Хрест на Петросі відновлено. Фото Андрія Курташа та Романа Бумбу Але учасники сходження виявили бажання долучитися до доброї справи і хрест все-таки встановити, підкоривши Петрос ще раз, але вже — з відповідним обладнанням. Володимир Шулиндін тоді запевнив, що всіляко цьому сприятиме.
І ось 12 червня група калуських «нафтохіміків» у складі 12-ти чоловік побувала на Петросі і встановила на вершині гори реставрований металічний хрест.
Про те, як проходила підготовка, хто допомагав у реалізації задуманого та про інші важливі деталі цієї події розповідає начальник адміністративно-господарського відділу ТОВ “Карпатнафтохім”, один із організаторів і виконавців впровадження цього проекту Андрій Курташ:
— Після минулорічного підкорення Петроса ми не забули про відновлення і встановлення на горі металічного хреста, — розповідає Андрій Мечиславович. — Нагадував про нашу обіцянку відновити християнську святиню і генеральний директор підприємства Володимир Шулиндін. Маючи у своєму розпорядженні фотознімки зруйнованого природою хреста, разом із головним механіком підприємства Олександром Бобівим вирішили звернутися за допомогою у розробці проекту у наш проектно-конструкторський відділ. Але перед цим у нас була розмова на цю тему із заступником генерального директора з питань капбудівництва Володимиром Микитиним, який запропонував встановити хрест на своєрідному металічному постаменті. Проектанти підприємства на чолі із заступником начальника відділу Миколою Вороблем цю ідею підтримали, внісши і свої конкретні пропозиції щодо зміцнення конструкції хреста. Було, зокрема, запропоновано вмонтувати у хрест товстостінну трубу відповідного діаметру. Також нашими проектантами були розроблені і згідно з ними заздалегідь виготовлені спеціальні пристрої для зведення хреста та його надійного кріплення. Бо, як засвідчили монтажні роботи, без них було б дуже важко хрест підняти і заново встановити.
— Хто виконував ці роботи і брав безпосередню участь у реалізації задуманого?
— Що стосується виготовлення постаменту й виконання деяких інших робіт, то відповідальність за них взяло на себе новостворене на базі підрозділів ПрАТ “ЛУКОР” товариство “Калушкарпат-Сервіс” на чолі з його головним інженером Костянтином Гоманом. Декоративне оформлення постаменту кованими елементами здійснили працівники калуського підприємства “Ковосвіт”. Ці роботи вони виконали безкоштовно, довідавшись, для яких потреб і де будуть ці елементи використані. Тому, користуючись нагодою, хочу подякувати за сприяння і допомогу керівникам ТОВ “Ковосвіт” Віктору Білану та Ігорю Кошку.
— Цікаво було б дізнатися про історію встановлення хреста на горі Петрос? Хто автори проекту, чия ідея?
— Ми сконтактували із журналістом агентства “Укрінформ” Олегом Снітовським, який у 2006 році писав про цю подію. З його допомогою вийшли на автора ідеї встановлення на вершині Карпат хреста. Ним виявився настоятель Української автокефальної православної церкви у місті Тернополі о. Ярослав Вірозуб. З’ясувалося, що саме за його участі та ще більше 50 інших священиків та численних вірян із Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської областей та міста Києва 4 вересня 2006 року хрест на Петросі було встановлено. Як відзначено з цього приводу на вже нами встановленій пам’ятній дошці, яка прикріплена до фундаменту хреста — «на знак прагнення до єднання українських церков”.
Надав отець Ярослав інформацію і про майстрів, які виготовили хрест, висота якого, до речі, нині становить чотири метри. Ними виявилися жителі міста Бучача Ярослав Шептицький та Андрій Шалай. Фігуру розп’яття виготовив Василь Бабала. У телефонній розмові з ними дізналися і про всі необхідні розміри хреста, адже до того керувалися у роботі лише побаченим і світлинами.
— Як був реалізований проект і чи не виникало якихось непередбачуваних проблем?
— Спочатку ми планували приїхати та виконати всі монтажні роботи впродовж одного дня. Але добрий знавець гір, заступник головного інженера з техніки безпеки і екології Роман Бумбу запропонував виїхати до туристичної бази “Едельвейс”, що у селищі Ясіня Рахівського району, після завершення робочого дня у середу, 11 червня. І дуже добре, що ми так зробили. Адже вже наступного дня о 6.00 ми вже були у незамінному для гір ГАЗ-66, яким виїхали до підніжжя Петроса.
І тут важливо сказати, що обрати оптимальний маршрут сходження на вершину і доставки на неї постаменту й інших елементів хреста, а також обладнання та матеріалів нам допомогли працівники місцевого державного підприємства “Ясінянське лісо-мисливське господарство”. Дізнавшись про мету нашої експедиції, директор цього підприємства Микола Ластовецький не лише дав нам корисні поради, але і благодійно виділив вантажівку, підкресливши, що у 2006 році колектив цього підприємства також долучився до того, щоб на вершині Петроса був встановлений Хрест єднання церков України.
У цілому на весь проїзд гірськими дорогами у кузові вантажівки, трикілометровий піший підйом до вершини гори (ГАЗ-66 цей відрізок дороги долав без «нафтохіміків». — Авт.) було потрачено більше трьох годин. І десь приблизно о 10.00 ми приступили до ведення робіт.
— Як були розподілені обов’язки серед учасників сходження на цьому завершальному етапі?
— Зважаючи, що конструкція потребувала ведення зварювальних та монтажних робіт, у складі групи були такі спеціалісти товариства “Калушкарпат-Сервіс”, як електрозварник Андрій Мазур, слюсарі-ремонтники Любомир Кішко та Роман Харів та електрозварник нашого цеху магістральних продуктопроводів Михайло Когут. Керували ними і одночасно допомагали у роботі Олександр Бобів, Костянтин Гоман та старший майстер Богдан Атаманчук. Мені разом із нашими молодими спеціалістами із відділів тендерних процедур і підготовки кадрів Івана Лазоришина та Володимира Місяця випали роботи з очищення деталей хреста та фарбування всієї конструкції. Досвідчений турист і альпініст , директор ФСК “Нафтохімік” Василь Худин, без якого нині не здійснюється жодне сходження калуських «нафтохіміків» на вершини Карпат, та Роман Бумбу теж допомагали і нам, і монтажникам. А ще у їхні обов’язки входило приготування обіду. І з ним, скажу відверто, вони справилися на славу. Особливо усім припав до смаку приготовлений Романом грибний суп.
У цілому на виконання усіх робіт знадобилося майже вісім годин. Слід також сказати, що починали ми їх із молитви, а завершили виконанням Гімну нашої держави. Повернулися на турбазу «Едельвейс» близько 22.00 втомлені, але у дуже піднесеному настрої.
— Чи сприяла погода?
— Вона була просто чудова. А які краєвиди… Зрештою, як мовиться, це краще самому побачити і відчути.
Розмовляв Анатолій ГЕТЬМАНЧУК
