загрузка...

Оксана Франко. 80-та весна

Свій ювілейний день народження Оксана Франко планує зустріти в рідній оселі, де пройшли її дитинство і юність, збереглося тепло і затишок отчого дому


Оксана Франко. 80-та весна

Дата публікації: 2019.04.07 | Коментарів: 0 | Переглядів: 0

Вісімдесята весна. А ця жінка така ж, як і завжди, — життєрадісна, повна сил та енергії, творчого пошуку та натхнення. На такі епітети заслуговує прекрасна жінка, науковець, спадкоємиця та берегиня Франкового роду — Оксана Омелянівна Франко.

Нащадки Великого Каменяра — це почесне звання. На калуських теренах, а саме — в Підгірках, мешкають онуки та правнуки Онуфрія Франка, рідного брата Івана Яковича, який переїхав сюди з села Нагуєвичі Дрогобицького району в 1904 році.

З прямих нащадків Івана Яковича залишився лише 87-річний Роланд Тарасович Франко, що проживає в Києві. Дітей у нього немає, тому підгорецька Франкова родина несе в собі вагому частину родоводу Великого сина нашої землі — Івана Франка. А найповажнішою з цієї гілки роду є Оксана Омелянівна Франко, яка не тільки береже, досліджує та примножує славу про свого знаменитого родича, а зробила дуже важливу справу, передавши родинну оселю під музей. За фахом Оксана Франко — історик, етнолог, архівіст. Працює на посаді професора кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Подруги на все життя

Працелюбність, цілеспрямованість, прямота — всі ці риси закладені в ній із дитинства батьками: Омеляном-Володимиром та Ганною (з родини Тацуняк) Франками. Оксана Омелянівна народилась 1939 році в Калуші. Росла розумною і допитливою, мала багато друзів, які любили проводити свої дитячі ігри та забави саме на Франковому подвір’ї. Кажуть, що на другому поверсі на веранді у Франків постійно жила білка і сусідські діти любили за нею спостерігати. А ще дівчата, як тепер, так і колись, дуже любили фотографуватися, позувати, що видно, на одній із Великодніх світлин, де мама роздає дітям писанки.

Змалечку Оксана відчувала силу і велич своєї знаменитої родини, адже сини та донька Івана Яковича, а пізніше — онуки, часто гостювали в Підгірках, бо ці місця були спільною «родинною вотчиною» Онуфрія та Івана Франків. У Онуфрія Франка було восьмеро дітей, тож, можемо собі уявити, яке численне товариство збиралося в родинному колі на сімейні та храмові свята. Це були не просто посиденьки, а цікаві розмови, декламація віршів та навіть театральні постановки.

Росла розумною і допитливою, мала багато друзів, які любили проводити свої дитячі ігри та забави саме на Франковому подвір’ї. Кажуть, що на другому поверсі на веранді у Франків постійно жила білка і сусідські діти любили за нею спостерігати.

Після навчання в Підгорецькій початковій школі Оксана продовжила здобувати знання в Калуській середній школі №1. Саме з цією школою пов’язані найтепліші спогади її дитинства та юності. З першого дня навчання познайомилася Оксана з сусідкою по парті — Лідочкою Штуняк (Іваницькою). Дівчата відразу подружилися. Обоє добре навчалися, весело проводили вільний час, а також любили й пустувати. Одного разу взяли та й пришили одна одну за рукав одягу. Коли одну педагог просила встати, то рука другої автоматично тягнулася за нею. Ну як це могло не роздратувати поважну вчительку, яка звучним голосом виголошувала подругам «вердикт»: «Адиниця!». А ще, пригадує Лідія Іваницька, яким дружнім і веселим був їхній клас. Особливі стосунки, якась взаємна теплота і підтримка були між нашими подругами, Лідою та Оксаною і ще одною Лідою на прізвище Осередчук, та Влодком (як його тоді називали) Соколовським. Іноді дорослі не могли зрозуміти такого дивного, для них товариства: три дівчини та один хлопець, ще й менший на зріст; навіть почасти глузували: «Три великих дівки одного малого хлопця водять».

«А нам було просто цікаво разом», — зауважує Оксана Омелянівна. Пізніше, коли дівчата стали студентками у Львові, в них з’явилися інші клопоти і випробування, які теж успішно долалися завдяки взаємній підтримці друзів. Свого первістка, згадує Лідія Романівна, вона народила, ще будучи студенткою. Саме допомога Оксани Франко була такою слушною в той час, адже родичів Лідії не було тоді поряд. Оксана Франко та Володимир Соколовський стали хрещеними хлопця, якому й ім’я спільно придумали — Олег.

