Як звернув увагу коломиянин, депутат Івано-Франківської обласної ради від ВО «Свобода» Руслан Зелик, складається враження, що кожне святкування іде по низхідній лінії – від кращого до гіршого: «Організація цих фестин почалася з традиційно незрозумілої для мене ходи всіх учасників фестивалю. Таку ходу проводять за будь-якої нагоди, не задумуючись чи це потрібно. Напевно це просто брак нових ідей».
— Але навіть не дуже довгий шлях від Ратуші до музею Писанки так вимучує чиновників різних рівнів, що сил вистачає на п’ятихвилинний спіч. Вони не в силі від початку до кінця прослухати виступи художніх колективів, які по п’ять годин чекають в черзі до сцени, а серед них є і люди поважного віку, і діти. Проте ніхто з організаторів не подбав про лавки перед «Писанкою». Їх завчасно захопили продавці китайським ширпотребом та не надто вишуканими гуцульськими сувенірами, — каже депутат.
А ще, за словами Руслана Зелика, цікаво було спостерігати за дрібнішими чиновниками, яким виступи аматорських колективів також не були цікавими. Бо тільки вони втратили з поля зору своє вище керівництво, то відразу повтікали хто-куди.
— Справді, у коломиян виникає логічне запитання: для чого і для кого організовуються такі, іншого слова не підберу, «кічеві фестивалі»? Адже крім чудового високопрофесійного заключного концерту, що на 80% складався з виступів учнів та викладачів першої музичної школи, цей шостий фестиваль нічим особливим не запам’ятався, — підсумував Роман Зелик.
Ватикан: коли час зупинився