Гасло "Воля або смерть!" привезли на "йолку" коломияни. Фото Сергія Бориса Останні події, значною мірою, стали несподіванкою як для більшості простих українців, так і для політиків та керівництва держави. Адже навряд чи міг хтось спрогнозувати, що з доволі скромних за чисельністю акцій у Києві на підтримку євроінтеграції України, що розпочалися 21 листопада, вже за тиждень розгориться настільки масштабна революція.
ПОТРІБНІ ОРГАНІЗАТОРИ…
Буквально за одну ніч — після офіційного призупинення процесу підписання договору з Європейським Союзом — народ самоорганізувався та вирішив діяти. У результаті, рівно на дев’яту річницю Помаранчевої революції 2004 року, люди знову вийшли на Майдан. Як і тоді — стихійно, але — з чіткими вимогами. І хоча нині українці відстоюють своє право на європейське майбутнє, а не підтримують конкретного політика, як це було у 2004 році, між двома Майданами є дещо спільне: приблизно та ж рушійна сила і ті ж антигерої.
— Дев’ять років тому Майдан створювали політики. Нині народ творить його сам. І в цьому принципова відмінність, — вважає політолог Ігор Лановий. — Тому шукати спільне між цими революціями — складно. Незмінними залишилися хіба що антигерої в особах Віктора Януковича та Володимира Путіна. Ініціативнішими та активнішими знову виступають мешканці західних областей, тоді як на сході країни — значно спокійніше. Між тим, Помаранчева революція була більш зрілою. Її активно підтримували студенти та молодь, але не вони були ініціаторами.
Загалом, між близькими у часі революціями в Україні, справді, більше відмінного, ніж спільного. Майдани, насамперед, різнить ступінь підготовки. У 2004-му році до революційного розвитку подій ретельно готувалися, тому дуже швидко були скоординовані дії, визначено лідера та стратегічну мету. Акції сьогодні — більш чисельні, але і більш не організовані. Через відсутність чіткого плану дій виникає ризик, що всі зусилля будуть змарновані.
На відсутності чітких вимог сьогодні акцентує й історик, заступник директора Калуської гімназії Ольга Дороніна, на думку якої, акція непокори, з якої розпочалася нинішня Єврореволюція, є унікальною.
— Зазвичай, народ піднімається проти чогось. Ми ж бачимо протилежне: бажання відстояти ідею євроінтеграції, — акцентує Ольга Дороніна. — Утім, це лише початкова мета, яка далі кардинально змінилася. Народ обдурили. Підписання Угоди не відбулося. Це викликало хвилю обурення. Тому студентська акція переросла у революцію. У 2004 році революцію також спровокував обман — фальсифікації на виборах. Саме через них, як на мене, а не на підтримку Віктора Ющенка, українці рушили на Майдан. Яким буде подальший розвиток подій, покаже час. Але деякі висновки можна зробити вже зараз. Найголовніший із них: обманювати народ, зневажати його думку і політичну волю — не можна. Щоразу, коли це відбуватиметься, люди підніматимуться на боротьбу.
…І ЧИСЕЛЬНА ПІДТРИМКА
Якщо Єврореволюцію розглядати як студентську, то це, безперечно, не перший випадок у світовій історії. Так, у травні 1968 року студентські протести спалахнули у Франції, а у 1919-му та 1989-му — у Китаї.
За словами Ольги Дороніної, революція у Франції тривала всього два тижні і була спрямована проти президента Шарля де Голля, але за цей час до неї приєдналася майже третина населення країни. Поки французи страйкували, економіка країни майже повністю зупинилася. Спроба пригасити протести поліцейськими діями тільки погіршила ситуацію, спровокувавши вуличні бійки та погроми. У результаті — президент погодився на позачергові вибори і вони були проведені вже наприкінці червня того ж року.
— Якби сьогодні революцію в Україні так само підтримало хоча би третина населення, то вона була би приречена на успіх, — підсумовує Ольга Дороніна.
Не менш успішною була ще одна двотижнева революція. В Україні. У 1990 році. Так звана Студентська революція на граніті. Саме з нею, вважає історик, найбільш доречно порівнювати події, які нині відбуваються в Україні.
Революція 1990 року розпочалася з протестного голодування, у якому взяло участь близько сотні студентів. На їхню підтримку застрайкували і всі вищі навчальні заклади Києва, а також технікуми, ПТУ і старші класи шкіл. Мітингувальники перекрили рух транспорту, оточили Верховну Раду, захопили корпуси Університету ім. Шевченка. Студентські акції протесту пройшли в обласних центрах, зокрема, Луганську та Львові. Це був масовий рух за ідеї незалежності України. Молодь закликала однодумців до всеукраїнського страйку, і наступного дня до її акції протесту були готові долучитися не тільки вищі навчальні заклади, а й заводи і фабрики.
— Чимало відомих нині людей, у тому числі і політиків, брали участь у революції на граніті. Зокрема, Олесь Доній, Олег Тягнибок, В’ячеслав Кириленко, Оксана Забужко, які на той час були студентами. Під їхнім натиском владі довелося у найкоротші терміни прийняти цілу низку законів, зокрема щодо проведення нових виборів, націоналізації майна, військової служби. Беззаперечною перемогою стала відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола. Це була одна з найуспішніших студентських революцій, яка змусила владу діяти. Фактично були задоволені всі вимоги протестувальників, — акцентує Ольга Дороніна.
До активних дій влади призвели і дві революції у Китаї. Вони також були спрямовані на побудову демократичного суспільства і звільнення країни. Але студентам довелося пережити побиття, арешти, а у 1989 році — навіть введенням військового стану та залученням армійських підрозділів із танками. У результаті — сотні протестувальників загинули.
— На жаль, у Києві теж не обійшлося без силових методів. Але те, що мало залякати і розігнати Майдан, натомість його укріпило, — стверджує Ігор Лановий. — Після розправи «беркутівців» минулого тижня люди справді були розгубленими, але вже наступного дня «спалахнула» вся Україна і до Києва масово ринули нові сили мітингувальників. Збурилася і міжнародна спільнота. А президент поспішив зняти з себе відповідальність за дії правоохоронців.
Силового розгону Майдану, схильні вважати фахівці, більше не буде. Але — за умови, що кількість мітингувальників не зменшуватиметься, а — наростатиме. Для успіху багатоденної акції важливо, щоб вона розвивалася по висхідній, щоб зростав її масштаб і потужність. Саме так і було у 2004 — наростання числа людей у Києві, кількості і масштабу акцій у регіонах, інформаційного, політичного, фізичного тиску на владу.
На думку Ігоря Ланового, зараз важливо не втратити масовість і динамізм акції. Дрібних пікетів для цього недостатньо. Щоб акція була динамічною і наступальною, потрібно ще більше згуртуватися, виправити помилки, налагодити постійний приїзд людей до Києва, підняти на страйк якомога більше студентів і працівників різних галузей. Головне — тримати у напрузі владу і не давати їй оговтатись.
Хід чергової української революції вирішиться у найближчі дні. Результат значною мірою залежить від рішучості прихильників інтеграції. Не виключено, що Президент таки піде на деякі поступки, скажімо, звільнення якогось міністра чи прем’єра. Інший варіант — застосування сили для впорядкування ситуації, якщо учасники Майдану проявлять слабкість. Хто кого? Запитання залишається відкритим.