“Прізвище Цвєк можна було би написати “Цвях”

Кулінарні книжки Дарії Цвєк — це енциклопедії зі створення домашнього затишку по-українськи, вважають автори проекту “Івано-Франківськ — місто героїв”.
Переглядів: 3071
Дарія Цвєк на все знаходила час: на випічку і на музику. Фото з az-art.com.ua

Цими днями на фасаді будинку 9, що на вулиці Шашкевича у Івано-Франківську, встановили анотаційну дошку знаному українському народному кулінару Дарії Цвєк. Відкриття дошки відбулося 22 квітня в рамках програми міської ради “Івано-Франківськ — місто героїв”.

Онук Дарії Цвєк Андрій Матвіїшин розповів ”Вікнам”, що з дитинства захоплювався бабусиною витривалістю, коли жінка встигала навчати інших, читати лекції для курсистів, заробляючи шматок хліба разом із чоловіком у скрутний для галичан радянський час, — і бездоганно вести домашнє господарство: купувати продукти, місити тісто, майже щодня випікати солодкі торти.

Справжнє прізвище української майстрині на кулінарних книгах писали неправильно. Її прізвище звучить не Цвек, а Цвєк. Дарія  Маркевич одружилася із Левом Цвєком у 22 роки. Майбутній чоловік довго придивлявся до вродливої галичанки. Вони познайомилися на дружній вечірці у Львівській політехніці. Через кілька місяців стрімкого роману зіграли скромне весілля у Варшаві, на яке Дарія одягла улюблений капелюшок із гілочкою мирту.

— Прізвище можна було би написати “Цвях”. Там, де дідусь народився, то прізвище вимовляють м’яко, — розповідає Андрій Матвіїшин. — Дідусь був із бідної багатодітної родини. Семеро дітей, і він був наймолодший, але — наймудріший. Бабця казала, що в той час всі скидалися йому на навчання. Тоді, якщо людина досягала певного успіху, вона могла потім утримувати всю родину. Отож, дідуньо Лев навчався в університеті у Відні.

Хоч знали багато мов, але у сім’ї Цвєків розмовляли між собою тільки українською. Сама Дарія Цвєк походила зі шляхетної галицької родини. Тато Дарії Цвєк, Яків Маркевич, був родом із Городенківщини. Потім, коли дід Яків вийшов на пенсію, вони собі купили хату і поле у Цуцилові.

У Дарії Цвєк залишилося дві доньки, Зоряна та Христина. У Христини — двоє дітей: Ірина, яка проживає під Парижем, та Андрій. У Зоряни — донька Олеся, яка мешкає у Львові. Зоряна Цвєк — викладач германістики в одному із вищих навчальних закладів міста. Вона багато часу приділяє роботі, але не забуває і про настанови, які давала їй її мати, відома українська майстриня Дарія Цвєк. До неділі Зоряна Цвєк обов’язково готує смачніший, ніж зазвичай, обід.

— Не секрет, що в українській традиції — господиня завжди старалася до неділі приготувати смачніший обід, коли за столом разом збиралися діти і батьки ,— розповіла пані Зоряна “Вікнам”. — Так завжди було, ще коли була жива моя бабуся, і в нашій родині. У рідному домі мами і її сестри найбільше святкували Різдво і Великдень. У нас відносно мала родина.

Пані Зоряна — львів’янка. Онук Дарії Цвєк, Андрій Матвіїшин, живе в Івано-Франківську, онучки — у Львові та Франції.


На відкриття пам’ятної дошки зі Львова приїхала донька Дарії Цвєк Зоряна, а також онук із сім’єю. Фото з gk-press.if.ua


— До речі, мені ніколи не доводилося бувати у Парижі, але від племінниці чула, що там ставлення до кухні — зовсім інше, ніж у нас, — продовжує Зоряна Львівна. — На вихідні господиня не готує. Їй немає сенсу варити обід, бо всією родиною йдуть до улюбленої ресторації, до “свого” кухаря.

Дарія Цвєк не раз розповідала про свого батька, інспектора скарбу у Варшаві, який вчив її добрим манерам. Тоді гостини було ритуалом.  Цього майстриня навчала і своїх дітей, пригадує її дочка Зоряна Цвєк.

Родина Дарії Цвєк була приємно здивована пропозицією встановити інформаційний стенд. Як виявилося, таких пам’яток досі ніде немає. 

— До нас звернулися із пропозицією, що є така ідея. Справді, це буде корисним і для підростаючого покоління, — каже Андрій Матвіїшин.

Дошку встановили неподалік від родового будинку Цвєків, де народилися їхні діти. Той будинок родину змусили покинути у 1943 році.


Пластунки 13-го куреня імені Орисі Завісної у Коломиї, серед яких — Дарія Маркевич. 15 червня 1926 року. Фото з архіву Івана Дитюка

— Бабуся і дідусь жили у старому польському будинку неподалік від вулиці Грушевського  у центрі Станіславова. У 1943 році “визволителі” зайняли їхній будинок. Бабуся мешкала на третьому поверсі цього будинку. Дідуньо, її чоловік був вчителем у гімназії. Що могли, вони перенесли, покликавши учнів старших класів. Мій прадід Яків встановив дуже добрі меблі. Вони були вмонтовані у квартиру. І звичайно, їх не вдалося забрати. Минуло 80 років. Тоді був 1943 рік, а зараз 2014 рік. Не дай Бог, щоб історія повторилася...

Андрій Матвіїшин — за освітою лікар-хірург, випускник Івано-Франківського медуніверситету. Працює менеджером фармацевтичної компанії. На відкриття інформаційного стенду прийшов із родиною. Його найстарший син Тарас трагічно загинув. Чоловік виховує двох синів, Марка, якому 21 рік, та 4-річного Назарчика. На відкритті зустрівся із багатьма родичами, яких давно не бачив.

— Цей проект довго готували, і детально узгоджували текст. Хоча я пропонував дещо інший зміст, однак організатори вирішили акцентувати на тому, що бабуня була активною громадською діячкою, зокрема, пластункою, — розповідає пан Андрій. — То на їхній розсуд.


Таку світлину Дарії Цвєк помітсили на інформаційному стенді в Івано-Франківську

На відкриття організували частування печивом, приготованим за рецептом Дарії Цвєк. Однак, родичам його не вдалося покуштувати.

— Родина з’їхалася, якось було не до того. Печиво бачив, але тільки здалека. Може, воно і на користь для фігури? — жартує пан Андрій.

Утім, 21 березня Андрій Матвіїшин святкував день народження, на який його дружина приготувала йому улюблений торт. Очевидно, що за рецептом Дарії Цвєк. 

— У рецепті — головне все: якісні інгредієнти, правильна технологія і добрий настрій. Я скільки себе пам’ятаю, прибігав до бабусі допомогти, — розповів “Вікнам” чоловік. — Чи мак терти, чи горіхи. І постійно був присутній при тих усіх технологіях. То треба бачити.. Завжди дивувався, скільки у бабці сили є, щоб пекти і варити. І руки потрібно було мати не слабенькі. Пригадую тістечка, посипані цукром, і пампушки, і, звичайно, перекладенець!  Смачного!

До уваги читачів — рецепт перекладанця  з книжки Дарії Цвєк “Солодке печиво”, який найбільше люблять рідні майстрині. Перекладанець на святковому столі дуже добре може замінити або і доповнити кремові пляцки, які так чи інакше переважно присутні на наших святкових столах. Особливо ця випічка підходить для тих, хто не любить або не хоче їсти солодке з різними жирними кремами.

Рецепт перекладенця із книги “Солодке печиво”

Складники:
Тісто:
1 кг борошна, 1 скл. сметани або кефіру, 100 г дріжджів, 200 г цукру, 1 склянка топленого вершкового масла або маргарину, 10 жовтків, 1/2 ч. ложки солі, цедра з половини лимона або ванілін.
Горіхова начинка: 200 г мелених горіхів, 150 г цукру, 1 білок, 1/2 скл. настою кави, ванілін.
Макова начинка: 300 г маку, 150 г цукру, 2 білки, 2 ст.л. манної крупи, цедра з половини лимона, 500 г варення без сиропу

Дріжджі розведіть у 2 ст.ложки теплого молока з 1 ст.ложкою цукру і дайте їм побродити. Влийте розчину в посуд з борошном, додайте сметану або кефір, розтерті з цукром жовтки, теплий жир, сіль, цедру або ванілін і замішуйте, доки не з’являться пухирці. Накрийте і поставте в тепле місце, щоб тісто підійшло.

Тоді викладіть його на посипану борошном дошку, перемісіть, поділіть на чотири частини і розкачайте коржі так, щоб два з них — нижній і верхній були товщі.

Перший корж покладіть на лист, застелений пергаментом для випічки, і поколіть виделкою. Накладіть варення і покрийте другим коржем, поколіть його і покладіть начинку з маку, покрийте третім коржем, поколіть і змастіть горіховою начинкою. Усе разом накрийте четвертим коржем, який теж поколіть.

Накрийте перекладанець і поставте, щоб тісто підійшло. Тоді помастіть його білком і печіть у гарячій духовці при температурі близько 200 градусів протягом 45-50 хв. (може і трохи більше, залежить від духовки). Якщо перекладанець засильно припікається, прикрийте зверху вологим папером. Спечений перекладанець холодним обережно зніміть з листа.

Щоб перекладанець був гарнішим, його можна перевернути, а зверху покрити білковою помадкою, яку можна приготувати наступним чином: 200 г цукру залийте гарячою водою (1/2 скл.), додайте 1 ч.ложку оцту, накрийте і варіть. Коли крапля сиропу, спадаючи з ложки, потягне за собою “нитку”, зніміть з плити, додайте 1 ч.ложку вершкового масла і розітріть ложкою до білості. Тоді додайте кілька крапель ромової або лимонної есенції і змастіть перекладанець.