.jpg)
Фото Сабіни Ружицької.
— Ідея створення вишитого велетня належить начальнику богородчанського районного відділу культури і туризму, знаній в краї мисткині Галині Канюк,—розповідає головний спеціаліст цієї структури Наталія Помазан.—Десятки років пані Галина цікавить народною творчістю, об’єднує народних майстрів району, показує та презентує їхню творчість в області та Україні. Ось пані Канюк і звернулася до вишивальниць усіх сіл району і попросила, аби ті подумали та визначилися із візерунком, який би вони хотіли представити на диво-рушнику. Узір кожної частини 30 сантиметрів завширшки та 60 завдовжки.
Після цього у кожному селі відбулися збори народних майстринь, яких у районі ніде не бракує. Поважні та молоді пані й панночки приносили багато візерунків й обирали найбільш традиційний. З музеїв, що у школах, Народних домах та сільрадах, з подушок і сорочок 100-150-річної давнини, які надійно заховані у бабусиних скринях, зі спогадів дитинства брали майстрині візерунки.
— Такі маленькі збори вишивальниць відкрили чимало цікавого, — продовжує пані Помазан, показуючи вишите диво, — адже виявилися такі села, де є зовсім не притаманна передгірському району давня вишивка».
Так, у селі Кричка вишили свою частину рушника квітами і гладдю. Чого в карпатських селах взагалі не знайдеш. А молоді майстрині із села Космач також здивували яскравими червоними квітами. Хоча в більшості сіл узір — геометричний, проте на кожній частині рушника—багата кольорова палітра. Розпочинала шити рекордсмена найстаріша, 90-річна вишивальниця із села Богрівка. Згодом велетень «мандрував» від села до села, допоки не опинився у Богородчанах. Після урочистого освячення, його вже презентували у багатьох містах. Возили вишите диво й до Києва. Там рекордсмена високо оцінили народні майстри із інших областей.