ЕкоЕнергія



Пригадування чи вигадування? Як обирали першого міського голову Калуша

Ганна Дутка (з чоловіком Юрієм) – організатор первинних осередків Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух серед працівників дитячих закладів району. Секретар установчих зборів «Відродження»-Рух


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Пригадування чи вигадування? Як обирали першого міського голову Калуша

Дата публікації: 2016.10.18 | Коментарів: 0 | Переглядів: 4798

2 квітня 1990 року, перш ніж іти на першу українську демократичну сесію міської ради, депутати-комуністи на світанку провели нараду в міськкому компартії, де визначилися, як і за рахунок кого, хоч якось востаннє утриматись при владі. Вихід був знайдений, але мінімально ефективний.

«2 квітня 1990 року у залі ПК «Мінерал» зібралася сесія новообраної міської ради, – пригадує міський голова Калуша Роман Сушко... – У залі було 100 депутатів: 20 з них пройшли від Комуністичної партії на чолі із першим секретарем... 80 – це ті, які прийшли від громадських організацій: НРУ, товариства «Просвіта», товариства «Відродження». Це ті товариства, які сформувалися буквально за 1988-1990 роки та почали нову епоху у місцевому самоврядуванні і політиці Калуша в цілому – пригадує Роман Сушко» (Газета «Вікна», № 34, 26.08.2016).


Ні, насправді у залі було 96 депутатів. Адже чотири кандидати у депутати міської Ради у першому турі не були обрані. Їх замінили представники товариства «Відродження», які були обрані депутатами міської ради в другому турі виборів 22 квітня 1990 року, про що засвідчує «Повідомлення виборчої комісії по виборах депутатів Калуської міської Ради» (Газета «Зоря Прикарпаття», 25 квітня 1990 року).


Отже, не 80, як стверджує Роман Сушко, а 76 тих, «...які прийшли від громадських організацій»: НРУ, Товариства «Просвіта», Товариства «Відродження».


2 квітня 1990 року, перш ніж іти на першу українську демократичну сесію міської ради, депутати-комуністи на світанку провели нараду в міськкому компартії, де визначилися, як і за рахунок кого, хоч якось востаннє утриматись при владі. Вихід був знайдений, але мінімально ефективний.


При 49-ти мінімум необхідних депутатських голосів від кількості присутніх у залі депутатів, для обрання на посаду голови міської Ради, депутат-комуніст Роман Сушко одержав 54 голоси, в тому числі 20 голосів від депутатів-комуністів, одного депутата-комсомольця і 26 — від депутатів Товариства «Просвіта» – сателіта міськкому компартії. Сім голосів були підкуплені від перебіжчиків від Товариства «Відродження».


На той час головою Ради обирали депутати депутата з числа депутатського корпусу, а не виборці.


З метою ефективного керівництва мерією Калуша Роман Сушко екстрено подався на курси до Львівського університету вивчати «Римське право» за бюджетні кошти міської ради.


Судячи з подальшого управління мерією, іспити склав успішно. Через 39 днів «11 травня 1990 року – вибори делегатів на... 28 з’їзд компартії України... Дали згоду балотуватися і виборчою комісією зареєстровані: ... Сушко Роман Васильович – голова міської ради народних депутатів» (Газета «Зоря Прикарпаття», 9 травня 1990 р., №73). За конкурсом чомусь не пройшов. Як засвідчують компартійні документи обласного комітету компартії, що зберігаються тепер в Державному архіві Івано-Франківська, прізвища товариша Романа Сушка як такого, що здав свій компартійний квиток, не значиться.


Сушко мав би знати, а не «пригадувати», що НРУ на Калущині, станом на час проведення першої багатопартійної виборчої кампанії до всіх рівнів рад не був зареєстрований у місцевій компартійній владі. Тому, згідно з компартійними законами, перехідного етапу від однопартійної комуністичної до багатопартійної демократичної системи, не будучи зареєстрованим у якості політично-громадського суб’єкта, НРУ на Калущині не мав права від свого імені висувати кандидатів у депутати жодної ради.


КОЛИ УТВОРИВСЯ РУХ НА КАЛУЩИНІ?


Народний Рух України на Калущині як окремий політично-громадський суб’єкт бере початок з 19 листопада 1989 року – дня проведення міськрайонної установчої конференції, що відбулась у палаці культури «Юність».


На цій конференції неофіційний Рух, що діяв під прикриттям Статуту і Програми Товариства української мови ім. Т. Шевченка, в особі одноіменного Товариства «Відродження», після проведення Всеукраїнського установчого з’їзду Народного руху України, 8-10 вересня 1989 року в Києві оголосив себе офіційним НРУ на Калущині. Причому одночасно залишаючись Калуським міськрайонним Товариством української мови ім. Т. Шевченка «Відродження».


Таке колективне співіснування було далекоглядним стратегічним і тактичним баченням укладачів Статуту і Програми Товариства української мови ім. Т. Шевченка й Статуту і Програми Народного руху України.


Від міськрайонного Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження» на Калуській міськрайонній установчій Конференції НРУ було 507 делегатів без жодного комуніста. Від Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта» було десять самоделегованих осіб – серед них 4 комуністи. Від Долинського умовного руху присутніми були два представники, від Рожнятівського умовного руху – один останній кандидат у члени КПРС.


Чому Сушко переставляє місцями в часі: «... товариство «Просвіта», товариство «Відродження»»? Дозволю собі внести корективи і за часом, і за місцем подій. Товариство «Просвіта» було створене з метою розколоти і паралізувати діяльність Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух. Товариство «Просвіта» в Калуші було проектом міськкому компартії.



Документ підтверджує мету міськкому компартії і компартійної влади про екстрене створення кишенькового Товариства «Просвіта» з метою ліквідації Товариства «Відродження»-Рух зсередини.


Документ підписаний «головою виконкому Калуської міської ради». Це засвідчує, що Товариство «Відродження»-Рух стало національно, ідейно, політично та організаційно домінуючою політично-громадською організацією на території району.


Прізвище голови Товариства «Просвіта» названо, а прізвище таємного наглядача діяльності Товариства «Просвіта» – заступника голови комуніста Романа Сушка не названо. Таким був неписаний закон у кадровій політиці компартії: перший, виконавець, – на видноті, а другий,  невидимий, контролює. 


4 березня 1989 року о 23.35 автору цих рядків зателефонували незнайомі й запропонували невідкладну зустріч. «Місце зустрічі?» – запитав я. Чомусь пауза. Очевидно, не чекали згоди.


– Біля кінотеатру «Аврора».


– Буду о 24 годині,
– відповів я.


Незнайомцями були члени координаційного центру підготовки міськрайонної установчої конференції Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта» – комуніст Роман Сушко і ще одна особа, вже покійна.


Ультиматум – без вступного слова, з боку пана Сушка:


— Негайно на зборах розпусти товариство, інакше КДБ учинить з тобою, як Бог з черепахою.

— Розпуску товариства не буде, – відповів я гінцеві.


Козачки вирішили добитися бажаного офіційно в присутності представника КДБ і наказали прибути на співрозмову 9 березня у штаб координаційного центру, який знаходився в редакції компартійної газети «Зоря Прикарпаття».


На «запрошення» компартійних гнучкошиєнків з метою почути їхні вимоги прибуло декілька членів Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух. Господарі редакції в присутності представника КДБ вдруге ультимативно затребували вже через компартійну газету розпустити незаконне Товариство «Відродження»-Рух. Основними ультиматниками були комуніст Роман Сушко і виконуючий обов’язки редактора газети «Зоря Прикарпаття» комуніст Ярослав Олійник.


Перший від імені КДБ повторив вимогу-погрозу, сказану ним під час нічної зустрічі, другий — звинуватив Товариство «Відродження»-Рух в імпортуванні антикомуністичного перевороту з Молдавії.


Саме в цей час у Молдавії відбувався національно-визвольний рух. «Відродженці» вкотре відмовили ленінцям в їхніх домаганнях і запросили всіх прийти на чергові збори Товариства «Відродження»-Рух 12 березня 1989 року.


