"То було 12 жовтня 2005 року. Мені сниться, що я поїхав у відрядження. Ніби я приїхав, дивлюся — немає хати, а капличка Відновлена каплиця розташована на території парафії УГКЦ святого Михаїла, тож освячення церкви проводив декан парафії митрофорний протоієрей отець Михаїл Бігун. Точніше, священиків було двоє. Освятив відновлену церковцю також о. Олександр Марків. Саме він правитиме щонедільну службу Божу у каплиці.
Михайло обіцяє подбати, щоб у церкві були мощі святого Тадея. Вони зберігаються у Калуші в одному із храмів. Про це будівельник має намір домовитися із настоятелем парафії Української греко-католицької церкви.
КЛІНІЧНА СМЕРТЬ І ЗАГАДКОВИЙ СОН
За кілька годин до відкриття — на подвір’ї каплиці пусто. Двоповерховий будинок Наконечних — за парканом. Пси, що охороняють обійстя, голосно гавкають. Господар заспокоює їх.
— Цить, хлопці!
Збудована каплиця за формою та стилем нагадує середньовічну церкву. Скромна будівля із строгими обрисами увінчана двома банями. Вони накриті бляхою різних кольорів — сріблястого та золотого. Храм прикрашено іконами, які нагадують старовинні. Вікна — схожі на вітражі, зроблені із різнокольорового скла — виявляється, вручну! На підлозі ошатний палас, вишиті рушники, живі квіти. В інтер’єрі відбивається фантазія господаря-майстра.
Михайло Наконечний каже, що цю каплицю він побачив уві сні, а напередодні отримав у казівку до її будівництва, переживши стан клінічної смерті.
— Цю каплицю я побачив уві сні. Таку і побудував. Все робив своїми руками, — каже господар. — Я був три рази на тому світі. Востаннє то було у 2005 році. Я пам’ятаю, що прийшов додому з роботи. Прикимарив. Той момент можу розповісти, — розповідає Михайло. — Був сильний порив вітру. Хата — освітлена. Телефони — глохли. Коли людина помирає, люди навколо бачать її тіло. Я ж бачив сон. Ніби все чорне, все потріскалося, і ніби прах, — розповідає Михайло. — Моя (дружина Руслана. — Авт.) каже, що вона так ревно молилася до святого Тадея, як ніколи. Тоді блаженнійший голос сказав: “Тобі даровано життя… Закінчи непочате”. Мене так запекло, ніби хтось праску гарячу поставив. І тепло пішло, пішло. Я встав із тапчану.
Михайло розповідає, що через якийсь час побачив ще один сон, через який зрозумів, що має робити. Приснилася вже збудована каплиця.
— То було 12 жовтня 2005 року. Мені сниться, що я поїхав у відрядження. Ніби я приїхав, дивлюся — немає хати, а капличка стоїть. Тоді вже 15 жовтня я написав заяву у міську раду. Насалик, Петрів, Сушко, Засядьвовк — ці четверо мені допомагали. А один депутат із земельної комісії мені сказав, що швидше Лімниця потече у другий бік, ніж я каплицю збудую…
СЛАВНИЙ ХЛОПЕЦЬ
Михайло Наконечний народився у селі Цвітова Калуського району. Виріс без матері, яка померла, коли хлопцеві було десять років.
— Тато продавав товар, розвозив його по сільських магазинах, — пригадує Михайло Наконечний. — У 1960-ті роки, знаєте, як було. З дитинства мене виховувала бабуся. Вона — виховала сімох дітей. Своїх племінників, батька яких убили на фронті, двох доньок діда, і мене з братом-небіжчиком.
— Я був молодшим за брата, — веде далі господар. — Після школи — то футбол, то хокей, худобу пас, гриби збирав. Дід був із села Лука. Але мій дідо казав так: “Добре все вміти, але нічого не робити”. І заставляв мене, а я малий був збитошний, помалу всьому вчив. Дивився за ним, так і навчився. Дід Юрко усе життя господарював на землі, але все умів.
Михайло закінчив школу. Служив у армії. Повернувшись додому, одружився із Русланою.
— Її хрестили Галина, але по паспорту — Руслана, — розповідає про дружину.
З Русланою Наконечною не вдалося поспілкуватися, вона готувала гостину до відкриття каплиці святого Тадея.
Біографія Михайла Наконечного
1958 рік — народився у Калуші;
1979 рік — одружився із Русланою.
1980-ті — працює на шахті 50-річчя Жовтня;
2005 рік — пережив клінічну смерть;
2007 рік — розпочав будівництво каплиці святого Тадея;
4 травня 2014 рік — урочисте відкриття каплиці на вулиці Вітовського у Калуші
Капличка (зліва), зруйнована радянською владою
“КАПЛИЦІ СВЯТОГО ТАДЕЯ — 150 РОКІВ...”
Збудовано каплицю в історичному місці. Вулиця Вітовського — мікрорайон, де колись проживали поляки. З двору видно старий калійний комбінат.
Так само, як у внутрішньому убранстві каплиці, фантазію господаря видно і в дворі. Тут і доріжка, і загорожа, і дерев’яний хрест. Доріжка збудована із цегли, “підписаної” латинськими буквами.
— За Австро-Угорщини кожна цеглина підписувалася прізвищем начальника зміни на заводі, який її випускав, — розповідає Михайло. — Якщо цеглина тріснула, знали, із кого питати.
Господар обійстя сам мурував і каплицю, і вимостив цеглою двір.
— Бачите, я все сам зробив. Цементу накидав, змішав із піском. Якусь людину запросити — треба за нею дивитися. Я довго працювати не можу — хребет, — каже Михайло. — Отож, не поспішав, трохи попрацював — відпочив. Під час роботи знаходяться сили.
Нова каплиця живиться за рахунок електропостачання, яке береться із власної хати Михайла Наконечного. Господар і оплачує витрати.
Щоб збудувати каплицю, Михайло придбав хату на вулиці Вітовського.
— У 2005 році я купив цю хату, — розповідає. — Потім до мене приїжджали люди із Польщі. Панові, який до мене жив у цій хаті, було вже понад 80 років. Він розпитував: “А груша іще є?” Я йому показав: груша — є, і родить кожного року.
— Тут — шахтні виробки, — веде далі Михайло Наконечний. — Мій сусід, Володимир Сімків пригадував, що тут раніше була каплиця. Із його пам’яті встановили, що каплицю зруйнували у 1953 році (інших свідчень про це не знайшли. — Авт.).
— Я інвалід праці. Зі своєї пенсії будував. Брав будівельні матеріали зі старої хати.
Щоб збудувати каплицю, Михайло Наконечний розібрав стару панську хату. Будував упродовж семи років.
— Можна сміливо сказати, що цій каплиці — 150 років, — каже будівельник. Адже збудував він її не з чого іншого, як із “панської” цегли. Потім — у роботу йшло все, що було під рукою. Ось, наприклад, коли дах на каплиці перекривав. Старе скло знайшов, і ці вікна я цілу зиму майстрував. Склепав. Поставив. А рішення само собою приходить, що і куди приробити, як красивіше зробити.
“ПРАЦЯ РОБИТЬ З НАС ЛЮДЕЙ…”
Майструвати 56-річний Михайло почав відразу після армії.
— Будівництву мене ніхто не вчив, — зізнається майстер. — Можна сказати, що до всього доходив самостійно. Думаєш — сотні думок у голові рояться. А взявся за справу — і пішло!
Михайло за спеціальністю — шахтар. Працював у шахті імені 50-річчя Жовтня, що у селі Кропивник.
— Вважаю, що тільки праця робить з нас людей, — зазначає умілець. — Можна об’їстися, може набриднути відпочивати, але перетрудитися неможливо.
Після будівництва Михайло Наконечний виготовлятиме бані для церков. Нещодавно йому зробили замовлення будівельники невеликої каплиці у Польщі.
ЩОНЕДІЛІ У КАПЛИЦІ БУДЕ СЛУЖБА БОЖА
Майже всі будівельні матеріали Михайло Наконечний придбав самотужки. Однак допомагали чоловікові небайдужі люди.
— Дуже мені допомогла моя дружина Руслана. Вона готувала, розуміла мене, підтримувала впродовж усіх десяти років, поки здійснилася моя мрія, — каже Михайло Наконечний.
Зокрема, підприємець із Калуша Андрій Драган допоміг будівельними матеріалами. Володимир Сімків — допомагав знайти людей, котрим було відомо про долю каплиці, що її було зруйновано у 1953 році. Добровільні пожертви зробили родина Стефанівських, Надія Савчій, Андрій Савчак, Людмила Паньків, Богдана Гумінілович. Також допоміг Роман Вишінський та підприємство “Синтелон-УА”, Михайло Клим.
— Ігор Бойкович намалював для каплиці ікону святого Юди Тадея, — розповідає Михайло Наконечний. — Я йому нічого не платив за роботу. Він зробив це добровільно.
Господар переконаний, що йому допомагав Господь.
— Я будував на славу Богові і людям. І дуже радий, що моя мрія здійснилася!
Щонеділі у каплиці проходитиме служба Божа.
Довідка.
Юда Тадей — один із дванадцяти апостолів
Юда Тадей — апостол Ісуса Христа, якого не слід плутати його з Юдою Іскаріотським, який зрадив Ісуса.
У середні віки Тадея ототожнювали з братом святого апостола Якова, мати якого, Марія Клеопова, доводилася сестрою Матері Ісуса. Отже, таким чином Яків Алфеїв був Діві Марії небожем (племінником), а Ісусові — двоюрідним братом.
Про його життя і діяльність ми знаємо дуже мало. Вважається, що культ цього апостола, який був близьким родичем Ісуса Христа, був забутий через спільність імен із Юдою Іскаріотським, адже не всі вірні могли відрізнити цих двох апостолів, однак саме до нього християни прибігають у молитвах у безнадійних обставинах. Закінчив своє життя Тадей у муках у Вірменії.
