загрузка...

Донька “Роберта”: “Багато років поспіль сниться сон про три смереки на високій горі. Там — могили моїх батьків”

— Коли ми, двоє близнят, народилися батько прислав штафету, щоб бабця приготувала дві перинки, — переказує Віра Мельник


Донька “Роберта”: “Багато років поспіль сниться сон про три смереки на високій горі. Там — могили моїх батьків”

Дата публікації: 2013.08.27 | Коментарів: 0 | Переглядів: 11030

Як часто до трагічного мало відомо про учасників ОУН-УПА, котрі полягли у нерівній боротьбі за волю України. Навіть про керівних, не кажучи про низових. "Роберт" — псевдо крайового провідника УПА Ярослава Мельника. Його ім’я — серед тих, що навічно вписані у скипілі кров’ю скрижалі визвольної боротьби українського народу у Другій світовій війні.

Народився у багатодітній сім’ї у с. Бережниці. Батько Ярослава користувався загальною пошаною односельців, свідченням чого є той факт, що громада обрала його війтом. Після народної школи Ярослав вступає до Рогатинської гімназії, яку закінчує перед Другою світовою війною. Ще юнаком він захопився ідеями українського націоналізму і залишився вірним ним до загину. В цьому важливу роль відіграла та обставина, що у сусідньому селі Угринові жила сім’я греко-католицького священика Андрія Бандери. Туди часто забігав Славко і мав можливість почути запальні слова найстаршого сина, Степана, які глибоко запали у його душу. Восени 1939-го Ярослав трохи вчителював у рідному селі, вирвався з рук енкаведистів при спробі арештувати його і перейшов на підпільне становище. Потім енергійного до гарячковості, запального хлопця призначили керувати юнацтвом ОУН у Коломиї. Згодом “Роберт” працював обласним провідником ОУН Станіславщини і членом крайового проводу ОУН ЗУЗ. Упродовж 1945-1946 років Ярослав Мельник очолював крайовий провід колишньої Станіславської, тепер Івано-Франківської області. Влітку 1945 року одружився з Антоніною Король родом із Войнилова.


Антоніна Король

…Коли Ярослав їхав вступати до гімназії, дорогою сталася оказія. Лиш в’їхавши у Войнилів, як навпроти брами Королів у возі поламалося колесо. Юліан Король запросив подорожніх до хати. Там Ярослав і примітив сині Тосині очі. Їй було всього 14. Пізніше про їхнє кохання напишуть книги. А тоді як виходив Ярослав від Королів, то сказав батькові дівчини: “Ваша донька Антоніна буде моєю дружиною”. Юліан Король віджартувався, казав, що Ярослав закінчить гімназію і стане великим паном, а його Тося — ще школярка...


Аноніна Король на навчанні у Празі


— Пройшов час, батько поступив у Львівський університет на філософію. Мама вчилася у Празі на лікаря, а диплом приїхала захищати також до Львова. Там вони знову і зустрілися. Колись до Львова можна було їхати через Мартинів, добиралися бричкою, а там — ліси з двох боків. Отак, одного разу вийшли з лісу партизани, сказали, що ми забираємо її, бо треба надати допомогу пораненому. Забрали — і більше бабця її не бачила. А потім вони одружилися. Лише весільний стіл був накритий не у батьківській оселі, а у Чорному лісі, у хаті лісника — зв’язкового ОУН-УПА. А весільними дружбами і гостями наречених були молоді побратими з автоматами у руках. Щорік повстанцям ставало важче і важче, — розповідає донька Ярослава Віра Мельник, яка нині мешкає у селищі Войнилові.


Рідкісне фото, яке досі не публікувалося. “Роберт” — зліва, справа — друг Богдан Бандера, брат Степана Бандери. Фото з архіву Віри Мельник


Щоб вилікувати українців від України, енкаведисти мали свої ліки: куля, тюрма, Сибір. Останніми домівками вояків УПА ставали криївки. У глибокому яру біля гори Яворина, неподалік села Липа, була добре захована від людського ока криївка провідника Карпатського краю — “Роберта”. Разом із Ярославом у ній переховувалися його вірні побратими та дружина Тося. У ніч на 13 травня 1946 року гора Яворина почула дитячий плач. У сирій криївці Антоніна народила двійню: сина і дочку, яких охрестили Романом та Вірою.

