6 серпня 1989 року колона демонстрантів прибуває до місця проведення першого несанкціонованого мітингу біля кінотеатру & В інтернет-версії газети «Вікна» від 9 серпня 2016 року я прочитав повідомлення Калуської міської ради: «Калушанин Анатолій Неділенко у 1990 році одним з перших вивісив жовто-синій прапор». Влада згадала людину, яка мала свою позицію щодо самостійної України.
Повчально і гідно хвали. Тільки б дав Бог твердої пам’яті, щоб не забути вдруге.
«Саме тому, ще коли навколо висіли червоні прапори, 30 квітня 1990 року, перебуваючи на посаді завідуючого відділом освіти, пан Анатолій одним з перших вивісив жовто-синій прапор над міським відділом народної освіти як символ незалежності України», — йдеться у повідомленні.
З приводу сказаного необхідно внести корективи, адже йдеться не про особу, а краєзнавство, яке є частиною історії нації. Щоб не бути голослівним, додаю фотографії.
ПЕРШИЙ СТИХІЙНИЙ МІТИНГ
Першими прапороносцями і розповсюджувачами національної символіки на Калущині були члени Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух, які з березня 1989 року щонеділі та в свята виїжджали в села району і за його межі, проводили під розгорнутими синьо-жовтими прапорами збори із селянами, які виходили з церкви. Залишали їм національну символіку і поверталися в Калуш.
Похідні групи розповсюджувачів національної символіки повертались у Народний Дім і урочисто заносили синьо-жовтий прапор в зал, де щонеділі після обіду проходили збори Товариства «Відродження»-Рух.
Прапори встановлювали на авансцені й інформували присутніх про результати поїздки.
За «чиєюсь» вказівкою потайки було замінено замок у вхідних дверях в Народний дім. Але той «хтось» не врахував зухвалості «відродженців».
В зв’язку з цим, 30 квітня 1989 року, автор цієї статті вирішив провести збори Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух біля пам’ятника Тарасові Шевченку. Повернувшись із поїздок в села, похідні групи «відродженців» розгорнули синьо-жовті прапори. Такого вільнодумства не витримав перший секретар міськкому компартії – прибув агресивно налаштованим на збори і наказав мені припинити провокувати владу. Я відмовився виконати наказ.
Він був освистаний присутніми і ледве вибрався з їхнього оточення.
Цей інцидент призвів до стихійного мітингу, адже «відродженців» підтримали перехожі калушани.
2 червня 1989 року в палаці культури «Юність» відбувся концерт хорової капели із рідного села Тараса Шевченка Моринці, яка гастролювала в Івано-Франківську і була запрошена Товариством «Відродження»-Рух до Калуша.
Під час концерту «відродженці» Федір Бандура, Микола Гривнак і Богдан Плескун підняли в залі синьо-жовті прапори, а після концерту під цими прапорами провели гостей до автобусів у зворотну дорогу.
Прапороносці були оштрафовані Калуським міським судом — кожен на 500 карбованців.
Мене як організатора теж було оштрафовано на 500 карбованців. Після моєї відмови платити прийшла судовиконавець і описала майно. Документи – в архіві Калуського міського суду і в приватному архіві автора.
Василь Івасюк від імені громадськості Калущини і делегацій від міст Одеси, Чернівців і Львова зачитує вимогу – резолюцію мітингу «Калуш сьогодні і завтра» до Калуського міськкому компартії та компартійної міської та районної рад із приводу загрозливого екологічного забруднення повітряного середовища, території та водного басейну за течією поверхневих вод та річкових артерій від захімізованого Калуша річками Лімниці і Дністра до Чорного моря. Ліворуч від нього – Роман Шмігельський. Праворуч – Ігор Меркун, кандидат наук, співпрацівник науково-дослідного інституту галургії. Єдиний з числа екологів-науковців, який виступив на мітингу на підтримку вимог громадськості та засудження злочинного ставлення компартійної влади до екології, здоров’я народжених і ненароджених
МІТИНГ НА ЗАХИСТ МОВИ І ПОДАЛЬШЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ
Чи варто нагадувати калушанам про їхню участь у несанкціонованому мітингу на захист української мови 6 серпня 1989 року під сотнями синьо-жовтих прапорів? А також про їхню участь під сотнями синьо-жовтих прапорів на екологічному мітингу «Калуш сьогодні і завтра» на стадіоні «Хімік» 10 вересня 1989 року, де виступив кандидат у депутати Верховної Ради СРСР виступив Дмитро Павличко? Він сказав: «Коли я виїжджав з Києва, мене застерігали: будь вельми обережний, краще не їдь, в Калуші багато бандерів! Я бачу, тут усі банедри!»
Обидва мітинги підготувало і провело Товариство української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух.
10 вересня 1989 року, під синьо-жовтими прапорами, відбулася зустріч Дмитра Павличка з педагогами, учнями і виборцями в актовому залі Крилоської школи Галицького району.
Вночі відбулася провокація «невідомих»: підпал у полі кількох скирт колгоспної соломи. Наступного дня на світанку КДБ і міліція звинуватили у підпалі рухівців-педагогів і учнів Крилоської школи, і почали активне слідство. З приводу цієї події я відправив телеграму на ім’я генерального секретаря ЦК КПРС, голови ВР СРСР Михайла Горбачова. Одночасно, виїжджаючи на з’їзд Народного Руху України в Київ, я попередньо відправив телеграму на адресу президії З’їзду Народного Руху України. Наступного дня переслідування було припинено.
Зустріч Дмитра Павличка – кандидата у депутати Верховної Ради СРСР з виборцями Калуша на екологічному мітингу «Калуш сьогодні і завтра» 10 вересня 1989 року на стадіоні «Хімік»
Зустріч Дмитра Павличка – кандидата в депутати Верховної Ради СРСР з виборцями села Грабівка Калуського району 10 жовтня 1989 року. Синьо-жовті прапори були суворо заборонені, тож, згідно із законом, окружна виборча комісія позбавляла кандидата права продовжувати балотуватись
Після завершення символічного живого ланцюга з нагоди 71-ї річниці Злуки ЗУНР і УНР 21 січня 1990 року на нинішній площі Героїв відбувся багатолюдний мітинг. Автор цих рядків, виступаючи на мітингу, запропонував місце для встановлення щогли й підняття українського, синьо-жовтого прапора – навічно. У випадку наруги над національним прапором я озвучив пропозицію громадськості наступного ж дня закрити Калуський міськком компартії та КДБ. Обидві пропозиції були поставлені мною на мітингу після завершення живого ланцюга на почерговe голосування і прийняті одноголосно.
Матеріали для монолітно-бетонної основи закріплення металічної щогли з окремих елементів, з’єднаних за допомогою різьби, «відродженці» виготовили заздалегідь надійно.
Після завершення символічного живого ланцюга з нагоди возз’єднання ЗУНР із УНР на Площі Героїв Калуша відбувся багатолюдний мітинг. Я запропонував місце для встановлення флагштока і підняття українського національного прапора – навічно. У випадку наруги над національним прапором я запропонував наступного ж дня закрити Калуський міськком компартії та КДБ. Обидві пропозиції почергово було поставлено на голосування і прийнято одноголосно
Прапор майорить і майорітиме вічно! В минулому навколо щогли росли ялини, але міська влада не вберегла їх від браконьєрів і підживлення хлорно-соляним розчином.
2 квітня 1990 року депутати міської та районної рад в день першої української демократичної спільної сесії й пішли у церкву Архистратита Михаїла. Національний прапор на чолі колони ніс автор цих слів.
2 квітня 1990 року. Депутати міської та районної рад в день першої спільної сесії першого демократичного скаликання йдуть в церкву Архистратита Михаїла
Декілька речень щодо підняття синьо-жовтих прапорів на будівлях рад і адміністративних закладів. 27 березня 1990 року перша українська демократична установча сесія Калуської районної ради і 2 квітня 1990 року – перша українська демократична установча сесія Калуської міської ради прийняли Ухвалу проводити сесійні засідання під синьо-жовтими прапорами. Аналогічні ухвали прийняли депутати всіх сільських рад. Свідчення цьому – письмові протести прокурора міста й району на адресу депутатського корпусу міської та районної рад з вимогою відмінити прийняті ними ухвали щодо використання національної символіки як протизаконної. Отже, використання національної символіки, хоч локально, але набрало тоді офіційного статусу.
Щодо згаданих «червоних прапорів», станом на квітень 1990 року:
— нових «червоних прапорів» і гасел міськком компартії не вивішував;
— підготовчих заходів на підприємствах, організаціях і установах з метою проведень першотравневого параду не проводилось;
— традиційної стройової муштри студентів професійних училищ і учнів шкіл на вулицях під маршову музику духових оркестрів, з метою проходження колонами повз трибуну, міськком компартії не проводив;
— розбірної трибуни для компартійної верхівки району з нагоди першотравневого параду 1990 року міськком компартії не встановлював.
Щодо трибуни у випадку її встановлення. До прибуття компартійної верхівки району трибуну мали захопити члени Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух, вивісити синьо-жовті прапори і провести віче.
ОСТАННІЙ ПАРАД БЕЗ ЧЕРВОНИХ ПРАПОРІВ
Щодо 9 травня 1990 року – Дня Перемоги. На Площі Героїв зустрілись у парадних офіцерських мундирах з орденами й медалями на грудях десяток-другий ветеранів. До них приєдналися представники міськкому компартії і компартійна верхівка В.О. «Хлорвініл».
Було тихо. Без звучання фронтових пісень і традиційних мелодій духового оркестру. Без червоних прапорів. Збір був недовготривалим: вишикувались у малочисельну колону і вирушили вулицею Терешкової, як вона тоді називалась, на Височанку до «штика» – символу російської слави.
До того ніким непомічений, я вийшов при наближенні колони зі скверу на тротуар. Всі повернули голову, немов проходячи повз трибуну. Я добре видимою кривою палицею, немов диригентською паличкою, почав рахувати ряди колони. Це викликало в них бурчання. Я подав команду: «Лівою! Лівою! Лівою!». Це ще більше розладнало ряди. «Хто там крокує правою?!» – запитав я. В рядах колони я нарахував біля 150 останніх ленінців. У хвості колони розсипною ходою йшло ще два-три десятки «визволителів» із коштурами замість автоматів.
Це був останній парад «визволителів» у Калуші. Людей, які депортували українців на Сахалін і Заполярне Коло, і які встановлювали комуно-партійну репресивну диктатуру на Калущині.
П’ятитисячний загін районних комуністів опинився в полоні громадськості. Інформація представників Калуської міської ради під час появи – аж 30 квітня 1990 року – «жовто-синього прапора над міським відділом міської освітти», засвідчує і підтверджує, що станом на той час практично не діяло Товариство української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта», членами якого були вчителі-шлункарі, а не патріоти України. Так звана інтелігенція – члени письменницької студії «Підгір’я» – подалась у безстрокову відпустку.
На завершення хочу привітати і побажати успіхів учасникам першого Калуського екстреного форуму збирачів усної народної творчості про національно-визвольний рух останнього десятиріччя ХХ ст. і першого десятиріччя ХХІ ст. на Калущині під гаслом «Як це було», що відбувся 22 серпня 2016 року.
Довідка. Добиваючись зустрічі з Генсеком Брежнєвим 1972-го року з вимогою “забезпечити згідно Конституції СРСР усебічне практичне, суспільно-політичне функціонування української мови на Україні” у формі відкритого протесту проти русифікації України, Василь Івасюк здав у ЦК КПРС свій партійний квиток.
Ініціатор, засновник і голова Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух на Калущині, 1989-1995 рр.
Засновник і голова Демократичної партії України на Калущині.
