Олег Відливаний (посередині) та Богдан Яневич (справа) проводять маршрути, які започаткувала колишній директор музейно-в У Калуші відновлюють туристичний історичний маршрут «Старе місто».
Нагадаємо, У 2016 році краєзнавчий музей Калущини та Віктор Павлів ініціювали безплатні екскурсії Калушем, на які приходили від десятка до півсотні калушан. Екскурсоводами були тоді ще директор Музейно-виставкового центру Уляна Паньо та тодішній зберігач фондів музею Артур Єфремов.
Цього року ініціатори ідеї вдосконалили і вдвічі розширили екскурсію. А днями відбулася її «презентація», на яку, попри погану погоду, зібралося чимало калушан.
Один із розробників маршруту Олег Відливаний розповідає:
Відновлення екскурсії старою частиною міста планувалося вже давно. З березня я, краєзнавець Богдан Яневич та працівник міської ради Віктор Павлів почали збирати нові дані щодо давніх будинків, цікавих фактів про історію міста. Джерелами інформації для нас були як документи, наукові статті, карти, так і усні розповіді калушан. Ми зібрали багато нової інформації, але чимало незнаної історії досі «заховано» в архівах сучасної Польщі та Австрії.
Загалом кількість об’єктів в екскурсії було збільшено з 20-ти до майже 40-а.
Екскурсія стартує від екскурсійного центру, який розташований у приміщенні новостворюваного музею національно-визвольної боротьби (раніше — Центр науково-технічної творчості, вул. Січинського, 6).
__large__large.jpg)
Тут також розташований меморіальний музей «Калуська в’язниця» — одна із будівель повітового суду, яка наприкінці XIX століття було переобладнано для тимчасового утримування в’язнів на час досудового слідства. За архівними документами, у 30-ті роки XX століття тут була польська в’язниця, у підвалах якої знаходились кухня, пивниця, пральня, лазня і дезинфекційна кімнати. У 1939 році, з приходом перших совітів, в’язнів почали утримувати і в підвалі. За німецької окупації у північній частині в’язниці нібито була контора асекурації (страхування майна). Згодом тут облаштували тюрму КДБ-НКВС. Збереглися спогади вояків УПА та їхніх арештованих родичів, яких водили підземним переходом на допит у сусіднє приміщення суду (нині — музична школа. — Авт.). У дворі ж відбувалися впізнання тіл загиблих. Свідки давніх подій стверджують, що у підземних переходах, у ямах поблизу пам’ятника Іванові Франку та криницях, що були у дворі в’язниці, є захоронення замордованих.
З 1960-му році тут «оселився» хіміко-технологічний технікум, а в 1992 році — створено Центр технічної творчості. Через майже двадцятиліття тут почав діяти учнівський гурток досліджень національно-визвольного руху, а в 2013 році — музей «Калуська в’язниця». Торік депутати міської ради передали будівлю колишньої тюрми музею. Минулого року тут велися розкопки та дослідження оборонних споруд калуського замку.
Краєзнавець Богдан Яневич розповідає:
"Ще навесні 2016 року розпочато пошуки захоронень жертв репресій, під час яких дослідники натрапили на криницю, яка відображена на кресленнях планів будівель повітового староства та повітового суду. Місто запросило до співпраці археологів. Розпочали експертизу знахідок: цямриння, фрагментів кераміки, скла, металевих виробів, кількох монет. А також — досліджуємо територію на її відповідність описам та ілюстраціям Калуського замку 1661, 1693, 1771 років. Досліджуються і гільзи, кулі, фрагменти взуття та інших шкіряних виробів середини XX століття".
За документами, старостинський замок розташовувався у центральній частині міста.
Досі жодна із замкових споруд не вціліла. Але ще можна помітити контури фундаментів та фрагменти оборонних валів. Польський дослідник Каміль Баранські висловив припущення, що перші фортифікаційна споруди в Калуші могли будуватися в XIII-XIV століттях, коли тут з’явилися угорці, які знались на гірничих промислах. Вперше калуський замок було описано у королівській люстрації 1661 року. За описом, головна брама мала вежу з трьома кімнатами для жовнірів, їдальні, буфетної комори. Біля вежі була зведена будівля на вісім покоїв. Східна стіна замку мала хвіртку до волоського саду.
