Останній дивізійник, який живе у Калуші, — 93-річний Ваксиль Наконечний Фото Ярини Парцей Із фільму Тараса Химича «У рамках долі» стає очевидним, що біографія Дмитра Паліїва типова для того часу, але, водночас, і неординарна. Уже з ранньої юності проявляється його дієва, вольова вдача. Дмитро Паліїв народився 1896 року у родині священика. Пластун, спортсмен, юнак вже у 20 років — вояк Леґіону Січових Стрільців, через кілька літ — один із співзасновників Західноукраїнської Народної Республіки. Згодом — посол Польського сейму. Яскравий публіцист і редактор кількох часописів, він міг би зробити кар’єру у польській політиці, але вирішив зі зброєю боротися за незалежність України. Ставши одним з організаторів української дивізії СС «Галичина», загинув 21 липня 1944 року у бою під Бродами, ведучи вояків на прорив з оточення.
Жителі села Перевозець зібралися на заупокійну службу за односельчанином Дмитром Паліївим вранці 27 липня — через 69 років після його загибелі під Бродами. Панахиду за дивізійником відправляє настоятель церкви у селі Перевозець отець Василь. Відправу співає церковний хор. Хлопці у військових строях із громадської організації «Тризуб» салютують вистрілами у повітря із карабінів. Квіти покладає заступник голови районної ради Михайло Срібняк, якому першому надається слово. За ним виступає учасник дивізії «Галичина» 93-річний калушанин Василь Наконечний.
— Він був при штабі генерала Тарнавського. Я прийшов із вишколу, і тоді ми познайомилися, — каже Василь Наконечний. — Звичайно, ми не мали можливості близько спілкуватися, бо потрібно було воювати. А під Бродами він загадково зник. Наші окопи були на другій лінії. Там кулі літали так, як мухи.
Далі до мікрофона підходить голова Івано-Франківської обласної організації політичної партії «Українська Національна Асамблея» Роман Король, за ним — народний депутат IV і V скликань Євген Гірник.
Земляки вшанували пам’ять Дмитра Паліїва
— Дмитро Паліїв — в 1913-14 роках один із організаторів Січового Стрілецтва, організатор листопадового зриву, без якого не було би проголошено Західноукраїнську Народну Республіку, — каже Євген Гірник. — Дмитро Паліїв не був учасником Організації українських націоналістів. Він показує, що український націоналіст може бути різним. Будучи членом польського сейму, він вірив, що боротися можна і парламентськими методами. Так що, не вшановувати цю людину? Цей рік оголошений роком Січового Стрілецтва. На жаль, таких заходів проводиться мало.
Євген Гірник порівнює українську дивізію СС «Галичина» із аналогічними формуваннями у країнах Прибалтики:
— Журналіст Михайло Коломієць один із перших зазначив людей, які боролися за незалежність України. Тоді більшість у селі Перевозець не знали, хто такий їхній односельчанин Дмитро Паліїв. У Литві дивізійників на громадському рівні вшановують. Юрій Андрухович, Тарас Прохасько гордяться, що їхній дід чи вуйко були у дивізії. Їх небагато залишилося. Ті люди, які поставили у селі цю таблицю, заслуговують поваги. Це журналіст Михайло Коломієць і колишній голова сільської ради і Богдан Русинкевич.
Спека сягає понад тридцяти градусів. Мар’яна Масляк, сільський голова села Перевозець, пропонує гостям урочистої акції холодну воду, наливає у пластикові скляночки.
— Я хочу, щоб ми вшановували народних героїв і ніколи не відмовлялися від того, що є, — каже Мар’яна Масляк. — У нас у селі проходить культосвітня, дослідницька робота, проходять літературні заходи у бібліотеці. Я вчиласяу селі Кудлатівці, у школі №3. Ще зі школи пам’ятаю, що у мене виховували батьки і вчителі, що таке є наш народ. Працює у селі народний хор.
Мар’яна Масляк пригощає водою Михайла Срібняка
Хор «Зорепад» — народний колектив, який існує у селі Перевозець вже 40 років. Учасник фестивалю «Пісні Опілля», який пройшов у Рогатині. Жінки — постійні учасниці та обласних концертів у містах Івано-Франківської області.
— Ми б хотіли бути скрізь, готові поїхати до Львова, до Києва, і звичайно, до зарубіжних країн. У нашому репертуарі не тільки колядки, щедрівки, гаївки, а й авторські пісні, мелодію та слова до яких пишемо самі, — каже Галина Русинкевич, керівник хору.
За словами Галини Русинкевич, в хорі співають також 7 дітей. Іноді з «Зорепадом» виступають і жінки із старшого покоління. Всього у колективі не менше 35 учасників.
Жінки одягнені у зелені спідниці, прикрашені шитвом і аплікацією, та білі вишиванки, оздоблені квітами. Кажуть, що одяг самі замовляли, самі шукали кравчиню. Довелося вкладати власні кошти. У кожної з жінок відрізняються намисто і туфлі.
— У нас є однакові туфлі, ось такі, — показують краєчок взуття Леся Андрухів, Оксана Череп’юк, Оксана Пасічник, Віра Череп’юк, Руслана Турлай, Галя Шиян, Марійка Лега.
Зі сцени лунає естрадна музика. Галина Русинкевич та Леся Андрухів розспівують народну пісню. Бідкаються, що в останню мить організатори розпорядилися замінити репертуар, і замість стрілецьких пісень, які підготували учасниці, виконати інші — більш веселі.
Виступає Михайло Мулик — голова станиці дивізії “Галичина
Тим часом перед гостями виступає голова Івано-Франківської станиці вояків дивізії «Галичина» Михайло Мулик. Його виступ приходять послухати група людей, які розмовляють англійською. Це батько та син Майкл та Данило Дичковські — вони приїхали в гості до родичів із Івано-Франківська зі штату Нью-Йорк.
— Мені б дуже хотілося, щоб Україна об’єдналася, — каже англійською Данило Дичковський.
Його дідусь Зеновій родом із Перегінська на Львівщині. Він був учасником дивізії СС «Галичина». Ще у 1944 році розлучився зі своїм братом Орестом, який залишився в Україні.
— Зенко довгий час ховався від СССР у Америці і довгий час не знав, чи Орест живий, — каже Галина Дичковська, доцент, психотерапевт, жителька Івано-Франківська. — Він же був висланий до таборів Сибіру, де відбував заслання, і в 50-их роках повернувся. Тільки у 1966 році дійшла звістка до Америки. Але контактів не було до 1971 року, коли через родичів у Польщі вдалося налагодити контакт.
Данило Дичковський (по центру) з родиною
Урочисте віче з нагоди вшанування пам’яті Дмитра Паліїва оголошують закритим. Голова Івано-Франківської організації УНА Роман Король запрошує всіх на перегляд фільму. Гості прямують до приміщення колишньої їдальні, де організовано показ фільму Тараса Химича «У рамках долі».
