У майбутньому криївку можна було б відновити, встановити хрест, а відтак — внести до одного з туристичних маршруті Місцезнаходження криївки калуські дослідники шукали з минулого року. Кілька тижнів тому вони спробували розкопати місце, де могла бути криївка. Проте, тривала робота виявилася марною. Як повідомив один із учасників розкопок, боєць АТО Роман Король, це не був справжній бункер:
"Це був або незавершений бункер, або ж бункер, який помітили ще до того, як його добудували. На тому місці ми нічого не знайшли".
До другої спроби розкопок активісти підходили з деякою пересторогою, побоюючись, що і цього разу можуть помилитися з місцем. Проте, з деякими зусиллями їм вдалося знайти калушанина, який показав приблизне місцезнаходження криївки. Уже надвечір вони переконалися, що знайшли те, що шукали. Відкопати, зокрема, вдалося близько 30-ти набоїв до ППШ та з десяток гільз калібру 7,62, а також кулі, цвяхи, дошки тощо.
"Чітко встановити місце було важко, бо минуло багато років. Перша спроба була невдалою, друга — увінчалася успіхом. Знайдені гільзи й набої свідчать про те, що вівся бій. Є гільзи від ППШ, які свідчать, що хлопці відстрілювалися; є кулі калібру 7,62, які «прошивали» грунт зверху, тобто — ними стріляли нападники; є уламки від гранат і є кільце, яке свідчить: хлопці підірвалися, коли зрозуміли, що живими не вийдуть".
Дослідники переконані, що знайшли місце, де відбувався бій 6 вересня 1945 року. Тоді було вбито шістьох воїнів УПА. В офіційних актах цей бій назвали "операцією по ліквідації групи бандитів". В офіційному документі йдеться:
"Командир I-ї стрілецької роти гарнізону м. Калуш, лейтенант Внуков, начальник II-го відділення калуського РВ НКВД Лісовой, старший сержант I-ї стрілецької роти Петухов склали цей акт про таке: 6 вересня 1945 року, о сьомій годині ранку, проведена операція під командою лейтенанта Внукова по ліквідації групи бандитів у кількості 6 (шести) чоловік. За повідомленням інформатора Б., стало відомо, що у лісовому масиві, біля села Підгірки (3 км на схід від м. Калуш) знаходиться бункер, у якому переховуються бандити. Під час прочісування солдатами I-ї стрілецької роти згадуваного масиву були виявлені бандити з так званої УПА. Всі вони чинили збройний опір".
Внаслідок проведеної операції, у вересні 1945 року, загинули п’ятеро мешканців Калуша і району та один уродженець Рожнятівщини. Найстаршому виповнилося 31 рік, наймолодший — ледь досяг повноліття.
Володимир Калиній, 1923 року народження. Псевдо Артем. Уродженець села Сваричева, Рожнятівського району. Провідник ОУН надрайону Калуш-Долина-Рожнятів.
Іван Магас, 1918 року народження. Псевдо Черемош. Уродженець села Підгірок Калуського району. Командир боївки УПА.
Іван Лилак, 1922 року народження. Псевдо Олексій. Уродженець села Сівки Калуської. Районний господарський референт.
Степан Магас, 1914 року народження. Псевдо Благий, брат Черемоша, станичний УПА села Підгірок.
Зеновій Табачук, 1927 року народження. Псевдо Вітер. Уродженець села Томашівець Калуського району. Охоронець Черемоша.
Данило Когут, 1923 року народження. Псевдо Хмара. Уродженець села Підгірки Калуського району. Охоронець Черемоша.
Активісти, які розкопали криївку, припускають, що це була не просто боївка — швидше за все, тут велася серйозна ідеологічна робота. Про це можуть свідчити і вилучені на місці загибелі «упівців» речі. Згідно із актом, складеним ще у 1945 році, радянські військові вилучили трофеї: крім автоматів, гвинтівок та грант, ще й друкарські машинки.
Історики ж стверджують: у цій криївці загинув відомий над районний провідник на псевдо «Артем», у віданні якого перебувала третина області. Керівник комунального підприємства «Пам'ять» Василь Тимків розповів:
"Саме у цьому місці він проводив вишкільні курси, наради по націоналістичному підпіллю. Зокрема, перед виявленням криївки він проводив курси для кущових провідників ОУН. У відомство Артема входила територія Калущини, Долинщини — майже третина області".
23-річний Артем був одним із найстарший у групі. Спогади про нього залишила його наречена Ольга Гройсберг. Вона також була підпільницею. Паралельно очолювала організацію «Червоного хреста» на Калущині. Юрій Манюх, який записує спогади, розповідає:
"У них була симпатія. Коли Ольга довідалася про смерть Артема, вона мала завдання в іншому місці, проте того ж дня приїхала, прийшла на цвинтар і разом із дівчатами увечері розкопали могилу, щоб переконатися, що там «Артем». Інакше вона не вірила у його смерть".
Інформація про знайдену боївку схвилювала калушан. Адже родичі загиблих понад 70-ліття тому бійців УПА тільки зараз змогли довідатися про місце загибелі своїх близьких. Зокрема, на місці розкопок криївки неподалік Калуської ЦРЛ у Підгірках побувала заступник міського голови Наталія Табачук та її батько Тит Табачук. Саме тут знайшов смерть боєць УПА, відповідно, дядько і брат родини — Зеновій Табачук.
Від усієі родини Табачуків дякую хлопцям-дослідникам! Там же загинув мій рідний дядько. Важко навіть передати, що відчуваю зараз.
Як розповіла «Вікнам» Наталія Табачук, усі загиблі поховані на цвинтарі у Підгірках в братській могилі:
"Зеновій Табачук — рідний брат мого батька Тита. Обоє народжені в Томашівцях. У мого батька було двоє старших братів і обоє загинули в УПА. Зеновію було тільки 19 років... А мого тата в 14 років вивезли в Хабаровський край".
17-РІЧНА «НЕЗАБУДКА»
До Хабаровська вивезли і матір Ігоря Петріва — 59-річного калушанина, який допоміг у пошуках криївки. Анна Боцян, псевдо «Незабудка», у свої 17 років «працювала» зв’язковою УПА, носила підпільникам харчі та передавала різноманітні документи:
"Моя мама носила хлопцям їсти, штафети (документи) в інші села, зброю. Один раз несла документи у Бабин і бачить, що йде багато радянських військ. Вона злякалася і з’їла ті документи. Її зупинили, перевірили, але нічого їй не було, бо нічого не знайшли. Маму піймали у жовтні 1945 року — був зрадник, який «здав» і тих хлопців, що у бункері, і маму, і ще чотирьох жінок. Потім партизани його знищили".
Ігор Петрів підтверджує припущення про те, що між військами НКВС та бійцями УПА тривав запеклий бій, а потім «упівці» підірвали себе гранатою.
"Мама чула, що був вибух у лісі. Придумала собі «легенду», буцімто шукає корову і пішла туди, де чула вибух. Адже, попри те, що допомагала хлопцям, місця розташування бункера ніколи не бачила: їжу вона залишала в умовленому місці, а коли й бувала у бункері, то — йшла із зав’язаними очима. Прийшла мама, де хлопці себе підірвали, а там — усе розкидане: шмаття різне, папери. Загиблих чекісти скидали в одну яму. А в 1992 році відбулося перезахоронення у Підгірках. Там на цвинтарі є хрест — я його замовив, ще коли на «Нафтобурмаші» працював".
Анна Боцян 10 років «відсиділа» у Хабаровську. Тяжко працювала там, виконуючи важку не жіночу роботу. Проте, на диво, ніколи не хворіла. Після тюрми ще якийсь час проживала у Караганді. Далеко від дому познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, родом — із Яворівки. На чужині народилися Ігор Петрів та двоє його братів. Старший разом із дідусем по татовій лінії поховані у Караганді, менший — трагічно загинув у дитячому віці вже після повернення сім’ї до Калуша. І вже у Калуші народилися двоє сестер Ігоря Петріва.
"За радянських часів мама ніколи нічого мені не розповідала. Лише один випадок був: ми приїхали з Караганди і пішли у ліс, щоб нагребсти листя. Я побачив біля потоку березовий хрест і запитав про нього у мами. А вона відповіла, що то партизани підірвалися у бункері. Але більше нічого не розповідала, бо то радянський час був і боялися говорити, що то наші українські «упівці». Аж тепер прийшли до мене, щоб я показав місце криївки. А я вже забув. Казав — десь у цьому місці, а вони вже самі знайшли і відкопали".
Анна Боцян прожила понад вісімдесят років. Однак, її брати загинули за Україну у молодому віці. Михася вбили у Довпотові, а Тарас — загинув від рук зрадника.
Наразі усе, що було знайдено в криївці, планують передати до меморіального музею "Калуська в'язниця". Проте, розкопки триватимуть. Адже поки що вдалося розкопати лише вхід до криївки.
Головний спеціаліст з розвитку туризму управління економіки Калуської міськради Віктор Павлів не виключає, що для подальшої роботи потрібно буде залучати техніку. У майбутньому криївку можна було б відновити, встановити хрест, а відтак — внести до одного з туристичних маршрутів Калуша.
Юрій ТИМОЩУК, журналіст