Покоління війни

Оксана Франко досі згадує відзначення свого дня народження ще в школі — у восьмому чи дев’ятому класі: «Працюю, щось роблю по дому, аж глянь — через вікно бачу: йдуть до мене вітати всі мої однокласники (а це приблизно чоловік 30). Часи були трудні, голодні. Довелося бігти до сусідів та зичити якісь ліпші харчі».

Діти того часу, як і теперішні, потребували спілкування, цікавих розваг — так і було. Співали та танцювали під звуки старовинного роялю. Акомпанувала сама іменинниця та інші однокласники, хто мав до цього хист. Найвправніше виходило в Степана Сімківа. Хлопець виконував на роялі танцювальні ритми, хоч і самому, напевне, хотілося запросити якусь дівчину до танцю.

Полюбляли також грати у фанти на бажання. Саме з цим пов’язані спогади Лідії Іваницької про її перший поцілунок. А він був саме на другому поверсі Франкової оселі під час подібної забави.

То було незвичайне покоління — діти війни. Вони нарівні з дорослими багато працювали, але не забували про спорт та здоровий спосіб життя, неймовірно тягнулися до знань. Саме серед цього буремного і незламного покоління так багато відомих, знаних для нашого міста особистостей. Крім Оксани Франко, Лідії Іваницької, Лідії Осередчук, Степана Сімківа, Володимира Соколовського, хочеться назвати й інші імена. Серед випуску 1955 року середньої школи № 1 Калуша є Лідія Булавчук, активістка Союзу українок, багаторічний очільник Калуського комітету солдатських матерів, голова товариства «Лемківщина» Федір Лабик, відома співачка Христина Фіцалович, народна артистка України, професор кафедри сценічного мистецтва і хореографії Навчально-наукового інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Діти того часу, як і теперішні, потребували спілкування, цікавих розваг — так і було. Співали та танцювали під звуки старовинного роялю. 

Цей перелік можна ще продовжувати. Колишній заступник директора першої школи Іванни Пітулей ретельно опрацювала спогади і використовувала свого часу при підготовці вечорів-зустрічей колишніх випускників школи. Вчитель проводила велику пошукову роботу і знаходила випускників навіть першого випуску. Результатом такої плідної діяльності був збір неймовірної кількості цікавих автобіографічних матеріалів, світлин, які нині мають для нашого міста краєзнавчу цінність. Виступ Оксани Франко на одному з вечорів у ПК «Мінерал», як пригадала Іванна Іванівна, не залишив байдужим нікого з присутніх. Така сила і велич, неймовірна інтелігентність у цій тендітній і елегантній жінці. Ім’я Оксани Франко занесене в символічну Золоту книгу випускників першої школи.

  • Довідка. У 1960 році Оксана Франко закінчила історичний факультет Львівського університету імені Івана Франка. У 1985 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Суспільно-політичний рух на Україні кінця 50х — початку 60х рр. ХІХ ст. (джерелознавча характеристика архівних документів)». У 1960-1968 роках працювала молодшим науковим співробітником Львівського облдержархіву. Наступні 1968-1975 роки була старшим науковим співробітником, завідувачкою відділу Центрального державного історичного архіву УРСР у м. Києві. З 1971 по 1974 рік – вона секретар Вченої ради Центрального державного історичного архіву, член редколегії тритомного видання «Кирило-Мефодіївське товариство». Пізніше, з 1975 по 1990 рік, працювала на посаді завідувачки наукового архіву, та старшим науковим співробітником у Києві. У 1990-1995 роках — доцентом кафедри історії та етнографії України. А з 1995 по 2004 рік — доцентом кафедри етнології.
  • У квітні 2000 року захистила докторську дисертацію на тему «Наукова та суспільно-політична діяльність Федора Кіндратовича Вовка». З 2004 року Оксана Франко працює на посаді професора кафедри етнології. Науковий доробок налічує більше 150 праць у галузі історичних наук. Серія праць (п'ять томів) під назвою «Українське національне відродження в документах і мемуарах» у 1996 році була допущена до конкурсу на здобуття Державної премії в галузях науки і техніки. В 1998 році вийшла праця в двох томах: «О. Ф. Кістяківський. Щоденник 1880-1885». Том другий, в якому брала участь як упорядник, удостоєний Державної премії імені Михайла Грушевського.
  • Оксана Франко — почесна громадянка Калуша.

Сім'я Омеляна Онуфрійовича Франка: дружина Ганна Дмитрівна (з Тацуняків), син Мирослав, донька Мирослава. У їхній реконструйованій оселі в Підгірках створено музей родини Івана Франка

Ювілей на родинному обійсті в Підгірках

Музей-оселю Франкової родини в Підгірках було відкрито в серпні 1992 року в будинку наймолодшого сина Онуфрія Франка — Омеляна-Володимира. У ньому Оксана Франко та її подруга дитинства, перший директор музею Лідія Іваницька зібрали унікальні речі: предмети побуту, фрагменти родинної переписки, картини, світлини, ікони, розмаїття старовинних вишивок, цікаві книги. Збережено бочку, упряж для волів та куфер, з якими Франки переїжджали до Підгірок на початку ХХ ст. Серед розмаїття старих книг є збірочка Франкових творів, що була видана при житті Івана Яковича — це «Зів’яле листя» 1912 року. Гордістю експозиції є старовинний рояль марки «Джордж-Майкл Швайгофер (син)», 1845 року випуску, що має 5 золотих нагород на Всесвітніх промислових виставках (ХІХ ст.). Щодо картин, то найціннішими є роботи Тараса, сина Івана Яковича, який частенько бував у Підгірках.

Фото: ua.igotoworld.com

Зусиллями цих двох унікальних жінок музей-оселя Франкової родини став важливим туристичним та краєзнавчим місцем, що входить до «Музейного кола Прикарпаття». Для Калуша — це осередок науково-культурної, історичної та просвітянської спадщини. Інформацію про музей-оселю внесено до туристичних каталогів та маршрутів різного рівня. Для учнів та студентів музей є цікавим місцем для спілкування, пізнання та досліджень. А завдяки інтернету в музеї є можливість та доступність цікавого вивчення та викладу інформації, впроваджуються  новітні підходи до пізнання історії через зручні мультимедійні засоби, активні та інтерактивні методи, що використовуються для проведення екскурсій. Це вже не просто монолог екскурсовода і пасивний огляд експозиції, а залучення відвідувачів до взаємодії з експонатами.

Свого часу Оксані Омелянівні довелось в прямому сенсі слова боротися за це місце, на якому мав постати індустріальний велет. Сотні листів, безліч зустрічей та навіть фізичне протистояння — все це мало місце.

Скільки сил, здоров’я та енергії треба було вкласти, щоб Калуш нині мав такий музей? Свого часу Оксані Омелянівні довелось в прямому сенсі слова боротися за це місце, на якому мав постати індустріальний велет. Сотні листів, безліч зустрічей та навіть фізичне протистояння — все це мало місце. Та жінка-українка, а ще й із Франкового, бунтарського роду, вона була наче приречена на перемогу. Вінцем цієї боротьби є збережене родинне обійстя, яких не так і багато на наших теренах, де живе дух Великого Каменяра. Оксана Франко і сьогодні, не зважаючи на величезну зайнятість, опікується і цікавиться діяльністю музею. Вона активно долучається до дослідницької та науково-популярної діяльності краєзнавців Калуша та не полишає духовного зв’язку з своєю «малою батьківщиною».

Ювілярка і сьогодні продовжує плідно трудитися на науковій ниві, передаючи досвід і знання студентам. Та найбільшою гордістю жінки є її син — Андрій Франко, науковий співробітник відділу франкознавства, кандидат історичних наук, автор численних наукових праць з франкознавства, текстології, історії, літературознавчої, видавничої та організаційно-правничої діяльності Наукового Товариства імені Тараса Шевченка — офіційно не визнаної, проте де-факто першої всеукраїнської Академії наук в умовах бездержавності. Також сфера його наукових зацікавлень — літературознавство, шевченкознавство, наукознавство.

Біля родинного дерева, яке дослідили Оксана Омелянівна та Андрій Дмитрович Франки, збирається Підгорецька Франкова родина. Це «дерево» досліджують, про нього пишуть наукові праці.

Свій ювілейний день народження Оксана Франко планує зустріти в рідній оселі, де пройшли її дитинство і юність, збереглося тепло і затишок отчого дому. Спеціально до цієї дати стартує театралізована екскурсія кімнатами музею-оселі. У ролі дітей Онуфрія Франка виступлять учні Підгорецької школи №8. Спогади про традиційні родинні свята у Франковому домі стали основою для такого проекту. Хочеться, щоб відвідувачі музею могли відчути силу і велич Франкової родини, яка стояла в Підгірках біля витоків створення Товариства «Просвіта», «Луг», «Пласт», культурно-мистецької та спортивної діяльності. Це родина патріотів, героїв ОУН-УПА, що воювали та страждали за Україну.

Наталія МЕЛЬНИК, науковий співробітник музею-оселі родини Івана Франка

загрузка...
загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
Загрузка...

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: