загрузка...

Ярослав Климишин: «Стрий ніколи не стріляв. Це був науковий патріот»

Меморіальну дошку Миколі Климишину виготовив скульптор Ігор Семак — автор пам'ятника Роману Шухевичу у Калуші. Фото Оксани Тебешевської.


Ярослав Климишин: «Стрий ніколи не стріляв. Це був науковий патріот»

Дата публікації: 2013.11.07 | Коментарів: 0 | Переглядів: 10113

У селі Верхня Калуського району увічнили пам’ять Миколи Климишина. З нагоди відкриття барельєфа та меморіальної дошки на центральній площі біля Народного дому зібралися жителі села та гості із міста Калуша. Барельєф виготовив скульптор Ігор Семак, автор пам’ятника Роману Шухевичу у Калуші.

Бронзовий бюст виготовлено за фотопортретом, який зберігає племінник Миколи Климишина — Ярослав Климишин. Це велике погруддя, яке відображає вольового чоловіка. Внизу — мармурова дошка. Бюст встановлено на фасаді клубу села Верхня при вході зліва, через дорогу від церкви.

Біографія Миколи Дмитровича Климишина відображає шляхи багатьох краян на початку ХХ століття. Народився у селі Мостище 25 лютого 1909 року. Змалку зростав у народному культурному середовищі. Юнаком приєднався до організації «Пласт». Закінчив старшинську школу Євгена Коновальця.

У 20 років здібний юнак їде навчатися до Кракова. Займався поставкою націоналістичних газет, які видавалися у Польщі, доУкраїни. За часів польського панування був заарештований у підозрі замаху на міністра закордонних справ Польщі Броніслава Перацького. Був засуджений до довічного ув’язнення. За словами племінника Ярослава Климишина, дядько отримав таке суворе покарання через принципову позицію.

— Він відмовився на процесі розмовляти польською мовою, — розповів Ярослав Климишин в інтерв’ю «Вікнам». — Сказав, що буде мовчати. Натомість, говорив українською. Отримав покарання — довічне ув’язнення.

Відбув кілька років покарання. Коли почалася війна, організовував підпільну боротьбу українців із радянськими та німецькими окупантами на Волині та Поліссі. Був наближений до Проводу ОУН. 30-літнім одружився із випускницею гімназії із міста Яворів Оленою Недзвєцькою, з якою разом працювали у видавничій справі і поширенні патріотичних видань.


Був затриманий німецькою владою. Пройшов через концтабір Аушвіц. Звільнений у 1944 році. Емігрував до США та проживав у Детройті, де пані Олена померла на п’ять років раніше від Миколи Дмитровича. Климишин Микола працював фінансовим референтом ОУН. Прожив 94 роки.

Як зазначає Ігор Сметанський, заступник голови Калуської міської організації ВО «Свобода», про життєвий шлях Миколи Климишина він може розповідати годинами, оскільки вже більше року збирає дані про його діяльність, а свого часу навіть познайомився з ним під час приїзду того на рідну землю у 1992 році.

— Пане Ігоре, чому ви вирішили відзначити жителя села Верхні Миколу Климишина?
— По-перше, Микола Климишин — соратник лідера революційного Проводу Організації Українських Націоналістів Степана Бандери. По-друге, він — видатний українознавець, доктор наук, дійсний член Наукового товариства ім. Т.Шевченка, який залишив багато цікавих ґрунтовних праць із історії українського підпілля. Я мрію прочитати двотомник його спогадів «В поході до волі», виданий у Детройті, які головний командир УПА Василь Кук назвав дуже цінними. Справа у тому, що це дуже рідкісна книга, але мені пообіцяли знайомі.

— Розкажіть, як вдалося втілити проект?
— Завдяки допомозі моїх соратників по організації (меморіальна дошка і барельєф встанволені з ініціативи «свободівців» Калуської районної і міської партійних організацій. — Авт.) втілився давній задум увічнити пам’ять видатного сина українського народу — Миколи Климишина.  Рік тому ми зустрілися із Оксаною Тебешевською, заслуженим вчителем України. Я кажу: У мене є ідея увічнити пам’ять Миколи Климишина. Вона підтримала мене. Ми домовилися, і за рік нам вдалося здійснити цей задум.

— Які враження від зустрічі із жителями Верхньої?
— З радою душею поспілкувалися із сільською громадою. Щоправда, як на таке велике село, людей було мало. Причина, очевидно, у тому, що цього дня у Кропивнику відкривався новозбудований храм, який люди будували 13 років, і там теж не могло не бути людей. Тепло людських сердець із Верхньої досі зі мною. Після відкриття у сільській їдальні було організовано частування, і я мав нагоду поспілкуватися із сивочолими ветеранами, які дійсно боролися за незалежність України. На жаль, влада не делегували жодного представника. Добре, що було багато молоді. Вони виконали пісні, читали патріотичні вірші. Була літня жінка, яка співала. Поділився спогадами про дядька племінник Миколи Дмитровича — Ярослав Климишин.

Жителі села Верхня зібралися на заупокійну службу за видатним земляком 4 листопада — через 104 роки після народження Миколи Климишина і десять років після смерті. Серце Миколи Климишина перестало битися 4 жовтня у Детройті. Панахиду відслужив священик Верхнянської церкви отець-парох Євген Ткач та диякон Василь Філіпович.  Церковний хор виконав гімн України. Пам’ять героя вшанували хвилиною мовчання. Потім до слова запросили сільського голову Верхні Миколу Філіповича, голову Братства ОУН-УПА Степана Петраша та інших гостей. Ярослава Василівна Попадюк виконала пісню нгатему життєвого шляху Климишина на слова Миколи. Ведучою була Надія Іващишин, підготувалала привітання завідувач позакласною роботою у Верхнянській школі Марія Кузик.

— Дядько був надзвичайно відповідальною людиною. Я пам’ятаю його, хоча бачив мало, бо він 50 років не був удома, відколи у 1936 році його судили у Кракові, — поділився із «Вікнами» Ярослав Климишин. — Потім — по тюрмах, відбував покарання у Лоцьку… Він приїхав у 1992 році зі своєю дочкою Уляною Климишин, завідувачкою кафедри археології університету у Детройті. «Треба встати і подумати, що сьогодні треба зробити для України», —так починав кожен ранок дядько. І щовечора він записував усе, що було важливого вдень. Казав, що треба проаналізувати, що зроблено, і якщо чогось не встиг, зробити завтра. За все життя він ніколи не вживав спиртного. Не курив. Це була дуже богомільна людина. Він молився. Дотримувався заповідей, особливо — любити ближнього, як самого себе. Він ніколи нікого не перебив. Навіть, якщо людина говорила неправильно, казав, що це добре, але можна ще зробити по-іншому. Це була дуже інтелігентна людина. Свідомий громадянин. Розповідав, як вони у Аушвіці останній шматок хліба ділили…

Ярослав Ярославович — заступник начальник цеху складського господарства на ТОВ «Карпатнафтохім». За фахом — економіст.

— Він ніколи не стріляв. Це був науковий патріот, — розповідає про дядька. — Стрий боровся переконаннями. Давав настанови… Його доля склалася трагічно. Син загинув в автомобільній катастрофі. Аварія виглядала дивно, але стрий жодного разу не казав, що було підлаштовано, нікого не звинувачував. Через десятиліття у ще одній автокатастрофі загинула його внучка. Донька Уляна Миколаївна — одиначка. Каже, що не прийнято у США так, як в Україні, в обов’язковому порядку створювати сім’ю. Вона доволі відома на українських теренах. Читала лекції у Львівському університеті.

Під час освяти барельєфа Миколі Климишину вчителі та бібліотекар із Верхньої встановили перед бюстом портрет Миколи Климишина, який намалював художник Микола Когут. Цей портрет також зберігається у хаті Климишиних.

…Миколі Климишину поклали квіти молоді хлопці, які приїхали із Калуша. Петро Цюпа пропонує одну із вулиць у селі Верхня назвати іменем Миколи Климишина, і на його пропозицію вже відгукнувся сільський голова Микола Філіпович.

загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: