Оксана Кваснишин
ЕкоЕнергія
Мандрівник


Олекса Гірник: нові документи

39-ть років тому на цьому місці, на Чернечій горі, коло підніжжя могили Тараса Шевченка, віддав своє життя, протестуючи проти совєцької окупації України, Герой України, калушанин Олекса Гірник | Фото: Володимир Іваницький


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Олекса Гірник: нові документи

Дата публікації: 2017.01.23 | Коментарів: 0

Героя України Олексу Гірника знають як українського дисидента і політв’язня, який вчинив акт самоспалення біля могили Шевченка у Каневі на знак протесту проти русифікації. Втім, про його боротьбу проти окупаційного польського режиму в 30-их роках минулого століття, досі було майже невідомо. Світло на політичну діяльність Олекси Гірника проливають деякі документи, віднайдені нещодавно в архівах. Згідно з цими даними, уродженець Богородчан проводив там активну роботу та гуртував навколо себе ОУНівців.

Співробітники Івано-Франківського музею визвольних змагань, зокрема, його директор Ярослав Коретчук виявили в обласному архіві нові матеріали, які стосуються політичної діяльності Олекси Гірника проти окупаційного польського режиму в 30-тих роках минулого століття. Одержані матеріали передали письменнику Василю Бабію для опрацювання в його повісті «Вогонь безсмертя», а також науковцям Прикарпатського національного університету імені. В. Стефаника для історичних досліджень.


Син Героя України Євген Гірник надав «Вікнам» деякі фрагменти із цих справ, де наведені нові факти підпільної діяльності Олекси Гірника в передвоєнний період.


«Висловлюю повне розуміння тієї обставини, що сучасна російсько-українська війна принесла нові жертви і висунула нових героїв, діяльність яких, можливо, більш актуальна для сучасників. Непростими є і теперішні україно-польські відносини, інспіровані третьою, «братньою», стороною. До публікації подаю архівні матеріали тодішньої польської влади, де не врахована точка зору українців на описані події. Вважаю необхідним на цьому прикладі показати нашим сусідам певні обставини і причини тодішнього кривавого конфлікту, щоб не повторювати їх в майбутньому», — прокоментував Євген Гірник.


Він відзначив також, що Олексі Гірнику довелось діяти в обставинах, коли Україна була чисто географічним поняттям і ніякого іншого політичного чи юридичного статусу фактично не мала.


«Але держава не загинула і нація жива, якщо за її права бореться хоч жменька людей», — додав він.


Як з’ясувалося, польські судові та прокурорські матеріали згрупувала вже радянська  прокуратура в окремій папці під назвою «Дело по обвинению Мартынца Владимира, Мартынца Михаила, Йосипенко Григория, Атаманчука Петра за принадлежность к ОУН». У цій папці згруповані три кримінальні справи. Перша — проти Олекси Гірника як члена ОУН; друга — проти п’яти членів ОУН з Богородчан на чолі з Михайлом Мартинцем; третя — проти польського військовослужбовця Яна (Івана) Матіяша з Копичинців, якого Олекса Гірник залучив до діяльності в ОУН.



В матеріалах згадані й інші діячі ОУН, зокрема, Йосип Данів, який на момент судового розгляду перебував у Чехословаччині, тому уникнув суду.


Йосип Данів у серпні 1935 року нелегально опинився у Чехословаччині. У цьому йому допоміг Олекса Гірник, який допровадив його до кордону. Це підтверджується листом, у якому є згадка про екскурсію у цьому місці, де вони розійшлися. У виявлених в обласному архіві матеріалах є зокрема таке:


«Ізидор Данів є нешлюбним сином адвоката Новаковського, який до війни мав адвокатську канцелярію в Богородчанах, а в часи Світової війни емігрував з побоювань перед наступаючими російськими військами на Угорщину і тепер перебуває у Хусті у Чехословаччині, де навіть веде адвокатську канцелярію. Данів після перетину кордону замешкав у нього і мав там нібито ходити до школи і з того часу датується лист, який писав Данів до Олекси Гірника.


Данів, пишучи цей лист, подав адресу Стефанії Новаковської, і на цю адресу мав йому відписувати Олекса Гірник. Стефанія Новаковська є або дружиною адвоката Новаковського або дочкою і перебуває постійно разом з адвокатом Новаковським у Чехословаччині.

Під фруктами, про які пише Данів у листі до Гірника, і які нібито не зародили, у зв’язку з чим їх треба привезти з Ужгорода чи Праги, слід розуміти нелегальну літературу, якої, як виникає з фрагменту, Данів не мав під рукою, тому повинен завезти їх з Ужгорода чи Праги. Ці фрукти мав Данів доставити Гірникові під час планової екскурсії на чехословацькому кордоні, де вони мали сконтактуватися, і, власне, Данів просить у цьому листі Гірника, щоб на ту екскурсію забрав з собою дівчат з Богородчан.

Однак та екскурсія не відбулася, тому що Олекса Гірник 4.11.1935 року був призваний до строкової військової служби. Фрагмент у листі стосовно дівчат з Богородчан це є “Ірка”, “Лідка”, “Бронка”, які є студентками, що ходили до гімназії з українською мовою викладання у Станіславові, а походять з Богородчан. Ірена Федин (Ірка), Броніслава Ернест (Бронка), Ліда Когутівна, дочка адвоката Когута (Лідка), а також “Оля” (Ольга Мартинцівна) – випускниця семінарії з Богородчан, “Рузя” – Розалія Яворська – випускниця семінарії з Богородчан, “Мирося” – Мирослава Яворська – випускниця семінарії, наречена оскарженого Володимира Мартинця, “Кліма” – Клементина Данів – сестра автора цього листа Ізидора Даніва».


За інформацією слідчого відділу у Станіславі, у 1933-1934 роках на території Богородчан існувала п’ятірка ОУН, керівником якої був Олекса Гірник. До цієї п’ятірки, крім Олекси Гірника, належали: Михайло Мартинець, Атаманюк Петро, Юрій Йосипенко, Володимир Мартинець. Усі — з Богородчан.


«Їхня діяльність полягала в тому, що на таємних зібраннях вони обговорювали різні організаційні питання, вербували майбутніх членів, виголошували антидержавного змісту реферати, ширили та розповсюджували ненависть до Уряду та Польської держави.

Душею діяльності був Олекса Гірник. Він своєю діяльністю та самовідданістю справі підтримував існування організації на території Богородчан.

Після вбивства Міністра Пєрацького наступило часткове виявлення та покарання ОУН,тому влада центральна ОУН порадила своїм віддаленим гілкам та осередкам перенести свою діяльність на легальні українські організації щоб розширити та покращити свою конспіративну справу. До цих наказів приєднався і Гірник-подальшою їх тактикою була робота та співпраця з легальними товариствами», — доповідав військовий окружний прокурор Ужендовський прокуророві військового суду 6 квітня 1937 року.


Він зазначав також, що у вересні 1935 року Гірника покликали до війська і спрямували до Стрия. Перед відходом до війська він передав свої функції Михайлові Мартинцю, який далі продовжив підпільну діяльність ОУН в Богородчанах та околицях.


«Але попри бажання Мартинця дальша їх діяльність позбавлена ініціатив від Гірника дуже ослабла і не давала вже тих результатів,
— зазначено у документі. — Про такий стан речей Гірник довідався від інших членів ОУН. Для підтримання своєї організації Гірник відновив кореспонденцію з іншими Богородчанськими членами ОУН, стараючись в такий спосіб підтримати їх існування, покращити активність вищеперелічених членів ОУН.

З погляду на те що однією з основних цілей ОУН є збір різних військових відомостей Гірник у листах до членів ОУН доповідав про зразки гармат, які мав полк, що в полку користуються машинами та мотоциклами, що гармати перетягуються спеціальними машинами, що в полку вчать стріляти з гармат калібру 75 що стрільбище знаходиться в Завадові 7 км. від міста».


Військовий окружний прокурор цитував іще кілька листів Олекси Гірника до бійців ОУН, які були вилучені у них під час обшуків. 


«Прочитавши вашого листа я зрозумів що в Богородчанах праця не йде. Є велике ніщо. Дальше з листа я зрозумів що Влодко не хоче збирати вишкіл з визвольних змагань бо боїться. Прошу не здаватись, праця, на мою думку, мусить піти вперед», — йшлося в листі від 8.12.1935р. до Ольги Мартинець в Богородчани.


«Пишете до мене на адресу полку, а я вже давно не там... Ще 20 грудня перевели мене до першої батареї. І не думайте, що це тому що я нездара. А одначе тому що я українець а не поляк чи там русин, так я українець і горжусь тим. Бажаю собі видержати так до кінця. Не переймаюсь надто тим що не надіслали мене до «Підофіцерської школи» що почалася 1 січня. На що я можу сподіватись від чужих?» — йшлося у листі від 18 січня 1936 року до Юрія Йосипенка.


«У часі маневрів які я мав враження? Поляки цими маневрами хочуть заманіфестувати і показати селянам силу своєї армії і водночас надати їм страху. Ці маневри — це реклама. Дивіться ніби ми маємо силу, потугу, танки, бронемашини, потяги, в повітрі літаки, не зачіпайтесь з нами. Такий характер маневрів. За цими маневрами — це дефіляда у Львові і в інших містах, а саме у Львові обов’язково, це тільки для того щоб гуркотом машин, гармат, тупотом людей і коней, гудінням літаків загіпнотизувати маси, а зокрема українців. Якщо твердий і має очі то так зрозуміє. Яка дійсність? Біда. Армія також шукає грошей на фінансування» — писав Гірник 14 жовтня 1936 року Володимирові Мартинцю.


Ці та інші листи, вважало слідство, допомагали Гірникові керувати пропагандою в Богородчанах.


«Всі листи що вище перелічені та представлені були одержані адресатами і були вилучені на їхніх конспіративних зібраннях де вони їх зачитували між членами ОУН.

У квітні 1936 р. Гірник перебував у відпустці в Богородчанах і тоді контактував з вище згаданими і був з ними на зібраннях,на яких і узгодив програму подальших дій.

У зв’язку з тим що окремі особи а це Томаш Сірко,Андрій Ходай,Юзеф Білоус проводили нагляд та спостерігали за діяльністю Гірника та інших членів ОУН удоводнилася правдивість отриманої інформації.

Доведено що керівником цілої діяльності на території Богородчан є Гірник і на підставі його інструкцій проводилась вся діяльність», — йдеться у матеріалі прокуратури.


«Із листів що вище цитувалися і представлені в оригіналі явно видно що він є важливим членом ОУН. Кожне слово з листів яке стосується Польської держави або польської армії пройняте ненавистю. Він вважає польську армію «окупантською». У такий спосіб висловлювалися члени ОУН які так характеризують армію в своїх брошурах та листівках. Фрази із листів Гірника що чекає на світову війну щоб звільнити свій народ від ворога є з літератури ОУН», — сказано у документі далі.


Загалом поліція вважала Олексу Гірника «дуже активним законспірованим діячем ОУН», про що зазначено в його особовій картці від 26 жовтня 1938 року.



За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України у березні 1937 року Олекса Гірник був засуджений до п’яти років в’язниці. У 1939 році під час німецького вторгнення до Польщі він утік із в’язниці. Але цього ж року у листопаді його засудили на вісім років концтаборів і п’ять років позбавлення прав. Покарання він відбував у Норильську та Магадані. А 1948 року повернувся до Калуша. Згодом одружився, почав працювати, але продовжував перейматися долею України, її культури й мови. Таємно від усіх упродовж чотирьох років писав від руки листівки проти русифікації, які супроводжував цитатами Тараса Шевченка. А в січні 1978 року вирішив вчинити акт самоспалення.


«Цілком можливо, що в 1978 році Олекса Гірник був єдиною людиною в Україні, яка  відкрито боролася проти московських окупантів. Ціною, в тому числі, і його життя постала держава Україна, яку тепер захищають тисячі.
Маю надію, що ці нові факти життя і діяльності Олекси Гірника будуть цікаві і нинішнім захисникам Вітчизни і широкому загалу наших земляків, і особливо — молодому поколінню, якому й належить будувати майбутню Україну. Висловлюю окремо щиру подяку викладачці Калуської гімназії пані Ользі Сербін за переклад документів»,
— зазначив Євген Гірник.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
Loading...

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: