Дмитро Паліїв загинув у “котлі” під Бродами

Сотник Паліїв був душею українства в штабі Дивізії. Він не тільки був активним її співтворцем, не тільки пропагував її реалізацію, але один із перших зголосився добровольцем до неї та став її духовним провідником


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Дмитро Паліїв загинув у “котлі” під Бродами

Дата публікації: 2016.04.25 | Коментарів: 0 | Переглядів: 4663

Цьогоріч на Калущині відзначають 120-річчя з дня народження видатного державного діяча минулого століття, уродженця Калущини Дмитра Паліїва. Дмитро Паліїв, кажуть науковці, — неоднозначна і суперечлива історична постать, адже був рішучою і радикальною людиною, а тому у нього часто виникали суперечності із українськими національно-демократичними об’єднаннями, які виключили Паліїва зі своїх рядів. Дмитро Паліїв вважав неприпустимим розмовляти мовою ворога, піклувався про розвиток доброї освіти для українства.

Дмитро Паліїв народився 1896 року у родині священика у селі Перевозець біля Калуша. Пластун, спортсмен, вже у 20 років — вояк Легіону Січових Стрільців, через кілька літ — один із співзасновників Західноукраїнської Народної Республіки. Згодом — посол Польського сейму. Яскравий публіцист і редактор кількох часописів, він міг би зробити кар’єру у польській політиці, але вирішив зі зброєю боротися за незалежність України. Ставши одним з організаторів української Дивізії “Галичина”, загинув 21 липня 1944 року у бою під Бродами, ведучи вояків на прорив з оточення.


ІСТОРИЧНА НЕОДНОЗНАЧНІСТЬ

У 1920 році Дмитро Паліїв став одним із засновників УВО і членом її начальної команди. Співзасновник Української Партії Національної Роботи, редактор її органу “Заграва”, член ЦК УНДО, посол до польського сейму, в’язень польських таборів.


— Паліїв людина неоднозначна і суперечлива. У деякій мірі — надто радикальна і рішуча, — характеризує старший науковий співробітник музею “Калуська в’язниця” Іван Тимів.Його радикальність і рішучість ставали підставою для суперечностей із представниками різних політичних сил.


Попри те, що незалежність України триває майже чверть століття, українська історія, а зокрема, сторінки її національно-визвольного руху, містять багато білих плям. Тож, постать Дмитра Паліїва на сьогодні також не можна вважати всебічно дослідженою: нині є лише кілька дослідників, які всерйоз займаються вивченням діяльності Дмитра Паліїва. Це — дрогобицька дослідниця, кандидат історичних наук та викладач Дрогобицького державного педагогічного університету Оксана Медвідь та керівник науково-видавничого відділу при Львівській академії друкарств Олег Василишин.


Також у 2007 році наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові підготувало і видало матеріали про життя і діяльність Дмитра Паліїва. Важливим першоджерелом історичної інформації є публікації самого Паліїва — воєнно-історичні праці, спомини, які стали об’єктом вивчення бібліографів, зокрема, і доньки Паліїва — Христини Паліїв-Турчинюк.


— Дмитро Паліїв належав до правого радикального крила політичних націоналістичних сил, видавав та редагував ряд часописів, які пропагували його політику, — каже Іван Тимів. — Цією журналістською політичною діяльністю Паліїв почав займатися після поразки визвольних змагань, і, очевидно, з його погляду, політична діяльність залишалася єдиним можливим методом подальшої боротьби за інтереси українства. Взагалі, в умовах польської займанщини ідея відстоювання українських національних сил, національних інтересів, захист українського від асиміляції й ополячення, напевно, були основною національною ідеєю. І, розуміючи це, Дмитро Паліїв займався такою діяльністю. Він вважав, що журналіст не повинен заломлюватися перед тиском і діями ворога.


У 1935 році Дмитро Паліїв заснував щоденник “Українські вісті”. Ця газета виходила до 1 вересня 1939 року і відстоювала інтереси політичної сили “Фронт національної єдності”, який був створений 1 листопада 1933 року — після того, як Паліїва виключили з УНДО.



Фото: www.bratkozak.com.ua


У газеті “Українські вісті” він засуджував прорадянські настрої у Галичині і на Волині, ініціював низку публікацій на тему археологічних відкриттів Галицько-Волинської держави.


— Цікавою була його позиція стосовно української армії. Коли почалася радянсько-німецька війна, на думку Паліїва, українці повинні були взяти у ній участь, але не як партизани, а як вишколена військова одиниця. Тому він підтримував тут частину мельниківського проводу, яка схилялася до ідеї створення регулярної армії у складі німецького війська, — каже Іван Тимів.


