Науковці обстежили 15 археологічних пам’яток Калущини

Під час досліджень печери у селі Цвітова було вивчено тридільне печерне приміщення, його коридорну систему, інтер’єр, в т.ч. кам’яні виступи — «крісла» тощо | Фото: Архів "Вікон"


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Науковці обстежили 15 археологічних пам’яток Калущини

Дата публікації: 2018.08.12 | Коментарів: 0 | Переглядів: 0

Вивчення давніх пам’яток Івано-Франківщини триває майже 150 років. Серед перших були дослідники княжого Галича о. Лев Лаврецький (1837‒1910) та історик Ізидор Шараневич (1929‒1901). Відтак почалося фіксування пам’яток різних археологічних періодів та культур. Дослідження набирали масштабних розмірів, цілеспрямовано створювалися археологічні експедиції, в результаті роботи яких зібрано значну кількість матеріалів. Чимало знахідок науковці виявили і на території міста Калуш та Калуського району.

Уже влітку 1941 року археологічна експедиція Станіславського історико-краєзнавчого музею входила до складу Галицької археологічної експедиції під керівництвом доктора Ярослава Пастернака і працювала на розкопках княжого Галича. З того часу науковці Івано-Франківського краєзнавчого музею (до 1962 року — Станіславського) постійно беруть участь у всіх експедиціях, що діють на теренах області.

В основному це є спільні експедиції провідних наукових, археологічних установ Києва, Львова, Івано-Франківська та музею.

У 1980 році в музеї почала працювати самостійна археологічна експедиція під керівництвом Богдана Томенчука, який вивчав старожитності краю періоду Київської Русі. Богдан Томенчук проводив розкопки в Галичі — Крилосі, в Олешкові, на Рогатинщині, в Буківні, обстежив значну частину пам’яток Галицької землі ХІІ–ХІІІ ст., в т. ч. городища та некрополі.

2001 року Івано-Франківська обласна рада, Краєзнавчий музей спільно з обласною організацією Українського товариства охорони пам’яток історії та культури видрукували Державний реєстр пам’яток археології Івано-Франківської області, де обліковано 1490 об’єктів. Під час складання списків науковці узагальнили результати досліджень українських та польських дослідників ХІХ – першої половини ХХ ст. та радянських науковців другої половини ХХ ст. Опрацювання матеріалів із розкопок та розвідок особливо активізувалося в кінці 1980-х – середині 1990-х років, коли власне тривали підготовчі роботи зі створення Словника археологічного. Давні пам’ятки тоді активно обстежували археологічна експедиція Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника та Прикарпатська археологічна експедиція Івано-Франківського краєзнавчого музею, де працювали викладачі ІФДПІ Борис Василенко, Ігор Кочкін та науковці ІФКМ Богдан Томенчук, Марія Вуянко, Наталія Палійчук. Були використані матеріали археологічних досліджень Михайла Клапчука. Статті готували також відомі львівські та київські археологи Володимир Баран, Лариса Крушельницька, Михайло Філіпчук, Лариса Кулаковська, Ліна Вакуленко, Леонід Мацькевий, Юрій Лукомський та інші. Тоді серед інших відомостей зосереджувалися і на сучасному стані пам’яток та місці збереження знахідок, що є важливим як для археологів, істориків, так і етнографів, краєзнавців.

Зовнішні ознаки археологічних пам’яток у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. дуже відрізнялися від тих, що їх бачили й описували дослідники ХІХ – першої половини ХХ ст. Насамперед, це пов’язано з інтенсивною господарською діяльністю людей, а саме з розорюванням земель, прокладанням доріг, неконтрольованим будівництвом, меліоративними роботами тощо. За останні десятиліття фахівцями різних наукових установ на території області виявлено чимало нових пам’яток, які мають доповнити існуючий Реєстр.

14 курганів в Томашівцях та поселення біля Пагорба Слави

Негативний вплив природно-кліматичних факторів та безвідповідального господарювання позначилися і на пам’ятках археології Калущини. На теренах сучасного району, згідно Реєстру, досліджувалися 15 пам’яток, з них три — в самому Калуші і 12 — в селах. Пам’ятки обстежували та подавали відомості про них дослідники Влодзімєж Антоневич, Міхал Вітановський, Богдан Януш, Ярослав Пастернак, Борис Василенко, Ігор Свєшніков, Богдан Томенчук, Ігор Кочкін, Марія Вуянко, місцеві краєзнавці та інші.

Розташований в урочищі Струкова Гора курганний могильник Калуш І відомий з початку ХХ ст., був зафіксований Богданом Янушем. Пам’ятка невизначеної культурної приналежності не розкопувалася. У 1984 році розвідкові роботи проводив Борис Василенко. Кургани дуже розорані, первісну їх кількість встановити не вдалося. Простежено 4 плями діаметром до 10‒15 м, розташованих на відстані 25‒30 м одна від одної. Матеріали відсутні.

Грунтовий могильник Калуш ІІ розташований на території міста, у південно-західній окраїні об’єднаного з містом села Підгірки. У 1936 р. його виявив Ярослав Пастернак, він зафіксував 7 насипів. Тоді ж один курган Ярослав Пастернак розкопав, було виявлено трупоспалення з посудиною, декілька крем’яних виробів. Пам’ятка епохи бронзи датована комарівською культурою (ХV‒ХІІ ст. до Р. Х.). У наш час кургани дуже розорані, на полі простежуються плями жовтуватого кольору діаметром близько 10 м, відстань між ними — 25-30 м. Кургани містилися по одній лінії. Місце зберігання знахідок невідоме.

Довідка. Комарівська культура — археологічна культура середнього та пізнього періодів бронзової доби у Верхньому та Середньому Придністров'ї, що датується 15—12 ст. до Р. Х. (вПрикарпатті до 780 р. до Р. Х.). Виділена у 30-х роках 20 ст. Названа за могильником, розкопаним 1934 року біля села Комаріва (нині Галицького району Івано-Франківської області України). Поширена в Прикарпатті, Західному Поділлі, на Волині, в середньому Побужжі, частково на правобережжі Середнього Придніпров'я.

Простежуються локальні варіанти. На основній території Комарівської культури існувала в 15—12 ст. до Р. Х., у Західному Прикарпатті — до 8-початку 7 ст. до Р. Х. На поселеннях відомі землянки і наземні житла. Поховання — в курганах або ґрунтових могильниках (трупопокладення або спалювання в ямах або кам'яних ящиках). Комарівська культура належала племенам землеробських скотарів. Вона виникла на основі шнурової кераміки культури і близька до тшинецької культури Польщі (племена цих культур, мабуть, були пращурами слов'ян).

Поселення Калуш ІІІ лежить між Калушем і Підгірками, об’єднаними з містом, біля підніжжя гори Височанка на місці пагорба Слави. Виявлене в 1979 році під час прокладання траншеї на пагорбі Слави. Було знайдено декілька крем’яних відщепів, лінзоподібна в перетині крем’яна сокира, вкрита потужною патиною жовтувато-коричневого кольору. У 1983 році пам’ятку обстежував Борис Василенко. Поселення датоване періодом бронзи, можливо, комарівської культури. Унаслідок проведення земельно-господарських робіт розміри не встановлені, культурний шар фіксується слабо, кераміка відсутня.

Знахідки були передані в Івано-Франківський краєзнавчий музей.

Поселення Голинь ІІ виявив у 1983 році Ігор Кочкін. Пам’ятка знаходиться на високому правому березі річки Сівка на сільських городах в урочищем «За Липами», на відстані 2,3 км на схід від сільської школи. Під час обстеження було зібрано фрагменти кераміки, датованої періодом Київської Русі. Культурний шар потужністю до 0,5 м, насиченість знахідками незначна, верхній горизонт порушений оранкою. Матеріали містяться в Археологічному музеї Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Поселення Голинь ІІІ розташоване в 2,6 км на схід від сільської школи, на високому мисі правого берега річки Сівка в урочищі «Границя». У цьому місці річка змінила русло, і під обривом берега утворилося невелике болітце. Висота над рівнем води — 10-12 м. Розміри поселення — 100х100 м. Пам’ятку виявив Ігор Кочкін у 1983 році, зібрано керамічний матеріал голіградської культури фракійського гальштату доби раннього заліза. Культурний шар потужністю до 0,5 м, верхній горизонт пошкоджений оранкою. Знахідки зберігаються в Археологічному музеї ПНУ імені Василя Стефаника.

Грунтовий могильник Сівка-Войнилів І міститься в околицях села. Виявлений випадково наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., декілька поховань зафіксував Міхал Вітановський. Точне розташування та кількість відкритих захоронень невідомі. Пам’ятка невизначеної культурної приналежності за наявними кам’яними виробами датується добою бронзи. Матеріали не збереглися.

Довідка. Бронзова доба — культурно-історичний період історії людства, який прийшов на зміну енеоліту (мідній добі) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці та зброї із бронзи, появою кочовогоскотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець ІІІ — початок I тисячоліття до н. е.). Бронзова доба змінилася залізною добою у I тисячолітті до н. е. Загалом хронологічні рамки бронзової доби такі: 35/33 - 13/11 ст. до н.е., однак у різних культур вони різняться.

Поселення Сівка-Войнилів ІІ виявив у 1986 році Борис Василенко. Розташоване воно на відстані 2 км на північний захід від села, на правому березі Дністра, в урочищі «Гора», розміри — 100х100 м. Підйомний матеріал — дрібні фрагменти грубої кераміки з невиразними функціональними ознаками. Культурний шар потужністю до 0,4-0,5 м, насиченість знахідками слабка, верхній горизонт порушений оранкою. Поселення датується добою бронзи, культурна приналежність не визначена. Матеріали передані до Івано-Франківського краєзнавчого музею.

Курганний могильник Томашівці І відомий з кінця ХІХ ст. Про нього ще в першій половині ХХ ст. писали Богдан Януш, Влодзімєж Антоневич. Пам’ятка не досліджувалася. Один курган діаметром 35 м і висотою 1 м зруйнований у 1965 році під час геодезичних робіт при прокладанні шосе. В кургані було знайдено кам’яну просвердлену бойову сокиру. Датування — бронзова доба, підкарпатська культура шнурової кераміки, верхньодністровська група, ІІ-й етап. Могильник знаходиться на відстані 1 км на південний захід від села в урочищі «Дубина», з лівого боку від дороги Калуш – Войнилів (Томашівці – Копанки).

В групі — 14 курганів діаметром 35-40 м та висотою 1-2 м кожний, відстань між ними не менше 50 м. Один курган (зруйнований) лежав практично на шосе. Знайдена сокира зберігається в Івано-Франківському краєзнавчому музеї.

Печера в Томашівцях відома з кінця ХІХ століття, в 1918 році її зафіксував Богдан Януш, пам’ятку обстежував краєзнавець Теодозій Король, в 2005 році дослідження проводила Марія Вуянко. Печера знаходиться в урочищі «Кам’яне» (Скала, Печера), на лівому підвищеному березі Малого Потоку, що впадає у річку Болохівка. Вхід до печери міститься на висоті близько 5 м над рівнем води. Під час досліджень було вивчено тридільне печерне приміщення, його коридорну систему, інтер’єр, в т.ч. кам’яні виступи — «крісла» тощо. Можливо, печера функціонувала в добу бронзи і була пов’язана з курганним могильником Томашівці І.

Поселення Цвітова І віддалене на 1 км на північ від західної частини села. У 1986 році його виявив Борис Василенко. Датується добою бронзи, можливо, культура воронкоподібного посуду. Поселення лежить на правому високому березі Дністра в урочищі «Біла Глина», розміри — 200х100 м. Підйомний матеріал — декілька крем’яних відщепів і невиразних знарядь, дрібні фрагменти грубої кераміки. Раніше тут було знайдено дві кам’яні сокири культури воронкоподібного посуду, невідомої на території Івано-Франківської області. Можливо, це імпорти або крайнє східне поселення згаданої культури, поширеної в Львівській області (село Цвітова розташоване на межі областей. — Авт.).

Матеріали зберігаються у фондах Івано-Франківського краєзнавчого музею та місцевому музеї.

Курганний могильник Цвітова ІІ розміщений за 2,5 км на північний захід від села, на плато високого правого берега Дністра, в урочищі «Татарські Могили». Відомий з ХІХ ст. У 1985 році його обстежував Богдан Томенчук. Прослідковано два кургани висотою 1,5-2,5 м, діаметром 10-15 м кожний. Могильник не розкопувався, культурна приналежність не визначена.

Археологічні пам’ятки, виявлені на території Калущини, дають підстави для проведення систематичних розкопок з метою докладного вивчення місцевих старожитностей та поповнення історичних знань про найдавніші часи на території краю. Одними із найвідповідальніших завдань музейних працівників є саме збереження й популяризація пам’яток історії та культури.

* * *

За ініціативи та участі місцевих істориків-краєзнавців Олега Малярчука, Івана Тиміва, Уляни Паньо, Богдана Яневича, Любові Бойко, Артура Єфремова у липні-серпні 2015 року державним підриємством «Археологічна спадщина Прикарпаття» проводилося обстеження у старій частині міста Калуша (вул. Грушевського, 4). Експедицію очолювали археологи Василь Романець та Ігор Кочкін. У ході наукових досліджень були розкопані дерев’яні фундаменти старовинних будівель, укладені річковим каменем, зібрано зразки кераміки другої половини XVIII ст., речі побутового призначення. Місцева преса («Дзвони Підгр’я», «Західний вісник», «Вікна») висвітлювала діяльність експедиції.

(Подано зі скороченнями)

Марія ВУЯНКО, завідувач відділу археології Івано-Франківського краєзнавчого музею

Редакція газети «Вікна» висловлює подяку за сприяння в публікації матеріалів обласної науково-практичної конференції «Історія музейництва на Калущині: локальний вибір» КЗ «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради»

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: