Як калуський Шевченко «посунув» на задвірки новогродівського Леніна

У 2001 році калушани подарували Новогродівці, що на Донеччині, пам’ятник Тараса Шевченка. Але це не започаткувало співпрацю між двома містами, а стало, швидше, кульмінацією стосунків двох міст. Адже, за допомоги калушан, у Новогродівці почали функціонувати дві українські школи та навіть українська церква. Про те, як калушани передавали до Новогродівки сотні кілограмів українських підручників, збирали гроші на пам’ятник Тарасові Шевченку та «посунули» Леніна, «Вікнам» розповів учасник тих подій Василь Уштан.
Переглядів: 1334
Пам'ятник Тарасові Шевченку у Новогродівці служить місцем для зібрань містян | Фото: Наталія Табачук/Facebook

У вересні цього року у місті Новогродівка на Донеччині відзначили 15-річчя встановленого коштом калушан пам’ятника Тарасові Шевченку. В урочистостях взяла участь делегація із Калуша у складі заступника міського голови Наталії Табачук, головного спеціаліста відділу розвитку підприємництва управління економіки Калуської міської ради Віктора Павліва та безпосереднього учасника тих подій, голови товариства «Відродження» у Калуші Василя Уштана. Василеві Уштану та міському голові Калуша Степану Різнику (1998-2002) у Новогродівці присвоїли звання Почесних громадян міста.



Посилки із підручників — на сотні кілограмів


Встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку — це, швидше, кульмінація, ніж початок стосунків між Калушем та Новогродівкою.


Встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку стало «вершиною» співпраці, — розповідає «Вікнам» Василь Уштан. — З Новогродівкою товариство «Відродження» працює з 1989 року.


За допомоги членів товариства «Відродження» Василя Уштана та нині вже покійного Федора Бандури у Новогродівці запрацювали дві україномовні школи.


У Новогродівці живуть люди, з якими Федір Бандура був на засланні у Казахстані. Вони — родом із Львівщини, проте не змогли повернутися додому й оселилися на Донбасі. Якось Федір Бандура гостював у сім’ї Мальчиних із Новогродівки. І зайшла мова про українські школи. Зійшлися на тому, що одну зі шкіл, де директором працювала донька Софії Мальчин, можна зробити українською. Софія Мальчин — одна із найбільш шанованих мешканок Новогродівки, — каже Василь Уштан.


Після того, як Софія Мальчин звернулася до товариства «Відродження» у Калуші, ті почали збирати підручники, видані українською мовою, для новогродівської школи.


Спочатку забезпечили підручниками перший клас, потім роздобули книги для другокласників. І так — упродовж 11-ти років, — каже Василь Уштан.


Він пригадує, що передачі до Донецька могли важити і понад 150 кілограмів. При цьому Василь Уштан із Федором Бандурою возили їх потягом. У роки, коли шкільні зошити видавали лише за «рознарядкою», калушани возили до Новогродівки навіть зошити.


Приїхали ми якось із підручниками на 1 вересня. На урочисту лінійку до української школи Новогродівки прийшли міський голова і завміськвно (завідувач відділу освіти. — Авт.). Потім нас запросили на перший урок у класи. До мене підійшла директор школи та попросила зустрітися із вчителями школи. Це почула завміськно і запропонувала зустріч із усіма вчителями міста. Понад півтора години слухали мене освітяни із Новогродівки у Будинку культури, — пригадує Василь Уштан. 


Після цього міська влада та освітяни Новогродівки на чолі з міським головою відвідали Калуш. Спочатку — ЗОШ №6, потім — Карпати.



А на завершення я запросив їх до Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру на День учителя. Писала мені потім директорка української школи, що міський голова Новогродівки по приїзді додому зібрав учителів, лікарів й інтелігенцію міста і кілька разів наголошував, що у галичан треба вчитися любити Україну, — розповідає Василь Уштан.


За якийсь час Софія Мальчин знову звернулася до калушан. Цього разу жінка просила допомогти відкрити українську православну церкву Київського патріархату у Новогродівці. Вони мали знайти приміщення, а ми — допомогти із атрибутикою.


Почали ми по церквах збирати та випрошувати церковну атрибутику, — пригадує Василь Уштан. — Адже у Новогродівці — ні фелонів, ні образів, ні хрестів, та що там — навіть приміщення не було. Деякі калуські священики категорично відмовилися. Однак, все ж допомогти було чимало бажаючих, а люди з товариства «Відродження» несли з дому навіть дуже цінні образи та рушники. Так спільними зусиллями у Новогродівці відкрили українську церкву. Тобто, місто мало вже хороший грунт для подальшого розвитку українських процесів.


ШЕВЧЕНКО І ЛЕНІН


Софія Мальчин попросила у калушан допомогти втретє. Цього разу — встановити у Новогродівці погруддя Тараса Шевченка. Жінка акцентувала на обмеженому бюджеті — не більше двох-трьох тисяч гривень.

Поїхали ми до Івано-Франківська і там з’ясували, що за такі гроші нічого путнього не буде, а коштів, насправді, потрібно значно більше, — каже Василь Уштан.


Тоді калушанин звернувся до Степана Різника, який став новим міським головою. Разом вони підготували звернення до підприємців, адже бюджетних коштів на такі цілі виділити не могли.


Почав я з тим зверненням ходити по підприємцях, — розповідає Василь Уштан. — Кошти почали надходити, але — дуже повільно. Тоді я зустрівся із заступником міського голови Миколою Давидюком та головним архітектором Петром Макогоном. Оскільки вони тісніше спілкувалися із підприємцями, то взялися допомогти зі збором коштів. Гроші й справді почали надходити інтенсивніше. Збирали ми на рахунок товариства «Відродження», а вже незабаром з’ясувалося, що з усіх надходжень потрібно заплатити у вигляді податку третину всієї зібраної суми. Тоді, щоб зекономити кошти, було вирішено зареєстрували скульптура Ігоря Семака як підприємця і збирати гроші на відкритий на нього рахунок.

Василь Уштан пригадує активіста з Новогродівки Олексія Олійника, який зробив значний внесок у цю справу. Зокрема, він збирав кошти на пам’ятник й у міських школах.


Як потім мені пояснював, йому не так розходилося у тих 50 копійок від школярів, як хотілося долучити до справи дітей — щоб вони відчули себе частиною великої загальної справи, — пояснює Василь Уштан.

Пам’ятник Тарасові Шевченку виготовив відомий львівський скульптор Ярослав Скакун, який взяв кошти лише як оплату за матеріали та роботу помічників. Обійшовся пам’ятник у 20 тис. гривень. Виготовили його з бетону, який вже на місці облицювали міддю. Сам пам’ятник — заввишки 1,6 метра, а висота постамента — близько чотирьох метрів. Пам’ятник встановлено на розі вулиць Олега Кошового та 40-річчя Жовтня у вересні 2001 року.



Коли ми поїхали у Новогродівку, щоб на місці вибрати місце встановлення пам’ятника, з’ясувалося, що в єдиному сквері (у центрі міста), де би пасувало встановити пам’ятник, уже стоїть монумент Леніна. Міський голова Новогродівки Віктор Безворотній запропонував був навіть знести Леніна. Але, порадившись, ми вирішили цього не робити — щоб не «накликати гнів» на пам’ятник Тараса Шевченка окремих категорично налаштованих російськомовних містян, — згадує Василь Уштан.


Тоді міський голова Новогродівки знайшов інший варіант — запропонував провести реконструкцію скверу, після якої пам’ятник Шевченка мав стати ключовим у ландшафтному дизайні парку. У міській раді Новогродівки прийняли рішення про встановлення пам’ятника, реконструкцію парку та виділення коштів на виготовлення та встановлення гранітного постаменту.


Це обійшлося приблизно втричі дорожче, ніж коштував сам пам’ятник, — каже Василь Уштан.


Монумент Леніна після реконструкції опинився на задвірках скверу.


ЛОЖКА ДЬОГТЮ у БОЧЦІ МЕДУ


На відкриття пам’ятника до Новогродівки вирушили Петро Макогін, Степан Різник, Василь Уштан, а також — хор «Прикарпаття».


Місцеві активісти дуже просили, щоб не було російськомовних пісень, якими вони вже ситі по горло, — каже Василь Уштан. — Наш хор виступив чудово і справив велике враження. Та потім все ж мала бути ложка дьогтю, адже під час обіду, коли я пішов на зустріч із місцевими активістами, хористи, на замовлення директорів шахт, співали російськомовних пісень, чим викликали значне невдоволення у місцевих патріотів. Вони потім мені довго згадували про недотримання слова.

Приблизно за рік активісти Новогродівки повідомили Василеві Уштану, що пам’ятник Тарасові Шевченку включено до переліку місцевих пам’яток історії й архітектури.

 

Довідка. Новогродівка — місто (з 1958 року) обласного підпорядкування в Україні, Донецька область. Засноване в 1939 році як селище Гродівка у зв’язку з початком будівництва шахти «Новогродівська». Статус міста і сучасну назву отримало в 1958 році.


«Побудова пам’ятника Тарасові Шевченку у Новогродівці на Донеччині — це золота сторінка в історії Калуського осередку Товариства «Відродження». Якби так уся Галичина й Волинь трудились для підняття національної свідомості на Донеччині і в Запоріжжі, як це робили мої друзі із Калуша, сьогодні ми б не переживали трагічних подій у Слов’янську та інших містах нашого Сходу».

Дмитро Павличко