В описі 1693 року зафіксовано, що Калуш розташований на пагорбі неподалік Струкової гори. Поселення налічувало 140 українських і польських осель у передмісті. У центрі міста проживали лише вісім християнських господарів, а на ринку осіли 60 єврейських родин. Місто було оточене валом з дерев’яними, а подекуди — мурованими укріпленнями та вежами. Існує ще інвентарний опис замку від 1771 року.
Замкові споруди ніхто не ремонтував і остаточно вони були розібрані в 1895 році.
Межі замку, каже Богдан Яневич, проходили сучасною вулицею Івана Франка, північним краєм скверу Франка. На межі замку вказують і терасовидні майданчики вище музею «Калуська в’язниця» і гаражів РДА. Олег Відливаний каже:
"На початку XX століття у головній будівлі замкової резиденції розмістити Повітове староство, від якого через сквер було прокладено доріжку до будинку садівника, що стояв вище теперішнього казначейства. Після 1945 року тут жили декілька сімей, а в прибудові розміщувалася їдальня НКВС. Тепер на цьому місці є сквер, за контурами якого ще видніють залишки фундаментів. Комплекс замкових і міських споруд міг з’єднуватися між собою підземними ходами".
Історії успіху і занепаду
Будівля СБУ та будиночок державної охорони Калуського відділення поліції за часів Польщі слугували поштою, а до її побудови, у середньовіччі, тут був дерев’яний мисливський дворик, де зупинявся Ян Собеський, коли приїжджав на полювання. За Австрії ці будівлі були пристосовані до потреб пожежної станції, а в 1911 році — розібрані і перебудовані цеглою. Всередині XX століття споруду передали міліції. У перші роки незалежності України та за часів радянської влади тут розміщувалися паспортний стіл та МРЕВ. Олег Відливаний розповідає:
"На місці казначейства у XVII-XVIII колись була територія замкового дитинця, а також — пам’ятник Яну Собеському. Уже згодом тут розташовувалися Сбербанк та банк «Україна».
Міська рада за усю свою столітню історію ніколи не змінювала свого призначення. Тривалий час тут розташовувалася повітова адміністрація, райвиконком, а з 1970-их років — міська рада.
«Старшою» за міську раду є «червона школа» або — ЗОШ №1. Австрійська влада всередині XIX століття відкрила 40-класову хлоп’ячу та дівочу школу, яка мала два поверхи. А 30-их роках XX століття горище перебудували у третій поверх. На теперішньому спортивному майданчику ЗОШ №1 Ян Собеський збудував сирітський будинок.
Одна із історій успіху видатних калушан також знайшла відображення у туристичному маршруті. Так, історія успіху родини Фельчинських розпочинається із Міхала Фельчинського, який у 1808 році започаткував фірму із відливання дзвонів. Відомо, що коріння Міхала Фельчинського — із центральної Польщі. До Калуша потрапив, імовірно, з німецькими колоністами на межі XVIII-XIX століть.
Упродовж багатьох років відливання дзвонів проводилося «кочовим» способом — Фельчинський їздив від парафії до парафії і на місці відливав дзвони. Наступним власником майстерні став син Міхала — Францішек, а пізніше — четверо його синів: Людвік, Міхал, Ян, Каетан. Уже у 1920-х роках на тодішній вулиці Сівецькій (нині — Дзвонарська, 7) їм вдалося збудувати новий офіс та майстерні ливарні. Дзвони із цієї ливарні завойовували численні нагороди найпрестижніших виставок, — каже Богдан Яневич.
У 1934 році троє братів Фельчинських збудували триповерховий багатоквартирний будинок (нинішня вулиця Степана Бандери, 24). На підлозі першого поверху будинку збереглись написи, які мають вигляд букв абревіатури імен власників. У дворі цього будинку від 1771 до 1913 років знаходилася давня дерев’яна церква святого Архангела Михаїла. Церковне подвір’я займало площу один гектар, де були ще й дзвіниця та плебанія, яку на початку XIX століття перемурували цеглою і накрили гонтою. У 1906 році церкву відвідав митрополит Андрей Шептицький. Зі збільшенням кількості мешканців, у 1913 році, було збудовано новий храм на вул. Калійній (нині — майдан Шептицького). Сюди зі старого храму передали престол, запрестольні образи, патериці та інші речі. Будівля старої церкви, іконостас та вівтарі старого храму «переїхали» у с. Довге Калуське, де на той час згоріла старовинна церква, що була відома ще у княжу добу. Залишки давнього цвинтаря, що розташовувався поблизу церкви Архангела Михаїла, ще нині помітно на території міського парку.
Богдан Яневич розповідає:
"Наприкінці XIX століття була збудована калуська ратуша. До 1939 року тут був магістрат міста, потім впродовж року — райком партії. На початку 70-их років це приміщення передали для розміщення служб районного управління сільського господарства".
Приблизно у той самий час було збудоване і колишнє приміщення польського товариства «Сокіл» — одна із найгарніших світських споруд. На фасадів у нішах — погруддя відомих польських митців Адама Міцкевича та Юліуша Словацького. Стеля у концертній залі була зроблена з дерева та очерету, ліпленого глиною, що створювало чудову акустику. За німецької окупації сюди приїжджали важливі урядовці. Радянська влада тут облаштувала кінотеатр, а з 1977 року — концертний зал училища культури. Він, як і ратуша, був зруйнований через пожежу. Проте, на сьогодні концертний зал частково відновлено. Ратуша ж дедалі більше перетворюється на руїни.
Ще двома визначними пам’ятками на маршруті є костел святого Валентина та Народний дім, які розташовані поруч. Дослідження істориків дають підстави стверджувати, що на території Калуша були збудовані два костели: святої Магдалени і святого Валентина. Обидва були у межах старостинського замку. Костел святої Магдалени зазнав татарського нападу, був спустошений, а потім — заново перебудований. Проте до нашого часу не зберігся. Костел святого Валентина також перебудовували, реконструювали та ремонтували. У радянський час святиня слугувала спортзалом та сауною.
Богдан Яневич розповідає:
"Народний дім був збудований у 1911 році за кошти української громади. Землю під будинок, швидше за все, викуповували. Добудова споруди тривала кілька років, найактивнішу участь у цьому брав Іван Куровець. На фасаді будинку є пам’ятна дошка Івану Франку, відкрита у 1984 році з нагоди відзначення 100-ліття його виступу на засіданні місцевого літературного гуртка. Над балконом встановлена пам’ятна таблиця з присвятою Тарасові Шевченку. При Народному домі «Просвіта» був створений український клуб, організовувалися різні українські товариства й гуртки. У підвалі розташовувався магазин «Українська кооперація». А в одній із кімнат якийсь час мешкав відомий адвокат Іван Аронець. Із приходом радянської влади Народний дім перетворився у районний будинок культури, але у 1989-1991 роках став осередком відновлення української культури у Калуші. Тут базувалися товариство «Відродження», дитяча спілка «Соколята», збиралися члени першої української політичної партії НРУ".
Загалом, до туристичного маршруту «Старе місто» організатори включили практично всі історичні об’єкти центральної частини Калуша. Розповідають і про такі, яких уже немає. Олег Відливаний каже:
"Ми вже практично розробили оновлений буклет «Старе місто» з кольоровими світлинами та короткою інформацією про екскурсійні місця. Незабаром плануємо його видати. Основною метою нашої діяльності стало бажання пробудити інтерес калушан до історії власного міста. Крім того, зараз на теренах Прикарпаття активно розвивається туризм. Саме ця екскурсія могла б стати частиною туристичної мандрівки гостей з інших регіонів України та іноземців, які приїхали до нас. Для того, щоб до нас приїжджали туристи звідусіль, місто повинне мати певну «родзинку». Це може бути якийсь тематичний фестиваль, закинута шахта, відновлена криївка чи музей дзвонів.
На майбутнє ініціатори планують розробити нову екскурсію під назвою «Промисловий Калуш».
Оксана ПІЛЯНСЬКА, журналіст
