У Другу світову війну у Рогатині розстріляли майже дев’ять тисяч євреїв

Після масового вбивства євреївнавіть зелень на місці злочину ще впродовж багатьох років була іншого відтінку: дві жовто-зелені "плями" серед поля суцільної зелені, — розповідає Михайло Воробець


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

У Другу світову війну у Рогатині розстріляли майже дев’ять тисяч євреїв

Дата публікації: 2016.06.13 | Коментарів: 0 | Переглядів: 5568

Рогатин — місто великих контрастів і — моторошних таємниць. У часи Другої світової війни Рогатин став місцем масових розстрілів: тут знищили майже дев’ять тисяч євреїв, яких звозили з усіх околиць і навіть — сусідньої області. Біля мурів церкви Різдва Пресвятої Богородиці у часи Другої світової окупанти також розстріляли 24-х українських націоналістів. Міська влада планує створити історичний комплекс, який слугуватиме концентрацією не тільки цих, але і багатьох інших фактів про історію Рогатина та відомих рогатинців.

У 1999 році у Рогатині відзначали 800-річчя з часу заснування міста. У Рогатині проживали євреї, поляки та українці.


— Єврейська громада поселялася, в основному, у центральній частині міста. І всі майже будівлі, що зараз у центрі — єврейські. На периферії, недалеко від центру, в основному проживали поляки. Вони мали тут свій костел, який датується 1666 роком і нині є пам’яткою архітектури XVII століття. У 1874 році, за архівними даними, була побудована польська школа. Спочатку вона була чотирикласною, потім — шестикласною, а у 1935 році отримала право називатися “седьмикласова підшефна людова школа імені маршалка Юзефа Пілсудськего”. У цій школі, де навчання велося виключно польською мовою, навчалися поляки та євреї. Рідко — українці, бо батьки неохоче віддавали своїх дітей на навчання до польської школи, боячись ополячення, — розповідає ”Вікнам” член спілки краєзнавців Івано-Франківської області, Почесний громадянин Рогатина Михайло Воробець.



Будівля школи збереглася до сьогодні і входить у число найдавніших шкіл не тільки на Рогатинщині, але і Прикарпаття загалом. Раніше — “червона” школа, нині це середня школа №2 I-III ступенів міста Рогатина.


На подвір’ї школи у 1928 році поляки побудували польський клуб “Звязда” на півтисячі сидячих місць. Тут був амфітеатр, сцена, ніша для духового оркестру, зали для тренувань. У фундамент заклали герметичну капсулу із текстом на польській мові: “В ім’я Боже”.


У 1944 році, коли Рогатин звільняли від німців, центральна частина міста зазнала бомбардувань. Снаряди влучили у костел, церкву Різдва Пресвятої Богородиці, кілька центральних будинків. Один зі снарядів повністю зруйнував польську “Звязду”.


Коли розбирали завали, майстер-будівничий непомітно вилучив капсулу та заховав її у себе вдома. Його донька Яніна Козачек, вже за часів незалежності України, передала цю капсулу Михайлові Воробцю разом із деякими документами про школу. 


Це — не єдині ексклюзивні документи, якими володіє краєзнавець. Так, у нього зберігається оригінал паспорта українського патріота і священика з Рогатина Дениса Теліщука.


— Це дуже визначна постать для Рогатина, — каже Михайло Воробець. — Денис Теліщук був великим українським патріотом і  не покинув рідного краю, коли виїжджали інші священики у 1944 році. Його три сини загинули за волю України. У 1941 році  Денис Теліщук добровільно очолив повітову управу — тут був безлад, повний хаос під час нападу німців. Коли німці взяли владу у свої руки, управа була допоміжним органом, яка змушена була підкорятися наказам. Проте Денис Теліщук відстоював інтереси людей, боровся проти знущань німецької влади.



У 1945 році радянське НКВД арештувало Дениса Теліщука і він був засуджений на 10 років ув’язнення. Потрапив до мордовських таборів, де і помер. 


— Мене як краєзнавця цікавила його доля. І я домігся його реабілітації, адже був членом реабілітаційної комісії при райраді. Мав доступ до його кримінальної справи й отримав деякі документи цієї справи. Крім того, маю паспорт Дениса Теліщука церковного зразка. Це дуже цінний документ, — каже краєзнавець. 


“На руках” у Михайла Воробця — є й інші історично вагомі документи: листування та фотографії видатного композитора, музикознавця з Рогатина Бориса Кудрика. Відомості про особистий життєвий шлях музиканта досить скупі, що не є дивним, адже посмертна реабілітація відбулася лише в 1993 році.


— Мені вдалося отримати дозвіл на його реабілітацію, — каже Михайло Воробець.



Довідка. Борис Кудрик (10 червня 1897 — † 28 березня 1952) — видатний музикознавець, композитор, педагог, диригент, піаніст-імпровізатор, майстерний акомпаніатор, музичний діяч та музичний критик , автор підручника з історії української музики («Огляд історії української церковної музики», 1937 р.). Відомості про особистий життєвий шлях музиканта досить скупі, що не є дивним адже посмертна реабілітація відбулася лише в 1993 році. До цього часу тема Кудрика — одне з численних табу в українській культурі, а за двадцять  років після реабілітації науковий інтерес до постаті Кудрика не пожвавився.


— Я переглядав особисту справу Бориса Кудрика — він був арештований у Відні у 1945 році і засуджений на 10 років ув’язнення. Для Рогатинської школи мистецтв імені Бориса Кудрика я подарував альбом і стенд із копіями документів.


Оригінали всіх цінних історичних документів Михайло Воробець планує передати в історико-краєзнавчий музей Рогатина, який — у процесі створення. Із приміщення майбутнього музею “переселили” усі комунальні служби міста.



Михайло Воробець — літописець історії Рогатина


— До мене звернулися люди, які захотіли, щоб у нас у місті був музей. Вони просили виділити одну кімнатку для облаштування експозиції. Але ми вирішили підійти до цього більш масштабно. Якщо створювати такий музей, то тут має бути унаочнена вся історія Рогатина: від давніх часів до сьогодення. Тому ми переселили комунальні служби і повністю вивільнили приміщення під музей. Зараз тут триває ремонт, встановлене опалення і, думаю, за місяць-другий цей музей почне функціонувати. Плануємо облаштувати цілісний історичний комплекс, де, крім того, що можна буде заглибитися в історію, відвідувачі зможуть придбати і сувенірну продукцію, — повідомив міський голова Рогатина Сергій Насалик.


ПІДЗЕМНА ІСТОРІЯ


Поруч із приміщенням майбутнього музею — підземний хід. Нині він — закритий дерев’яним щитом і — замурований. Це — не єдиний підземний хід, який існує у Рогатині: вся центральна частина міста — у підземеллях. Колись, під час татарсько-турецьких набігів, підземні ходи слугували місцевим мешканцям захистом та укриттям. І Рогатин у цьому плані — не унікальний. Дивним є те, що досі такі унікальні пам’ятки історії залишаються недослідженими. Жодного плану підземних ходів у Рогатині не збереглося. Однак, їхню протяжність та спрямованість можна моделювати за переказами та спогадами. Так, церкву Святого Духа та церкву Різдва Пресвятої Богородиці сполучав підземний тунель. Такий самий хід йшов від костелу до храму Різдва Пресвятої Богородиці. Тунель знайшли і на вулиці Валова. 


— У 1957 році у Рогатині, біля бібліотеки, ранньою весною комунальники ломиками довбали жолобки, щоб стікала вода. Під час одного із ударів лом просто “провалився”. І всі побачили підземний тунель, — розповідає Михайло Воробець. — Я тоді пропонував зайнятися вивченням підземелля. Але до пропозиції поставилися байдуже. Поки добували лом, ми із робітниками встигли побачити, як виглядає цей підземний хід. Його ширина — приблизно 2,5 метри, висота — у ріст людини з піднятою рукою. Побудований з каменя на вапняному розчині. При вході — дерев’яні двері із одвірками. Коли майстри взялися рукою за двері, вони розсипалися у попіл. Там було розгалуження у дві сторони. Напевно, ті тунелі йшли до костелу, а від костелу до замку Любомирських.


Також краєзнавець пригадує, що під час спорудження пам’ятника Роксолані у 1999 році також був провал землі. Відтак, довелося робити насип, щоб пам’ятник не похилився. Ще один провал місцеві мешканці пригадують у 1932 році — в центрі міста, біля гімназії.


— Одні кажуть, що тунелі проходять біля Чортової гори. Другі — що тягнуться аж до лісу. Однак, у мене є сумніви щодо такої значної протяжності підземних ходів. Бо, якщо у підземеллях не було системи вентиляції, то люди там би не змогли довго протриматися.  Думаю, підземні тунелі поєднували великі об’єкти, божі храми, центральну частину міста, — вважає Михайло Воробець. 


Одні із найбільших підземель розташовані під церквою Різдва Пресвятої Богородиці: коли приблизно 10 років тому там очищали підвальні приміщення, то знайшли 12 тлінних останків: чоловічих, жіночих та дитячих. Місцеві краєзнавці припустили, що це — представники єврейської громади, які заховалися у церкві від переслідувань і могли отруїтися, щоб не потрапити до рук німців. Рогатинці зібрали ці останки та перепоховали на старому єврейському кладовищі.



МАСОВІ РОЗСТРІЛИ

Біля муру церкви Різдва Пресвятої Богородиці 13 грудня 1943 року німці прилюдно розстріляли 24-х українських націоналістів. Найстаршому було 53 роки, а молодшому не виповнилося й 17-ти. Уже за часів незалежності України Михайло Воробець зібрав відомості про кожного з них. На місці розстрілу встановили барельєф, а на міському цвинтарі — братську могилу.
 

Загалом, історія Рогатина перенасичена трагічними сторінками масових розстрілів. Найбільше постраждала єврейська громада. До початку Другої світової війни у Рогатині проживало приблизно 3500 євреїв. З приходом німців, частина їх покинула Рогатин, але більшість — залишилася.


— Коли прийшли німці, вони одразу організували гетто, яке займало територію західної частини міста, — розповідає Михайло Воробець. — Німці наказали євреям розібрати надмогильні камені з їхнього кладовища і вимостити ними тротуари. А тоді чоловіків забирали на роботу. За рогатинським цвинтарем (де зараз вулиця Василя Стуса) німці сказали викопати дві великі ями. Пояснили, що там буде або цегельня, або склад пально-мастильних матеріалів. Ями були шириною 10 на 10 метрів і глибиною 5 метрів. Німці постійно вимірювали, чи рівні стінки. Проте, як потім з’ясувалося, вони робили це для окозамилювання. На гетто євреїв зібрали 19 березня 1942 року, тримали їх цілу ніч, а наступного дня завантажили на машини і низом, вулицею Галицька, мали відправляти на поїзд і везти хтозна-куди. Так  свідчили очевидці, яким вдалося врятуватися. Як тільки машини під’їхали до під’їзної дороги (біля теперішнього бурякопункту), німці зупинили автотранспорт та сказали всім вийти. Під дулами автоматів євреїв повели до викопаних ними ж ям. Тоді, впродовж одного дня, розстріляли близько 3500 людей. Мені на той час виповнилося сім років і ми з батьком та сусідами ходили до тих місць. Я бачив дві ями, “по вінця” наповнені тілами чоловіків жінок і дітей. Після цього масового вбивства навіть зелень на місці злочину ще впродовж багатьох років була іншого відтінку: дві жовто-зелені “плями” серед поля суцільної зелені.



Загалом таких “акцій” у Рогатині було чотири. Адже, після того, як німці розстріляли місцевих євреїв, гетто почало поповнюватися за рахунок євреїв з навколишніх сіл. Їх розстріляли у вересні та грудні 1942 року. Остання ліквідаційна акція відбулася у липні 1943 року — тоді привезли євреїв із Львівської області. Таким чином, у Рогатині за різними даними, розстріляли до 9000 євреїв. З них третина — місцевих. Врятувалися — одиниці.


— Я зустрічався із жінкою, якій на момент тих подій виповнилося сім років. У ніч, коли євреї сиділи у гетто і не знали про свою долю, мати дівчинки відчувала біду. Вона дала доньці невеликий клуночок із речами та звеліла пролізти попід колючим дротом й бігти вдовж ріки Гнила Липа до села. “Може, хоч ти врятуєшся, бо ми вже ні”, — сказала вона доньці. Дівчинка ходила селами, але ніде не затримувалася на довго, бо люди боялися залишати у себе єврейку. Вона знайшла притулок у селі Заланів, у бездітних родичів дяка, — каже Михайло Воробець.


У пам’ять про масові розстріли єврейська громада спорудила пам’ятні знаки. Також нині у Рогатині відшукують надмогильні пам’ятники — ті, з яких за німецької окупації були вимощені тротуари. На сьогодні на старе єврейське кладовище привезли 5-6 причепів таких надмогильних каменів. Після завершення пошукових робіт буде вимощена алея пам’яті.


Сергій НАСАЛИК, міський голова Рогатина:

— У Рогатина — багато трагічних сторінок в історії. Це — і розстріли українських націоналістів, і єврейської громади. Також тут на території міста розташовані поховання турецьких воїнів з часів Першої світової війни. Тож відчуваємо бажання співпрацювати зі сторони турецького посольства. 


Крім того, у місті є цікаві, але ще зовсім недосліджені факти, як, приміром, старі підземелля Рогатина. Тому плануємо не тільки облаштувати історико-краєзнавчий музей, але й поступово досліджувати нашу історію, відновлювати підземні ходи. Для міста — це не тільки пізнання самих себе, освітній і виховний процес нашої молоді, але й — краєзнавча та туристична перспектива. Нині Рогатин відомий лише кількома пам’ятками архітектури, зокрема, церквою Святого Духа, яка під опікою ЮНЕСКО. Але місто має суттєво більший туристичний потенціал. Найближчим часом плануємо створити туристичний маршрут та розвивати місто у цьому напрямку.

Автор: VIKNATV

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: