Ця подія зібрала у приміщенні центральної міської бібліотеки імені Тараса Шевченка колишніх і нинішніх тренерів “копаного м’яча”, гравців і любителів гри мільйонів.
— Та історична гра відбулася 1914 року на Шпацерпляці, що був недалеко теперішнього ПК “Мінерал”, — розповів дослідник історії калуського футболу Ростислав Михайловський. — За ворота слугували по два стовпи — штанглі. Гравці мали заштовхати між них шкіряну кулю — бальон. Автором єдиного забитого м’яча став австрієць Йоганн Кватемберг.
Як виявилося, у Калуші досі проживає родина автора історичного гола — правнук Йоганна Кватемберга по лінії матері — Любомир Гут.
— Моїм прадідом був Йоганн, а дідом — його син Кароль Кватемберг, — каже Любомир Гут. — Кароль був гравцем калуської “Зорі”. Він упродовж багатьох років захищав ворота цієї команди “копаного м’яча”. У роки Другої світової війни Кватемберги виїхали з Калуша в Австрію, де і завершили свій життєвий шлях. Я горджуся тим, що моїми предками були перші футболісти Калуша.
За 100 років Калуш став справжнім футбольним містом з відповідною інфраструктурою: стадіонами, дитячо-юнацькими спортивними школами, добрим тренерським складом. Тут зросли ті, хто приніс краю футбольну славу, зокрема, Петро Кушлик, Мирон Мандрик, Микола Пристай, Олег Гарас із Вістової, Роман Русановський, Михайло Овчар із Кропивника, Сергій Данів із Підгірок, Сергій Романишин зі Станькової. У Калуші, до того ж, розпочав кар’єру футболіста знаменитий Йожеф Сабо.
Калушанин Богдан Морис із ностальгією згадує неспокійні футбольні 1960-70-ті — роки розвою калуського футболу, коли гриміла слава “Хіміка”, “Будівельника”, хотінського “Колоса”, команд із Бабина Зарічного, Студінки і Підгірок.
— Матчі збирали тисячі глядачів, а на стадіонах яблуку ніде було впасти! — каже Богдан Морис.
А уродженець Підгірок, колишній гравець “Хіміка” Ігор Проць з теплотою пригадує свого першого наставника — Ігоря Васильківа:
— Я грав зі шкільних років. Спочатку на підгорецькому стадіоні, а опісля — у спортшколі на Загір’ї. Першим моїм наставником у футболі був Ігор Васильків, завдяки якому маю здобутки у футболі. Грав у декількох командах, зокрема, у калуському “Хіміку”. Тут моїми товаришами по команді були знані калуські гравці: Степан Головінський, Микола Костанкевич, Володимир Сидор, Ярослав Піцик, Іван Дідошак, Василь Гіфес, Микола Олексин, Віктор Панасько, Василь Лоза…
У 1978 році наша команда під керівництвом тренера Бориса Пазухіна здобула Кубок України та стала чемпіоном України. Перпемігши у фіналі команди “Автомобіліст” зі Львова та одеський “Шторм”. Це було найбільшим досягненням “Хіміка”, який отримав малі золоті медалі.
На жаль, через фінансову скруту чимало калуських команд перестало існувати, зокрема, “Нафтохімік”.
Ростислав Михайловський, дослідник історії калуського футболу:
— У 1995 році після перемоги калуського “Хіміка” в аматорській першості України я зустрівся із капітаном калуської “Зорі”, яка виступала в 1935-39 роках у чемпіонаті Станіславського округу футбольного Антоном Миляновичем Луцівим. І він повідав мені історію зародження гри в копаний м’яч (так в 30-ті роки ХХ століття українці Галичини називали футбол) в Калуші.
З його спогадів перший футбольний матч в Калуші відбувся напередодні Першої світової війни у 1914 році. На цьому матчі був присутній батько Антона Луціва — Мілян. Він і розповів сину про цю гру. Першому матчу передувала визначна подія: у Калуші було створене Товариство експлуатації солі поташової (ТЕСП). Щоб відзначити створення підприємства, його керівництво вирішило влаштувати грандіозне свято для інженерів і робітників, які працювали тут. Вирішили потішити публіку видовищною грою, у яку вже грали в Англії, Шотландії, Німеччині, Франції, Австрії.
На Spazerplatz (площі для прогулянок), що знаходилася на березі річки Сівки поблизу Саліни (ТЕСПу) та проходила трохи далі від теперішнього палацу культури “Мінерал”, і відбулося це видовище. На майданчик вийшли команди калуських колоністів (вихідців з Німеччини), що жили як тоді казали на Кольонії (Новий Калуш) і інженерів та робітників австрійців, які працювали тоді на ТЕСПі. За ворота слугували по два стовпи, які були закопані по обидва боки Spazerplatz і які називалися штанглями. Гравці намагалися один перед одного заштовхати шкіряну кулю між штанглями. На тому матчі (метчі) було забито один гол (голь). Пізніше Міляну Луціву вдалося познайомитися з автором забитого м’яча, австрійцем, який працював тоді на ТЕСПі — Йоганном Кватембером.
Вони подружилися. В обох народилися сини. У Йоганна — Карл, а в Міляна — Антон. До речі Кватемберг одружився на українці Теклі Зборовській. Потім Карл став знаменитим воротарем української калуської “Зорі”, а Антон Луців – її капітаном. В роки другої світової війни Кватемберги виїхали до Австрії. Йоганн помер у 1962 році у віці 82 роки, а Карл — у 1982 році, коли йому було 65 років. Обидва поховані в селі поблизу міста Лінца (Австрія).
Про проведення цього матчу в 1914 році підтверджували також гравці “Гашомеру” і “Гакоаху” (Калуш) Яків Зейдельман та Олександр Кульберг, а ще перший професійний калуський арбітр Іван Максим’як. Про цей матч калуських колоністів і інженерів-австріяків також писав в одному із своїх рекламних проспектів про Калуш нині покійний відомий калуський журналіст Михайло Коломієць.
На жаль, цей поєдинок виявився єдиним, бо 1 серпня 1914 року розпочалася Перша світова війна.
