__large.jpg)
Всі речі, які мала родина Онуфрія Франка, віддали на зберігання музеям, які знаходяться в Підгірках та Нагуєвичах — Олесю, Ви — калуська представниця великого і легендарного роду. Іван Франко допоміг придбати у Підгірках землю Вашому прадіду Онуфрію. А чому вибір впав саме на село під Калушем?
— Для кожного з нас найріднішим є місто чи село, де народився, вимовив перше слово, звідки вирушив у світ. Для мене такою малою батьківщиною є Підгірки. Тут моє коріння, могили моїх предків. Життя Івана Франка тісно пов’язане з цим мікрорайоном. А під час святкування сторіччя від дня народження Івана Франка у 1956 році в Підгірках йому споруджено пам’ятник.
Я — правнучка Онуфрія, рідного брата Івана Франка. Це велике щастя та велика відповідальність бути нащадком Франкового роду.
Чому саме вибір впав на Підгірки? У Якова і Марії Франків було троє синів: Іван, Захар і Онуфрій. Батьки померли, коли діти були ще малими. Їхнім господарством і землею заволодів вітчим Григорій Гаврилик. Іван вчився, утримуючи себе уроками, а брати вимушені були тяжко працювати у вітчима і мачухи на рідному обійсті. Онуфрій два роки навчався у Дрогобичі ковальства. Мав хист до різьбярства: простим ножиком вирізав предмети домашнього вжитку й забавки.
Коли Захар (1883 року) й Онуфрій (1886 року) поодружувалися, в нагуєвицькій хаті стало тісно. За родинними переказами, Іван в 1902 році дізнався, що у Підгірках місцевий священик продає хату і шматок землі, і допоміг купити цей маєток братові Онуфрієві. Навесні 1904 року Онуфрій із дружиною Юлією з Дидинських (родом із с. Ясеня Сільна) та сімома дітьми поселився в Підгірках, які дали життя ще одній гілці роду Онуфрія Франка. 22 серпня 1906 року народився їхній наймолодший син Омелян-Володимир — мій дідусь.
— У Вашого прадіда Онуфрія було багато дітей — восьмеро. Чи хтось із такої великої родини залишився у цьому місті, окрім Вас? Хто похований на цій землі?
— На початку квітня 1904 року велика родина Онуфрія і Юліани (з Дидинських) (1861-1945), що складалась разом з ними із дев’яти осіб — Якова (Яся) (1887-1913), Антона (1888-1974), Марини (1890-1976), Розалії (1892-1972), Ганни (1894-1949), Анастасії (1896-1975) та Михайла (1900-1951), переїхала до Підгірок й оселилась у старій, але ще міцній хаті. Омелян-Володимир одружився з Ганною Тацуняк. Після весілля молоді вирішили відокремитись. Почали будувати хату при дорозі на Калуш. Закінчили будівництво у 1935 році. Саме цей будинок є музеєм-оселею родини Івана Франка. У новій хаті Онуфрія 15 квітня 1936 року народився первісток Омеляна-Володимира та Анни Франків, Мирослав-Онуфрій. Через три роки, 19 березня 1939 року, народилася дочка Оксана-Любов.
.jpg)
Олеся Франко з сином
Наймолодшою була дочка Уляна-Людмила. Померла у 1946 році немовлям і похована у гробі свого діда Онуфрія Франка.
Помер Онуфрій 28 липня 1913 року від запалення нирок на п’ятдесят дев’ятому році життя. Брат Захар пізніше згадував: „Добре жилося Онуфрієві. Поставив стодолу, ковальства не робив. Десь у марті пішов на рибу і розібраний заліз у зимну воду й з простуди помер...”
Могила Онуфрія Франка збереглася у південно-західній частині цвинтаря. На ній був встановлений чавунний хрест із Розп’яттям. У 2012 р. за підтримки мера міста І. Насалика було упорядковано могилу Онуфрія і Юліани Франків та споруджено там гранітну стелу. На цьому цвинтарі поховані діти та внуки Онуфрія: Антон та Ганна Франко, Омелян-Володимир з дружиною Анною Франко, Ярослава з чоловіком Василем Турчиним, Михайло та Юлія Франко, Ольга Франко, Михась Франко, Василь Франко. Мирослав Франко похований у Калуші, Ярослав — в Новиці, а Богдан та Іван поховані в братській могилі в Підгірках.