— Коли ми, двоє близнят, народилися батько прислав штафету, щоб бабця приготувала дві перинки, всього для двох дітей. Батько чекав у Завої під дубом, а бабця мала все туди принести, — поділилася переказами з ”Вікнам” донька “Роберта”.

Криївку Роберта видав зрадник. Його псевдо — “Лиман”. Тоді він був слідчим крайової Служби Безпеки. “Лиман” лише знав приблизне місце розташування штабу-криївки. Може, і не знайшли б, та над криївкою розтанув сніг. Чотири доби тривала облога. 31 жовтня 1946 року дев’ять повстанців вели на Яворині свій останній бій. У криївці виявився ще один зрадник — під псевдом “Ясний”. До останнього набою відстрілювалися повстанці, залишили тільки для себе кулі, щоб не здатися ворогові живими. Так загинули крайовий провідник ОУН Ярослав Мельник, його дружина Антоніна, маленький син, а також їхні побратими. Маленька ж донечка — вижила.

...Вірочка зростала у Карпатах. Не уявляла собі, що у світі може бути щось прекрасніше за високі смереки, сині гори, дерев’яну хату у селі Слободі-Болехівській, трьох сестричок і маму Анничку. А ще дитина гір мала свою таємницю: викопаний у землі бункер.

— Мене ввесь час тягне у гори. І вже багато років поспіль сниться один і той самий сон: три смереки на високій горі. Чомусь думаю, що там — могили моїх батьків, — тужливо усміхається донька Ярослава Мельника.

У Слободі-Болехівській знали, що синьооке худорляве дівча — донька провідника Карпатського краю, а у радянські часи — “головного карпатського бандери” — “Роберта”. Але село мовчало. Лише у 1992 році названа мама Анничка (Ганна Бучко) розповіла Вірі правду про її народження: “Тебе принесла до мене твоя мати Антоніна. Вона двічі тебе приносила. Коли вдруге принесла, сама поклала у корито і каже: “Бережіть її, бо не знаю, чи ще вернуся. Можливо, принесемо до вас ще одну дитину. Якщо ж я не встигну прийти, то знайте, що я родом з Войнилова, там живе моя родина”. Твоя мати зняла медальйон зі своєї шиї і поклала біля тебе. А вже з порога ще раз повернулася і сказала: “Я не знаю, чи буду жива. Чи хтось із нас виживе. Ми йдемо на вірну смерть. Як Віра виросте, скажіть їй, що ми з батьком дуже її любили, але загинули за Україну”.

Над могилою мами Анни вже давно співають вітри. А десь у далекій Румунії діти бавляться медальйончиком, який залишила своїй доньці Антоніна Король. Бо коли голод був, мама Анничка, щоб прогодувати дівчаток — трьох своїх й одну чужу, виміняла той медальйон на борошно.


Вірі Мельник (зліва) — 7 років. У цьому віці дівчинка приїхала до Войнилова

А коли Вірі виповнилося сім літ, у гірське село на заготівлю лісу приїхав Михайло Юрочко, чоловік із Войнилова. Саме він і забрав Віру до Войнилова, і на довгі роки замінив їй батька...

Сьогодні пані Віра проживає у Войнилові, має доньку Оксану та сина Ігора, бавить трьох онуків. Кожного літа, починаючи з 1992 року, Віра Мельник піднімається на вершину Яворини. А разом з нею піднімаються сотні інших людей, не байдужих. Саме там, в урочищі Глибокому, що біля підніжжя гори Яворина поблизу с. Липа Долинського району, щорічно проводиться патріотична акція вшанування погиблих героїв України, борців за волю і незалежність, які полягли у нерівній боротьбі з ворогом у жовтні 1944-го, — курсантів старшинської школи УПА “Олені” та 1 листопада 1946-го — крайовий провідник ОУН “Захід-Карпати” Ярослав Мельник з дружиною, сином та побратимами. Незламні, горді, сильні, як граніт.

загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: