. Однак, достовірної інформації про видатного земляка вкрай мало. Здебільшого його життєпис можна відтворити за спогадами односельчан із Медині, діди і прадіди яких були знайомі із ним особисто.
— Ветеран Української армії Дмитро Коржинський вів у селі Медині просвітницьку роботу. Він був з поважного священицького роду , користувався повагою і авторитетом в односельчан . Ним було організовано драматичний і хоровий гуртки . До читальні тягнулася молодь. Щовечора тут читали книжки, влаштовували диспути. Регулярно проводили репетиції . Сюди приїзджав театр Когутяка зі Львова з п’єсою «Пан Твардовський». Може, відтоді Мединя зажила слави співочого села, — повідомляє автор, який назвався Миколою, на історико-просвітницькому інтернет-сайті села Мединя.
— Давно виношую задум оживити пам’ять про Дмитра Коржинського і вірю, що вдасться довести його до кінця. Дякую Ігорю Сметанському та його соратникам, жителям Медині, які відгукнулися, — каже Ярослав Парцей. — Плита ще достатньо міцна. Плануємо підняти надгробок і почистити плиту, можливо, висадити квіти. Усе залежить від того, на що вистачить сил громадських активістів.
— Дмитро Коржинський — січовий стрілець, засновник «Просвіти», сотник української галицької армії. Кого, як не таких людей, маємо шанувати? — каже заступник голови однієї з міських партійних організацій Ігор Сметанський.
Поряд із могилою Дмитра Коржинського у центрі старого цвинтаря на Височанці — ще багато надгробків, які потребують дбайливої руки небайдужих до історії свого міста громадян. Скажімо, на кільканадцять метрів — могила Петра Каракая — лікаря, на честь якого названо вулицю у Калуші. Сам родом із центральної України, після закінчення війни працював дільничним лікарем у селах Мислів, Рипянці, Яворівці. За розповідями старожилів, Петро Каракай робив операції і перев’язки, допомагав медикаментами повстанцям УПА.
Хащі навколо могили Дмитра Коржинського вирубали волонтери. Частково — сокирою, частково — вручну. Сільська громада села Мединя передала свій внесок на відновлення пам’ятника. Залишилося відреставрувати надмогильну плиту, зробити табличку та огорожу, пофарбувати.