Через тиждень, 19 березня 1989 року, козачки міськкому компартії провели установчу конференцію законного Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта» і прийняли «Звернення учасників Калуської установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка до мешканців Калуша та району».


«... Закликаємо всіх вивчати праці В. І. Леніна з національного питання культури, мови і керуватися ними повсякчас» (Газета «Зоря Прикарпаття», 26 квітня 1989 р., № 66).


Зверніть увагу: «Звернення» написане педагогами-членами Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта» і членами письменницької студії «Підгір’я», не без участі її голови-байкаря.


Після зустрічі з яничарами, я разом із секретарем Товариства «Відродження» Юрієм Дуткою поїхав у село Вістова.


Громадськість села у клубі відзначала 175-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Нас зустріли гостинно. Запропонували без обмеження в часі сказати слово. Ми, не повторюючи один одного, вклалися в один кількахвилинний регламент. Результат не забарився.


Педагоги-матері школи Вістови, на відміну від абсолютної більшості педагогів, не виправдовувалися, стверджуючи: «Та я записалася би в той Рух, але, знаєте, в мене діти (внуки), поступають в інститут. Якщо я буду членом Руху, вони не складуть екзамени».



Перший первинний осередок НРУ на Калущині  педагогів і учнів Вістівської восьмирічної школи, створений на підставі Проекту Програми НРУ за півроку до проведення Всеукраїнського установчого З‘їзду в Києві. Ввійшов до складу Товариства «Відродження»-Рух. Очолила первинний осередок Руху педагог Довжанська Галина Іванівна.


Тут варто назвати небагатьох педагогів-жінок із числа активісток-організаторів перших первинних осередків Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух. Наприклад, Ганна Степанівна Дутка, секретар установчих зборів Товариства «Відродження». Вона написала на першому протоколі установчих зборів Товариства «Відродження» 17 січня 1989 року: «Я стала учасницею видатної події». Вона – організатор первинних осередків Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух серед працівників дитячих закладів району.


Євдокія Василівна Романів – педагог Грабівської школи, організатор і голова первинного об’єднаного шкільного і сільського осередку Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження». Представники КДБ і влади часто її перестрівали і попереджали. Євдокія Василівна організувала ходу грабівчан під синьо-жовтими прапорами на несанкціонований мітинг у Калуші 6 серпня 1989 року, коли з метою саботування мітингу міськком компартії відмінив усі рейси внутрішнього районного сполучення.



Євдокія Романів — педагог Грабівської школи, організатор і голова первинного об’єднаного шкільного і сільського осередку Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»


Довжанська Галина Іванівна – учитель восьмирічної школи с. Вістови. Ініціатор створення і голова першого первинного педагогічно-учнівського осередку НРУ на Калущині. Осередок організовано за п’ять місяців до проведення установчого З’їзду НРУ в Києві.


Щерба Василина Василівна – вчитель Калуської спецшколи-інтернату № 1, співзасновниця первинного педагогічного осередку Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух.


Шалапська Віра Василівна – вчитель Калуської спецшколи-інтернату № 1. Співзасновниця первинного педагогічного осередку Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух. Депутат Калуської міськради першого українського демократичного скликання 1990-1994 рр.


Яцущак Марія Михайлівна – вчителька Перевозецької школи, організатор і заступниця головисільського первинного осередку Товариства «Відродження».


Духович Марія Григорівна була співорганізатором і головою першого первинного педагогічно-учнівського осередку Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження» Крилоської школи Галицького району. 10 вересня 1989 року організувалазустріч педагогів, учнів і громадськості села Крилос в актовому залі школи під синьо-жовтими прапорам (категорично забороненим компартією) з Дмитром Павличком – кандидатом в депутати ВР СРСР. Згодом Марія Духович стане головою сільради Крилоса.


Ось і всі з числа перших жінок-героїнь.


4 листопада 1989 року опублікована постанова Верховної Ради УРСР про призначення виборів народних депутатів усіх рівнів на 4 березня 1990 року.


ПЕРШИЙ НЕЗАЛЕЖНИЙ КАНДИДАТ У ВЕРХОВНУ РАДУ УРСР


Задокументований факт: Товариство «Відродження»-Рух висунуло кандидатом у депутати ВР УРСР Михайла Голубця – директора Львівського відділення інституту ботаніки, відомого вченого в царині ботаніки, екології та охорони природи, лісознавця, доктора біологічних наук, професора, майбутнього академіка.


Після тріумфальної перемоги Дмитра Павличка міськком компартії почав поступово переходити до цивілізованих методів ведення виборчої кампанії і звикати до багатопартійної виборчої системи. Опонентом М. Голубцю відважився стати перший секретар Калуського міськкому компартії.


На спільних зборах учителів середніх шкіл  №6 і №10 міста Калуш із 210-ти присутніх 185 яничарів проголосували за висунення кандидатом у депутати ВР УРСР першого секретаря  міськкому компартії, і лише 25 педагогів-патріотів підтримали кандидата у депутати ВР УРСР борця за незалежну Україну – професора Михайла Голубця (Газета «Зоря Прикарпаття» від 8 грудня 1989 року).


«Вони не прийшли на порожнє місце – перед ними у Калуші уже активно працювало Товариство зелених...», – «пригадує» Роман Сушко.


З приводу «пригаданої» паном Сушком нісенітниці співставимо три ідентичні документи на один факт і побачимо, як комунопартійна влада говорила, з одного боку, із «... зеленими», «ветеранами», і, з іншого, як вона вела себе з Товариством української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух.


Один документ засвідчує, як міськком компартії, компартійна влада міста і району змушена була всупереч власній волі, слухняно і ввічливо, обережно чинити і розмовляти з Товариством української мови ім. Т.Шевченка «Відродження»-Рух, яке всупереч забороні влади провело 25-30-тисячний несанкціонований владою мітинг 6 серпня 1989 року, з вимогою до ЦК КПУ і Верховної Ради УРСР повернути українцям українську мову.


З метою зірвати цей мітинг міськком компартії і компартійна влада наказала дирекції автобусного парку не відправляти автобуси на внутрішні і міжрайонні рейси. Міськком компартії і компартійна влада міста заборонили адміністраціям торгівельних точок проводити торгівлю. Без протидії, щоб не викликати стихійного протесту громадськості району, компартійна влада погодилася дати Товариству української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух, без жодних попередніх застережень дозвіл на проведення екологічного мітингу «Калуш сьогодні і завтра» на стадіоні «Хімік» 10 вересня 1989 року за участі делегованих представників від екологічних організацій Одеси, Львова і Чернівців з протестом до міськкому компартії, влади міста і адміністрації в/o «Хлорвініл» у зв’язку із забрудненням міста хімічними стоками водного басейну по Лімниці, Дністру і Пруту до Чорного моря.


І втретє, до відома влади від Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух про проведення чергового, другого екологічного мітингу 30 грудня 1989 року з вимогою до влади:


«а) зобов’язати явитися нарешті на зустріч з громадськістю директора та головного інженера в/о «Хлорвініл»


б) довести до відома жителів населених пунктів, розташованих в радіусі 30 км від зони в/о «Хлорвініл»


в) вимога громадськості до адміністрації в/о «Хлорвініл» про проведення комплексу підприємства на замкнутий цикл водопостачання


г) забезпечення хімічних виробнииків надійними пилогазоуловлюючими засобами


д) протест громадськості району та представників наукових кіл України проти будівництва радянсько-американського підприємства «Арніка».


Жодних попередніх ультиматумів Товариству української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух компартійна влада не висунула. Підняла білий прапор:


«... виконавчий комітет міської Ради ... вирішив: 1. Дати дозвіл на проведення екологічного мітингу 30 грудня 1989 року на майдані біля ринку ... з 14 до 18 години».


Для Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух місце для проведення мітингу не мало значення. Товариство мало свої технічні засоби, звукопідсилювальну апаратуру і професійну службу зв’язку.


Другий документ засвідчує, як міськком компартії говорив з лояльними і нерішучими, з тими, хто розмовляв від імені кількох десятків активістів, іменуючих себе членами «Асоціації «Зелений Рух Карпати»», які вперше захотіли стати на повний зріст перед громадськістю міста, щоб їх почули і побачили калушани.


Про ставлення влади до нерішучих «зелених» активістів свідчить резолюція на проханні «зелених», накладена головою виконкому міської Ради на ім’я голови юридичної служби міськради:


«Т. Марунчак Т.М. вирішить... з Довбенчуком всі нюанси, які повинні бути в заяві (ми якщо дамо дозвіл – хай договоряться за аренду стадіону, озвучення і оплату за нього і т.п.) 20.12.89».


Тут треба наголосити, що Сушко «забув» про вирішальний факт юридичного характеру: екологічні громадські організації, як-от названа ним асоціація «Зелений Рух Карпати», не були заборонені компартійними законами. Навпаки, компартія прикривалася їхньою діяльністю, виставляючи себе як борця за чистоту навколишнього середовища, водних ресурсів і поверхні ґрунту. Головами екологічних товариств на різних адміністративних рівнях були комуністи, що приховували злочини керівників підприємств проти природи й народу.


Аналогічних ультиматумів ні міськком компартії, ні міська компартійна влада Товариству «Відродження»-Рух не висувала.Товариство «Відродження»-Рух не просило у влади дозволу, і, навіть якщо й ставило її до відома, то лише так, для формальної ввічливості.


Щоб не викликати стихійного виступу  вже не заляканої комуністичним терором, а радикально налаштованої громадськості регіону, адже проблема забруднення промисловими стоками і відходами в/o „Хлорвініл“ досягла Чорного моря, влада не наважилася заборонити проведення екологічного мітингу вдруге впродовж п’яти місяців, ініційованого Товариством «Відродження» і НРУ Калущини. Мовчазно підняла перед громадськістю білий прапор. До кончини комуновеликоросійської імперії залишилося два роки.


Причина першої і останньої спроби кількох десятків «зелених» «ветеранів», представників Калуського «Зеленого Руху «Карпати»», провести власними силами екологічний мітинг мені невідома.


«... Перед ними підпільно працювала Гельсінська група», – знову «пригадує» Сушко.


Наближається третина століття з тих часів. Уже названі всі заборонені й забуті. Проте чомусь ніхто не назвав документально хоч одного «підпільника» з числа Української Гельсінської Спілки на теренах Калущини. Жоден з числа «підпільників» не озвався. Не чути навіть тих, хто зазвичай любить після бою махати кулаками і називати себе першим...


Хочу привітати з 25-річчям Незалежності України названих мною перших жінок-педагогів, які інціювали створення первинних осередків Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух, а також тих, хто їх підтримав і пішов у перших лавах за Волю і Незалежність України. Пам’ятаймо, що боротьба за Незалежність і Волю, як і за життя – вічна.


Довідка. Василь Івасюк, добиваючись зустрічі з Генсеком Леонідом Брежнєвим 1972-го року з вимогою “забезпечити згідно Конституції СРСР усебічне практичне, суспільно-політичне функціонування української мови на Україні” у формі відкритого протесту проти русифікації України здав у ЦК КПРС свій партійний квиток.



Член президії ради НРУ Василь Івасюк і заступник голови Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження» Роман Шмигельський ставлять до відома голову Калуського міськвиконкому, що 30 грудня 1989 року на майдані «Ринок», прилеглому до вулиці Хіміків, з 14 до 18 год. відбудеться мітинг-протест громадськості району проти керівників підприємств-забруднювачів навколишнього середовища – повітря,  водного басейну і ґрунту хімічними елементами, та проти будівництва радянсько-американського підприємства «Арніка».



Василь ІВАСЮК, ініціатор, засновник і голова Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Відродження»-Рух на Калущині, 1989-1995 рр.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: