Михайло Дяченко — член УГВР, референт пропаганди Карпатського краю, чоловий поет УПА, ідеолог, публіцист і пропага Захоплений у тому бункері Василь Іванович Дяченко на допиті 28 серпня 1945 року розповів:
«Зі мною в одній криївці переховувався ще один родич Дяченко Михайло Васильович... Останній не був затриманий разом зі мною, оскільки днів за десять пішов з цієї криївки».
А на допиті 22 листопада 1945 року доповнив розповідь:
«Під час мого затримання у криївці був виявлений зошит, який, безумовно, повинен належати “Гоміну”, оскільки в криївку ніхто інший не міг занести, крім нього».
Отже, вірші належали легендарному повстанському поету Михайлу Дяченку, який публікував свої твори під псевдонімом «Марко Боєслав». Підтверджують це не тільки проблематика творів поета в 1945 році, а й публіцистична стилістика внаслідок виконання ним обов’язків провідника пропаганди Станіславської області (підпільний псевдонім — «Гомін»).
У знайдених віршах наявні властивий автору стиль, термінологія, характерні особливості написання і наголошення окремих слів. Для остаточного доведення належності зошита Михайлові Дяченку я розшукав його автографи (щиро дякую за допомогу Зіновію Бойчуку. — Авт.) і пересвідчився в наявності не тільки всіх характерних особливостей почерку, а й навіть використання ним двох варіантів написання літери «ж».
Також я перевірив, чи не були ці вірші раніше опубліковані, тому переглянув усі найповніші видання творів поета:
1. Михайло Дяченко (Марко Боєслав). Сурми, партизанська музо. — «Джерело», Львів — Дубно — Луцьк, 2008.
2. Марко Боєслав. Непокірні слова. — «Місто НВ», Івано-Франківськ, 2010.
3. Михайло Дяченко (Марко Боєслав). Поезії. — «Ґражда», Ужгород, 2011.
Оскільки серед 115-ти опублікованих творів Михайла Дяченка немає даних віршів, то вони публікуються вперше. Хоча існує мінімальна можливість публікації цих трьох віршів у партизанських підпільних виданнях, які не збереглись до нашого часу чи припадають пилом у російських архівах (до слова, одним із засуджених у даній справі був набірник партизанської типографії Андрій Іванович Вислобіцький, але енкаведистам цього так і не вдалося довідатися), усе ж тільки дана публікація надає їх у загальний доступ.
Голос месника
Чи чуєш месника гнівно́го голос:
— Вставай, хто любить рідний край, народ,
У кого гніву вщерть налитий повний колос —
За Україну, що розп’яв Ірод
Та смерти марево грізне́ розсіяв
По всіх кутках жорстокий Сталін-кат!
“Вставай! — це зов безсмертного Месії —
Розплати меч зняла його рука!
О, горе, сину, дочко, України,
Коли момент бездільно проспите! —
Героїв кров, нащадків плач, святі руїни
І все, що лиш батькам і нам святе —
Історія, в неславі честь і гідність
Суворий проклін кинуть в серце вам!
Вам не задзвонять дзвони волі мідні —
Кайдани все дзвонитимуть рабам!
24.VII.45
Когорти месників залізні
Когорти месників залізні
Мечі хоробрі підняли.
Народний гнів палає грізно,
Як і за Хмеля ще колись.
За честь, за волю України,
За рідне право на землі
На бій воскресимо руїни —
На месть повстануть і малі!
8.VII.45
Катам
Радій, бреши, жорстокий кате —
Наказуй гимн співать собі —
Катуй борців у казематах —
Будуй жахливий світ рабів!
Та не приспать, не залякати
У кого серце і душа,
У кого в муках плаче мати —
Хто бачить твій всевладний шал
Звірюко, гаспиде, в скаженій люті
Не бачиш месників грізни́х?
Не бачиш гнівом лав окутих
І революцій днів ясних?
Даремні — твій терор і тюрми —
Даремні — підступ і брехня!
У бій останній кличуть сурми —
Безсмертний месник меч підняв!
7.VII.45
Олег ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ, калушанин