Завдяки спільним зусиллям «Меморіалу» та науковців музейно-виставкового центру місто отримало музей «Калуська в`язниця». Він розташується на вулиці Дениса Січинського. Довгоочікуване відкриття відбулося в атмосфері дискусії, до якої приєдналися членкині Союзу українок Калуша, голова Товариства політв’язнів і репресованих Ярослав Парцей, голова Калуської організації Всеукраїнського об`єднання ветеранів Степан Мисевич, доктор історичних наук Олег Малярчук, школярі та навіть правнучка одного із громадських активістів. Таким чином, презентація зібрала людей чотирьох поколінь.
За припущенням краєзнавців, двері з підвалу Центру технічної творчості вели до будівлі музичної школи №1, де розташовувалася катівня НКВС
…Кілька місяців тому калушанки Ольга Леськів та Євдокія Овчар поділилися з науковцями товариства «Меморіал» своїми спогадами. Ольга Леськів у 1945 році була дитиною. Родина жила у селі Бережниця. Батьки надавали допомогу продуктами Українській повстанській армії. Повстанці із лісу іноді приходили до селян. Господиня готувала їм їсти. Коли двох партизанів затримали у їхній хаті, родину Леськівих за кримінальним звинуваченням кинули за грати.
— Ольга Леськів розповіла, що коли їх сім`ю затримали, вони потрапили до в’язниці у Калуші, — розповідає голова калуського «Меморіалу» Богдан Яневич. — Вона була тоді ще дитиною, але їй здається, що те приміщення, де їх допитували, у музичній школі, то було друге вікно від краю. Каже, що пам’ятає, як уночі вдарили на сполох вартові, бо хтось із в’язнів вискочив через вікно — пробував втікати.
Ідея створити музей виникла після багатьох років роботи товариства «Меморіал». З 2010 року приміщення у підвалі Центру технічної творчості — пустувало. Тут колись тривали заняття технічного гуртка. Потім — калушани тримали велосипеди. Досі тут стоять столярні верстати, на яких вчилися діти.
ЕКСПОЗИЦІЯ — КЛАСИЧНА
— У нас виникла ідея використати цю площу, — веде далі Богдан Яневич. — Слід поставити хрест, встановити пам’ятник. Далі видно місце, на яке привозили в’язнів. Ми припускаємо, що колись там був панський будинок. Варто провести розкопки і переконатися, чи є рештки фундаменту, і як це приміщення могло виглядати. Там треба вивчати невідомі сторінки, і «Меморіал» буде доречним.
Богдан Яневич наголошує, що музей «Калуська в’язниця» міститиме експозицію зі свідченнями про різні періоди національно-визвольної боротьби українського народу. Наприклад, часів війни з татаро-монголами, перебування під владою Австро-Угорської імперії, Польщі. Зокрема, до туристичного маршруту місцями пам’яті національно-визвольної боротьби Калущини включено поховання вояків на пагорбі Слави. За словами голови «Меморіалу», там поховані і російські, і польські, і українські вояки.
За 22 роки існування «Меморіалу» було перепоховано 293 людини, які стали жертвами сталінських репресій на території міста та району. Окрім того, товариство зібрало численні свідчення про репресії калуських в’язнів та репресованих. Підсумками досліджень стали публікації, сюжети на телебаченні, вихід видання «Часопис Калущини». Кульмінація — подання на конкурс Малої академії наук роботи науково-дослідницької роботи «Етапи та методика створення експозиції Калуського музею національно-визвольного руху», автором якої є учень гімназії Богдан Михайлюк, а науковим керівником — Богдан Яневич. У першому розділі дано характеристику джерельної бази за працями доктора історичних наук Олега Малярчука.
Надалі наукове товариство «Меморіал» працюватиме над музейною та меморіальною експозиціями, впорядковуватиме архів. За попередніми планами, він має розташуватися у на другому поверсі колишньої друкарні у центрі міста.
Олег Малярчук взяв слово після Богдана Яневича. Він розповів, що робота архіваріуса сьогодні доступна не тільки науковцям, а і широким колам громадськості, педагогам, студентам, школярам, які цікавляться історією рідного краю.
Олег Малярчук у своїй промові окреслив мету і завдання створеного музею «Калуська в’язниця». Це, насамперед, збір, обробка і аналіз свідчень про репресії.
— Ми маємо в архівах десятки тисяч справ. Це масив документів, вражає своїм інформаційним наповненням, емоціями, — каже доктор історичних наук Олег Малярчук. — Але ці документи писали чужинці — з різних регіонів СРСР. Джерела — всі підтасовані. Якщо почитати радянські газети, то тоді наступив рай на землі… Що ще залишається? Свідчення очевидців — це душа народу. Це дух епохи, який передають люди. Звичайно, не всі дожили до цих днів. І не всі хочуть говорити…
Концепція музею «Калуська в’язниця» буде класичною. Тут відображені різні періоди історії національно-визвольної боротьби українського народу. За зразок взято музей на вулиці Лонського у Львові. Там він займає кілька поверхів, де з великою доцільністю використано всі кімнати, розміщено світлини тощо.
Презентація “Калуської в’язниці” зібрала людей чотирьох поколінь
СТІНИ — МУЗЕЙНИЙ ЕКСПОНАТ
— Експозиція — це в’язничні камери польського, німецького, радянського періодів, світлини тих, хто у різні періоди брав участь у національно-визвольній боротьбі, — розповідає історик Богдан Яневич. — У Стрию є меморіал, є Музей Лонського у Львові, дещо із концепції яких ми могли би взяти за зразок. Експозиція не буде закривати стін.
Самі стіни «Калуської в’язниці» є музейним експонатом, адже на штукатурці можуть зберігатися малюнки і записки ув’язнених. Це — головне.
— Один калуський учитель, який зробив музейну кімнату у підвальному приміщенні школи, поділився досвідом, — каже Богдан Яневич. — Він вважає, що потрібно збивати цеглу і штукатурку, щоб покрити стіни музею антигрибковими розчинами. Але я переконаний, що цього робити не слід, адже стіни «Калуської в’язниці» самі є найважливішим музейним експонатом. Думаю, якщо впродовж зими підсушувати приміщення, то вдасться зберегти його стіни від руйнування.
Можливо, ми зможемо відновити надписи на стінах.
За словами Богдана Яневича, кошторис на створення музею, який був складений два роки тому, складав 30 тис. гривень, після чого поповнень бюджету проекту не було.
— Зараз місто не має коштів — важкий період, — каже Богдан Яневич. — Тому ми самі чистили стіни від облицювання, щоб виявити автентичну штукатурку.
Улітку Іван Солинський та Святослав Петрущак працювали у практичних проектах краєзнавчого гуртка
…До приміщення музею «Калуська в’язниця» заходять хлопці. Представляються – Іван Солинський, студент ІІ курсу Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, та Святослав Петрущак, який навчається на І курсі Калуського коледжу економіки, права та інформаційних технологій Тернопільського національного економічного університету. Хлопці вже два роки відвідують історико-краєзнавчий гурток під керівництвом Богдана Яневича. Улітку 2013 року працювали у практичних проектах гуртка.
— Ми отримали чималий досвід. Для нас історія — це цікаво, — каже Іван Солинський.
Після презентації музею «Калуська в’язниця» товариство «Меморіал» та науковці-музейники працюватимуть над експозицією. Зокрема, і надалі записуватимуть свідчення очевидців.
Збір експонатів проводитимуть у Калуші та Калуському районі науковці історико-краєзнавчого музею Калущини на площі Героїв. Зараз там працює троє співробітників.
— Я і спеціаліст із візуальних мистецтв Артур Єфремов готові вислухати кожного, хто до нас звернеться, — наголошує Уляна Паньо.
— При наявності невеликої техніки ми можемо показати багато інформації. Наше завдання — через сучасні способи і варіанти передавати ту чи іншу інформацію. Ви є свідками наших напрацювань. Ми знаємо, що є, але не знаємо, як було, — звернувся Артур Єфремов до присутніх літніх людей. Він запропонував присутнім сказати свою думку щодо експозиції музею.
ЗБРОЯ ПРОТИ СТРАХУ
На презентацію у музеї «Калуська в’язниця» жінки із Союзу українок прийшли несподівано — збиралися на традиційні збори у вівторок, але прийняли запрошення послухати виступи науковців. Після закінчення жінки проходять коридором підвального приміщення, діляться враженнями.
— Я і не знала, що тут була тюрма, — каже пані Марія, член Союзу українок Калуша. — А ви знали?
Опублікувати спогади можна тільки зі згоди свідків репресій, наголошує голова музейно-виставкового центру Уляна Паньо. Вона поділилася, який саме зібрано матеріал для музею та як він буде надалі збиратися:
— За підтримки благодійного фонду провадимо проект «Місце пам’яті». Ми працюємо із жінками, і багато з них застерігають, що готові говорити, але за умови анонімності. Повага до особистості — це основне. Ми повинні відчувати ту межу, яку не можна перейти.
Як наголошує голова міськрайонної організації Союзу українок Любов Липовська, спілкування із колишніми репресованими засвідчило, що для людей пережитий 70 років тому досвід досі є травматичним. Пережитий страх надто сильний, тому історикам важливо не «перегнути палку», вивчаючи минуле. Натомість, важливо осмислювати минуле силами не тільки науки, а і мистецтва, таким чином, переживши глибоке та щире покаяння, яке і стане зброєю проти страху.