Зараз в Калуші та в Підгірках проживають внуки та правнуки Онуфрія, а саме: Омеляна (Оксана та Олеся з сім’ями), Антона (Роман, Любов, Надія, Іванна, Ігор та Зоряна з сім’ями) та Анастасії (Віра та Галина з сім’ями).
— Коли Ви дізналися, що маєте непросте прізвище?
— З раннього дитинства пам’ятаю, що до нас приїжджали гості з різних куточків України. Серед них були письменники, поети, шанувальники нашої родини. Тому ще в дитячі роки почала усвідомлювати своє знатне родове коріння. Часто в сімейному колі вели розмову про Франка, читали сестрі Оксані та мені казки нашого стрийка Івана та інших авторів.
Портрети Івана Франка, Тараса Шевченка в нашій оселі завжди були поруч з образом Ісуса Христа та Матері Божої.
Пісня і слово домінували у житті нашої сім’ї. Дідуся Омеляна та батька Мирослава запрошували на творчі зустрічі та заходи, які проводилися на Калущині на честь Великого Каменяра. Коли підросла, мене теж брали з собою. Бачили, що маю хист до музики та слова, неодноразового виступала з піснями та виконувала твори на фортепіано. Зауважу, що моя старша сестра Оксана швидко вивчала вірші напам’ять і залюбки декламувала їх. Мушу згадати і про свого сина Назарія, який у чотири роки вперше виступив на сцені і прочитав вірш про Івана Франка. Отже, з покоління в покоління засівалося зерно, з якого проростала шана до нашого талановитого предка.
— Ваш дідусь Омелян розказував про Івана Франка? Якою людиною був Каменяр?
— У Підгірках Іван Франко бував неодноразово – на відпочинку, в гостях, проїздом у Карпати та в справах. За словами діда Омеляна, коли приїжджав Іван Франко, то односельці у неділю чи у свята сходилися, щоб його почути. У вільний час він із стрийком Іваном ходив у ліс по гриби. Він знаходив і показував, бо руками майже нічого не міг робити. Дід ходив також із Франком на рибу. Ще дідусь Омелян розповідав, що “стрийко часто, коли приїжджав у Підгірки, бував у “газетника”. Так односельці називали освіченого селянина Стефана Смольського, батька відомого художника Григорія Смольського. Григорієва сестра Парасковія Ягинчук, яка народилася 1896 року, згадувала про переїзд сім’ї Онуфрія та гостювання Івана Франка в Підгірках: ”Їхали всі на возі, одягнені були в мануфактурну кольорову одіж. У той час усі селяни носили натуральні “зрібні” вишиті сорочки, тому це викликало зацікавленість. Усі вибігали дивитися на новоприбулих сусідів”.
А ще пригадалося мені, як син Омелян Франко та донька Онуфрія Розалія Баб’як згадували: “Уліті Іван Франко часто приїздив до свого брата, мого батька, в Підгірки. Дні, коли гостював стрийко, були особливо радісними не тільки для нашої сім’ї. Як тільки він приїздив, у нашій хаті збиралося повно людей. Кожному було цікаво посидіти, поговорити з Франком. Стрийко також поводився з ними дуже чемно, з кожним вітався за руку. Вбирався він у звичайне вбрання і ніколи не виглядав на пана. Говорив також просто, по-нашому... Стрийко Іван дуже любив дітей. І де тільки побачить малу дитину, покличе до себе, ніжно погладить по голівці, тепло заговорить, якщо має — дасть даруночок. Тому діти до нього горнулися”.
— Якщо видати все, що написав Франко, то вийде більше двохсот томів. У шкільних класах висять поряд портрети Шевченка і Франка. От я особисто вважаю, що Франко заслуговує більше уваги, аніж удостоєний на цей час. А на Вашу думку, чи належно вивчений і пошанований Франко, зокрема і в Калуші? “Просвіта” збирала гроші на реконструкцію, але щось не вийшло. Та чи й справа лише у пам’ятнику?
— Маю світлину біля пофарбованого “золотом” погруддя 27 серпня 2015 року. Навіть не відбулося традиційного віча. Згодом дізналася, що в музеї відбувся захід. Але для кого? Хотілося, щоб ставлення до Франкової родини змінилося в кращу сторону.
.jpg)
— Кажуть, що з Вашого покоління родини Франка Ви — перша, хто почав віршувати. Не так давно вийшла Ваша перша, поки єдина, збірка “Істина життя”.
— Наприкінці 2014 року була видана моя поетична збірка “Істина життя”, яку допоміг видати член Національної спілки художників України Йосип Осташинський з Києва. Також я є співавтором дев’яти всеукраїнських збірок.
9 березня цього року мене прийняли в Українську асоціацію письменників.
Довідка. Олеся Франко — переможець (2014), диплом ІІ ступеня (2016) Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Леся Мартовича, фіналіст Всеукраїнського літературного конкурсу «За Україну!», лауреат-диплом ІІ ступеня ХІХ конкурсу ім. Мирона Утриска (2015) за збірку віршів «Істина життя», призер літературного конкурсу «І мене в сім»ї великій …» (2016).
Вже готова до видання наступна збірка “Щастя без рідного дому немає”. Наприкінці 2015 року, напередодні мого ювілею, заступник міського голови Галина Романко сповістила, що кошти на видання книг закладено в міський бюджет.
— У Підгірках є музей-садиба родини Франка. Але цей музей мало популярний. Як гадаєте, що потрібно зробити для більшої його популяризації?
— Не погоджуюся з думкою, що він мало популярний. Особисто я завжди, де б мене не запрошували, починаю свою розповідь про своє коріння, де народилася та зростала.
Музей-оселю родини Івана Франка було відкрито 30 серпня 1992 року. Були присутні гості зі Львова, Івано-Франківська, Калуша, Нагуєвич. До сьогодні пам’ятаю, як священик греко-католицької церкви Стрітення Господнього з Підгірок Михайло Бойчук освятив музей-оселю і відслужив молебень та з яким піднесенням була виконана пісня “Не пора, не пора” чоловічою народною хоровою капелою „Прометей” під орудою Івана Кримського. Надали і мені слово виступити від молодого покоління Франків.
.jpg)
В нашому родинному музеї відкрито чотири кімнати. Перша кімната розповідає про життєвий і творчий шлях Івана Франка. Друга кімната музею містить матеріали про родину Онуфрія Франка у Підгірках. Третя кімната — Франкова світлиця. Четверта кімната — Іван Франко та Григорій Смольський.
Для більшої популяризації музею потрібно не забувати, хто ми є та на якій землі живемо, на честь кого названо Івано-Франківську область. Тож, щороку потрібно частину коштів місцевого бюджету виділяти на збереження цінностей Франкової родинної спадщини. Особливо болить серце як музиканта, коли дивлюся на свій рояль, подарований музею. В якому він стані?! Слів не можу підібрати. Як хочеться провести вечір в музеї з учнями дитячої музичної школи, щоб вони доторкнулися тих клавіш, на яких навчалася гри їхній викладач. До слова: таке музичне свято нам дозволили провести в Новоград-Волинському музеї родини Косачів, де я з своїми вихованцями виконували музичні твори на роялі Лесі Українки.
У музеї можна проводити презентації книг сучасних поетів та письменників, дитячі конкурси читців тощо.
Вартує також зробити належний ремонт будівлі, щоб у відвідувачів залишалися враження та добра згадка про музей та Калущину.
— Чи залишилась Вам у спадок якась особлива річ чи фотографія? Чи не виникало бажання віддати ці речі в музей?
— Якщо пройтися кімнатами музею, то ми побачимо у першій кімнаті (колишня кімната моїх батьків — Мирослава Омеляновича Франка та матусі Марії Миколаївни Франко) світлини з дитячих років, студентського періоду життя, похилих літ Каменяра. Тут же фотокопії листів Онуфрія Франка до брата Івана, фотографії дітей Петра, Тараса, Андрія та Ганни. Центральне місце в цій кімнаті займає родинне дерево Франкового роду. Над деревом роду висять портрети трьох братів — Івана, Захара та Онуфрія Франків. В другій кімнаті музею (колишня дитяча кімната — моя і сестри Оксани) зібраний матеріал про родину Онуфрія Франка у Підгірках. Є також і куток священика, поета і просвітницького діяча о. Антіна Могильницького. А третя кімната (колишня кімната дідуся Омеляна Онуфрійовича Франка та бабусі Ганни Дмитрівни Франко) — це Франкова світлиця. Там розміщені речі родини Онуфрія Франка, подаровані музеєві. Серед них — вишиті верети і обруси роботи рук Розалії Франко-Гонти, дерев’яні ліжко і шафа, вишивки Анастасії Мельник, яка пам’ятала приїзд Івана Франка на похорон брата Онуфрія у 1913 році. Найважливішими експонатами цієї кімнати музею-оселі є корито, бочка, підсвічник, рамка і куфер, зроблені власноруч Онуфрієм Франком. А у четвертій кімнаті виставлені картини Григорія Смольського. Серед них — „Михайло Франко” (портрет сина Онуфрія) та „Портрет Марії Капець”. Побажання працівникам музею, щоб збільшили матеріал про родину, яка проживала в тому будинку. На жаль, лише одна, невелика світлина є з нашою родиною.
Всі речі, які мала наша родина, віддали на зберігання музеям, які знаходяться в Підгірках та Нагуєвичах.
— Олесю, Ви — відома у місті викладачка дитячої музичної школи. Ви з дитинства хотіли займатися музикою, чи це усвідомлення прийшло з часом? Скільки років віддали музиці? Не було ніколи бажання займатися чимось іншим?
— В нас був віденський рояль 1847 року, ще старший за Франка. Влітку, коли приїжджав з Києва вуйко Дмитро, швагро батька, часто сідав за інструмент та імпровізував. З великим бажанням слухала і захоплювалася його грою. Він мені награвав мелодії дитячих та українських пісень, а я із задоволенням їх повторювала. Від того часу музика стає для мене основним заняттям у житті, яка брала гору над іншими дитячими захопленнями.
— Скільки років віддали музиці?
— Дозволю сказати, що все моє життя — це навчання в Калуській дитячій музичній школі, Дрогобицькому музичному училищі та музично-педагогічному факультеті педагогічного інституту імені В.Стефаника, а також педагогічна робота в Калуській дитячій музичній школі та коледжі культури.
— Ваші вихованці часто беруть участь у різноманітних фестивалях, відкритих уроках, майстер-класу. Які найвагоміші здобутки Ваших вихованців? Хто з них залишився в музиці?
— Я, як і кожний викладач, радію здобутками своїх учнів. Учні є учасниками різного рівня конкурсів, фестивалів, концертів, творчих вечорів та літературних презентацій. Андріана Луцька, Марія Семанишин, Стефанія Сондей, Божена Рига та Зоряна Мельник — переможці та призери Всеукраїнських конкурсів-фестивалів, Христина Гаврилюк – міського конкурсу, а Софія Гринів – шкільного. До нашого класу в цьому навчальному році поступила на навчання моя землячка, з Підгірок Антоніна Сагайдак. За цей короткий час вона отримала ІІІ місце на міськрайонному конкурсі ім. В. Барвінського. Разом із Боженою та Антоніною готуємося до наступного конкурсу.
З учнями Андріаною Луцькою, Стефанією Сондей та Валентиною Луцькою провела відкритий урок на обласних курсах вчителів музичних шкіл в Івано-Франківську, а з ученицею Ригою Боженою дали відкриті заняття в стінах рідної школи, на Тернопільщині та в Новоград-Волинському, де у свій час відбувався і майстер-клас. Зауважу, що Боженка — переможниця, дипломантка та учасниця шкільних, міськрайонних, обласних, всеукраїнських та міжнародного конкурсів. В цьому навчальному році відбувся її звітний концерт, у якому прозвучало 14 творів у її виконанні.
Радію також, що мої випускники Тетяна Олійник, Стефанія Сондей, Тетяна Кочубинська, Марія Семанишин та Анастасія Яковина продовжують справу свого викладача, працюють і продовжують навчання у музичних та педагогічних закладах.
— Порадьте читачам книжку, яка справила на Вас найбільше враження.
— Порадила прочитати поетичну збірку Анатолія Власюка «Осіння ностальгія» та Володимира Горлея «Лірика», в яких звучить щира сповідь щедрого та доброго серця. Тематика різна: є вірші і про кохання та невловиме майбутнє, є про біль за Україною та віра у щасливе майбутнє.
Розмовляла Ірина ЧЕРВІНСЬКА, оглядач