У Дмитра Паліїва виникають суперечності із українськими національно-демократичними об’єднаннями, які його виключають зі своїх рядів. Тож, Дмитро Паліїв  створює Фронт національної єдності, рупором якого є “Заграва”.


     


— Після поразки національно-визвольних змагань, коли український націоналістичний провід вже був за кордоном, а в галицькому суспільстві була невизначеність, апатія, політичні угрупування не знали, на що їм орієнтуватися, а політичні сили почали між собою ворожнечу. У тих умовах потрібно було також діяти. Так був створений тижневик “Заграва”. У цьому часописі Дмитро Паліїв виступав за неприйняття політики Польщі і Радянського союзу щодо українського народу, — каже Іван Тимів.


У публікаціях “Заграви” порушується широке коло питань. Це, зокрема, захист інтересів українців, розвиток культури, об’єднання українства, звіти про діяльність націоналістичних структур. Звичайно, Дмитро Паліїв був одним із найактивніших авторів часопису. У статтях він розмірковував, що саме служба українців у польському війську є найтяжчим покаранням на знищення українського національного життя. Важливими якостями українців Дмитро Паліїв вважав пильність і витривалість. Він заявляв:


”У нас нема ні пильності, ні витривалості, ні амбіцій, через це ми бідні і обездолені, бракує нам характеру”. Така позиція мала дати привід задуматися політичним діячам і зайняти активну позицію за інтереси українства.


— Проблемним він вважав і брак доброї освіти для українства, — каже Іван Тимів. — Паліїв вважав, що малоосвіченість спричинить крах професійних життєвих перспектив молоді. І тому закладав боротися за український університет у Львові. Дуже цікавим є його міркування стосовно мови: на його думку, ніколи не можна вживати мови ворога, бо мова переможця в устах переможеного — це є мова невільника.


Дмитро Паліїв у своїй діяльності намагався поєднувати як легальні, так і нелегальні методи боротьби.


ПАЛІЇВ І КАЛУШ


Дмитро Паліїїв у 1938 році, у рамках агітаційних виборчих поїздок відвідав Калуш і Войнилів, побував на Коломийщині і Зборівщині.


— Голова Калуської станиці ОУН-УПА Степан Петраш пам’ятає, як виглядав Дмитро Палїів, і просив про це розказати, — каже провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи Микола Когут. — 11-річним хлопчаком Степан Петраш був присутнім у Галичі під час пропагандистських поїздок Паліїва. Петраш його запам’ятав як високого, середньої комплектації чоловіка, який гарно виступав, звертався до всіх на “ви”. У спілкуванні було відчутно, що Дмитро Паліїв — людина начитана, патріот. 


Паліїв був великим ентузіастом створення української регулярної збройної сили, і став одним з ініціаторів створення 14-ї Дивізії Зброї СС “Галичина”. У червні 1944 року Дмитро Паліїв разом із Дивізією виїхав на фронт під Броди. Тут “Галичина” зайняла свої бойові позиції. Із 14 до 24 липня йшли кровопролитні бої. За тим, що відомо, Паліїва востаннє бачив дивізійник Верига з товаришами в ніч з 21 на 22 липня між Почапами і Хильчицями, при черговій спробі прориву з оточення.


—  То був котел, — пригадує у коментарі ”Вістям Калущини” контррозвідник дивізії СС “Галичина” Василь Наконечний. — Більшовики оточили німецьку частину і нашу. Основна вина була на німцях, вони не витримали наступу. Головний же удар прийшовся на 30 полк, він був ядром. Помилка була у тому, що дивізію розтягнули на кілометри. А її не можна розпорошувати по лінії фронту. Нас оточили. Але хлопці кілька днів відбивали атаку, точилися запеклі бої. Проблемним було і те, що напередодні стояла страшна засуха — така, що навіть жаба не мала з чого води напитися. А потім пішли дуже сильні дощі. Коні не могли тягнути гармати, бо було болото. Там щось неймовірне творилося. Але, дякувати Богу, якось пробили на 6 кілометрів оточення і почали відступ.



Могила Дмитра Паліїва на цвинтарі дивізії СС Галичина


Дмитро Паліїв загинув у бою під Бродами. Питання його смерті залишається дискусійним. За одними даними, у нього потрапила ворожа куля, за іншими — загинув від вибуху снаряду. Є також версія, що перед наступом від посперечався із німецькими офіцерами і його застрелили.


У 2007 році у Львові була відкрита меморіальна дошка Дмитру Паліїву, а у Перевозці меморіальну дошку встановили на шість років раніше, з ініціативи калуського краєзнавця Михайла Коломийця.



Меморіальна дошка Дмитрові Паліїву у Перевозці  

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: